розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 р. та рішення господарського суду Львівської області від 26.11.2014 р. у справі № 914/3458/13 господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" до Фізичної особи-підприємця Одинцова Сергія Михайловичаза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська лізингова компанія" 2.Одинцової Галини Федорівни 3.Сидора Андрія Івановичапростягнення 26513,87 євро та 119 978,78 грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави

за участю представників

позивача: Заставний Р.А., дов. № 13-772/14д від 23.12.2014 р.

відповідача Лисюк М.О., адвокат, посв.№ 1865/10 від 25.01.2001 р.

третіх осіб: 1. не з'явилися;

2. не з'явилися;

3. не з'явилися;

Публічне акціонерне товариство "Мегабанк" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Одинцова Сергія Михайловича про стягнення 26513,87 євро та 119978,78 грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Львівської області від 26.11.2014 р. (колегією суддів у складі: головуючий суддя Щигельська О.І., суддів: Петрашко М.М., Сухович Ю.О.) залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 р. (колегією суддів у складі: головуючий суддя Кордюк Г.Т., суддів: Гриців В.М., Давид Л.Л.) у справі № 914/3458/13 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ "Мегабанк" на користь фізичної особи - підприємця Одинцова С.М. 5628,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Публічне акціонерне товариство "Мегабанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 р. та рішення господарського суду Львівської області від 26.11.2014 р. скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу з проханням оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.05.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством "Мегабанк", правонаступником якого є ПАТ "Мегабанк" (позивач, кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська лізингова компанія" (третя особа-1) укладено кредитний договір № 74/2008, за яким банк надав грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі 36000 євро з конвертуванням кредитних коштів в національну валюту на строк з 06.05.2008 р. до 05.05.2011 р. на придбання рухомого майна, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити 13,5% річних, на умовах передбачених договором (п.1.1).

Виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується заставою рухомого майна та майнових прав згідно з договорами застави та порукою фізичної особи згідно з договором поруки (п.3.1. договору).

06.05.2008 р. між ТОВ "Львівська лізингова компанія" (заставодавець) та ВАТ "Мегабанк" (заставодержатель) укладено договір застави рухомого майна № 53/2008-з, який забезпечує виконання заставодавцем зобов'язання за кредитним договором № 74/2008 від 06.05.2008 р. та за будь-якими додатковими угодами до нього, укладеним між заставодержателем та заставодавцем, за умовами якого ВАТ "Мегабанк" надано ТОВ"Львівська лізингова компанія" кредит у розмірі 36000 євро строком з 06.05.2008 р. до 05.05.2011 р. з виплатою 13,5% річних.

Відповідно до п.1.2. договору застави предметом застави є вантажний автомобіль марки МАЗ модель 544008-060-031, тип транспортного засобу сідловий - тягач - Е, номер шасі (кузова, рами) Y3M54400880005913, зеленого кольору, реєстраційний номер ВС8836ВІ, 2008 року випуску. Предмет застави належить заставодавцю на праві власності, що підтверджується: свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу ВСС 066321, виданим 15.04.2008 р. Львівським ВРЕР ДАІ.

Обтяження предмета застави зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна Львівською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України 14.05.2008р. за № 1853 згідно з п.1.5. договору.

18.03.2008 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська лізингова компанія" та фізичною особою-підприємцем Одинцовим Сергієм Михайловичем укладено договір фінансового лізингу № 01005, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався придбати у власність у продавця майно (об'єкт лізингу) та передати його у платне користування лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу. Згідно п. 5.1 договору термін його дії до 31.03.2011 р.

Пунктом 3.1 договору фінансового лізингу встановлено, що лізингові платежі сплачуються лізингоодержувачем згідно графіку сплати лізингових платежів, що наведені в додатку 2 до даного договору, який є невід'ємною частиною даного договору.

Загальна вартість об'єкта лізингу на момент укладення договору складає 330000 грн., в т.ч. ПДВ (п.2.2. договору фінансового лізингу).

Відповідно до п.9.7 вказаного договору, лізингоодержувач погодився на передачу в заставу відкритому акціонерному товариству "Мегабанк" об'єкта лізингу, що є предметом даного договору.

Пунктом 9.4 договору фінансового лізингу передбачено, що після закінчення строку лізингу право власності на об'єкт лізингу переходить до лізингоодержувача. Лізингодавець зобов'язаний сприяти лізингоодержувачу в оформленні усіх передбачених законодавством документів. Термін дії договору встановлено до 31.03.2011 р. (п.5.1 договору).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.10.2010 р. порушено провадження у справі № 31/168-2010 про банкрутство ТОВ "Львівська лізингова компанія" та введено мораторій на задоволення вимог кредитора.

