розглянувши касаційну скаргу Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 р. за заявою Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р. у справі № 922/2548/13 господарського суду Харківської області

за позовом Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

до про Товариства з обмеженою відповідальністю "СК "Восток" стягнення штрафу та пеніза участю представників:

Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - Харченко С.В.;

ТОВ "СК "Восток" - Ткаченко С.В.;

Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК "Восток" про стягнення штрафу у розмірі 68 000,00 грн. та пені у розмірі 53 040,00 грн. за вчинення порушення, передбаченого п. 13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою територіального відділення строки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач вчинив порушення, передбачене п. 13 ст. 50 "Про захист економічної конкуренції", що встановлено у рішенні Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 29-к від 19.02.2013 р. Згідно з абз. 4 ч. 2 та ч. 6 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідач за вчинення вищезазначеного порушення має сплатити штраф, штраф сплачено не було, а отже, відповідач має сплатити додатково пеню, вимоги про стягнення яких заявлені позивачем (т. 1 а.с.4-8).

Відповідач у справі - ТОВ "СК Восток" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечував, посилаючись на незаконність рішення Антимонопольного комітету України № 29-к від 19.02.2013 р. (т.1 а.с.47-49).

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.07.2014 р. позов задоволено (т.1 а.с.74-77).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав належним чином рішення позивача, відповідну суму штрафу не сплатив, що є підставою для стягнення штрафу та нарахування пені у відповідності до ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.10.2013 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін (т.1 а.с.137-141).

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2013 р. постанову апеляційної інстанції від 16.10.2013 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду (т.1 а.с.171-174).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р. скасовано рішення господарського суду Харківської області від 23.07.2013 р. у даній справі та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено (т.2 а.с.76-81).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2014 р. заяву територіального відділення АМК про перегляд за нововиявленими обставинами постанови цього суду від 12.02.2014 р. залишено без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014 р. ухвалу суду апеляційної інстанції від 16.06.2014 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду (т.2 а.с.198-202).

За результатами нового розгляду справи, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р. залишено без змін (т.3 а.с.60-65).

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 23.07.2013 р. залишити без змін.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (т.3 а.с.71-77).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Рішення № 29-к, яким на відповідача накладено відповідний штраф, скасовано постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2012 р. У зв'язку з цим, Харківський апеляційний господарський суд постановою від 12.02.2014 р. скасував рішення місцевого господарського суду та в задоволенні позову про стягнення штрафу та пені відмовив.

У квітні 2014 року територіальне відділення АМК звернулося до Харківського апеляційного господарського суду із заявою про перегляд постанови від 12.02.2014 р. за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що постановою Вищого адміністративного суду України була задоволена касаційна скарга територіального відділення АМК; згідно з цією постановою від 02.04.2014 р. скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2013 р. у справі № 820/2860/13-а, які, на думку територіального відділення АМК, саме й були підставами для прийняття Харківським апеляційним господарським судом постанови від 12.02.2014 р. у даній справі.

Під час розгляду справи № 922/2548/13 судом встановлено, що підставою для витребування територіальним відділенням АМК інформації від відповідача було дослідження ринків набуття в оренду земельних часток (паїв), що не є перевіркою, а також поза межами розгляду справи чи заяви в порядку здійснення загального контролю. Територіальним відділенням АМК не було надано суду відомостей про те, що інформацію було витребувано у Товариства в зв'язку з розглядом справи чи заяви, а також не наведено норм Закону, які надавали б територіальному відділенню АМК у даному випадку право витребування інформації за відсутності відповідної справи чи заяви.

Як вбачається з постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р., 21.01.2013 р. за № 02-26/2-368 відповідачу надсилалась вимога територіального відділення АМК щодо надання інформації, яка не стосується предмета розгляду справи про ненадання ним інформації, а саме - від нього була витребувана інформація щодо доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2012 рік.

Крім того, згідно з цією вимогою зазначено інший номер справи, розпочатої за ознаками вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме - замість вказаного в розпорядженні про початок розгляду справи від 14.12.2012 р. № 2/12-248/12 зазначено № 2/02-248/12. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в подання про попередні висновки у справі № 2/12-248/12 територіальним відділенням АМК включено доводи про ненадання Товариством інформації на вимогу в іншій справі та такі, що не стосуються предмета розгляду справи № 2/12-248/12, оскільки предметом розгляду в зазначеній справі було ненадання Товариством відповіді на вимогу територіального відділення АМК № 02-06/02-4876/20 від 16.11.2012 р.

З огляду на викладене та положення п. 13 ст. 50, ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" апеляційний господарський суд у постанові від 12.02.2014 р. дійшов висновку, що рішенням № 29-к, скасованим постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2013 р., не доведено вини Товариства у порушенні антимонопольного законодавства, а судом першої інстанції не враховано та не надано належної правової оцінки поданим доказам.

Таким чином, постанова Харківського апеляційного господарського суду була прийнята за результатами оцінки доказів на підставі фактично встановлених обставин справи.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 02.04.2014 р., якою скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2013 р., прийнято з мотивів наявності у голови територіального відділення АМК права вимагати інформацію, необхідну для дослідження ринків, та на ненадання Товариством на вимогу територіального відділення АМК у визначений строк витребуваної для дослідження ринків інформації. Однак наявність відповідної постанови Вищого адміністративного суду України, якою визнано правомірність рішення № 29-к, не впливає на остаточні висновки суду апеляційної інстанції, викладені в постанові від 12.02.2014 р., щодо відсутності підстав для задоволення вимог про стягнення з Товариства штрафних санкцій, оскільки постанова від 12.02.2014 р. обґрунтована зовсім іншими обставинами та доказами відсутності вини Товариства в порушенні антимонопольного законодавства.

З висновками апеляційного господарського суду, покладеними в основу оскаржуваної ухвали, Вищий господарський суд України у повній мірі погодитися не може з огляду на те, що Харківським апеляційним господарським судом у прийнятті згаданої ухвали залишено поза увагою, що після ухвалення постанови Вищого адміністративного суду України від 02.04.2014 р. у справі № 820/2860/13-а рішення № 29-к є чинним та обов'язковим до виконання.

Крім того, згідно п. 21 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 15 (v0015600-11) , вирішуючи спори, пов'язані із зобов'язанням виконати рішення Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення або про стягнення коштів (штрафу, пені) на підставі такого рішення, господарським судам необхідно мати на увазі, що сам по собі факт неоскарження рішення особою, якої воно стосується, не є безумовним свідченням законності відповідного акта державного органу. Тобто для того, щоб дійти висновку про обов'язковість виконання рішення названого Комітету чи його територіального відділення, господарському суду потрібно досліджувати це рішення на предмет його відповідності вимогам законодавства, якщо така відповідність заперечується іншою стороною у справі. Однак господарським судом не можуть братися до уваги доводи особи, стосовно якої прийнято рішення (заявника, відповідача, третьої особи в розумінні статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), з приводу незаконності та/або необґрунтованості цього рішення, якщо такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 названого Закону, оскільки дана особа не скористалася своїм правом на оскарження відповідного акта державного органу, а перебіг зазначеного строку виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України.