Постановою господарського суду Львівської області від 03.11.2010 р. у справі № 31/168-2010 ТОВ "Львівська лізингова компанія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. На момент введення ліквідаційної процедури за ФОП Одинцовим С.М. обліковувалась дебіторська заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 102657,38 грн., з яких 78207,55 грн. відшкодування вартості предмета лізингу та 24449,83 грн. винагороди, які ФОП Одинцов С.М. перед ТОВ "Львівська лізингова компанія" виконав у повному обсязі, що встановлено господарськими судами попередніх інстанцій на підставі здійсненого аналізу наявних матеріалів справи відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.12.2011 р. у справі № 5015/6592/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2012 р., за фізичною особою-підприємцем Одинцовим С.М. визнано право власності на спірний автомобіль - об'єкт лізингу. Право власності за ФОП Одинцовим С.М. зареєстровано 22.06.2012 р. згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САК 971954, виданого ВРЕР ДАІ з обслуговування м.Львова та Пустомитівського району.

Умовами кредитного договору передбачено зобов'язання позичальника повернути отриманий кредит у повному обсязі до 16 год. 00 хв. 05.05.2011 р. відповідно до графіку повернення кредиту.

За невиконання обов'язків позичальник сплачує кредитодавцеві штраф у розмірі 25% від суми отриманого кредиту (п.7.1.1 кредитного договору). Згідно п.7.1.3 кредитного договору за користування частиною кредиту понад строк, встановлений графіком повернення кредиту згідно п.2.4 та 4.2.1 договору позичальник сплачує кредитодавцеві штраф у розмірі 10% від суми несвоєчасно сплаченої частини кредиту.

Пунктом 1.3 договору застави передбачено, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі, що буде визначений на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, комісійної винагороди, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, а також відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет застави, інших витрат у разі їх виникнення. Максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням за основним зобов'язанням, складає 275000 грн.

У разі невиконання або неналежного виконання заставодавцем основного зобов'язання, а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави на підставі рішення суду або в позасудовому порядку згідно із законодавством України (п.4.1. договору застави).

Позовні вимоги у даній справі мотивовані неналежним виконанням ТОВ "Львівська лізингова компанія" зобов'язань по кредитному договору щодо оплати кредитних платежів, наявністю заборгованості в розмірі 26513,87 євро (279891,02 грн. згідно курсу НБУ станом на 04.09.2013 р.), а також нарахованого позивачем штрафу в розмірі 119978,78 грн. відповідно до п.п. 7.1.1., 7.1.3. кредитного договору. Це, на думку позивача, свідчить про наявність у нього права на виконання забезпеченого договором застави зобов'язання, а саме, звернути стягнення на заставлене майно - вантажний автомобіль марки МАЗ модель 544008-060-031, тип транспортного засобу сідловий - тягач - Е, номер шасі (кузова, рами) Y3M54400880005913, зеленого кольору, реєстраційний номер ВС8836ВІ, 2008 року випуску.

При цьому, ПАТ "Мегабанк", звертаючись до ФОП Одинцова С.М. із позовом про звернення стягнення на предмет застави, не оспорюючи факт переходу до відповідача права власності на спірний автомобіль зазначив, що в силу вимог ст. 27 Закону України "Про заставу" перехід права власності на предмет застави від заставодавця до іншої особи не тягне за собою припинення заставного зобов'язання, а зберігає чинність, оскільки чинним законодавством встановлено пріоритет права заставодержателя на предмет застави перед особами, у яких виникло право власності на це майно після укладення відповідного договору застави.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із договору.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про заставу" визначено, що, застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частинами 1 та 2 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Згідно із ч. 1 ст. 589 Цивільного кодексу України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 590 Цивільного кодексу України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім цього, ст. 27 Закону України "Про заставу" передбачено, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 806 Цивільного кодексу України запроваджено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

В силу вимог статті 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом. Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі, якщо порушено провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Нормами ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

Згідно з ч.3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Суди попередніх інстанцій, врахував вищевказані приписи законодавства, надав оцінку всім матеріалам та обставинам справи, які з'ясовані на підставі аналізу матеріалів справи відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, виходили з того, що ФОП Одинцов С.М. набув право власності на предмет застави відповідно до договору фінансового лізингу № 01005 від 18.03.2008 р. укладеного між відповідачем та ТОВ "Львівська лізингова компанія". Крім того, рішенням господарського суду Львівської області від 22.12.2011р. у справі № 5015/6592/11 за позовом ФОП Одинцова С.М. до ТОВ "Львівська лізингова компанія" та ПАТ "Мегабанк" про визнання права власності та припинення права застави, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2012 р. визнано право власності ФОП Одинцова С.М. на вантажний автомобіль марки МАЗ модель 544008-060-031, тип транспортного засобу сідловий - тягач - Е, номер шасі (кузова, рами) Y3M54400880005913, зеленого кольору, реєстраційний номер ВС8836ВІ, 2008 року випуску, у зв'язку із закінченням строку дії договору фінансового лізингу та сплатою усієї суми лізингових платежів. Таким чином, судами вірно зазначено про зміну власника рухомого майна, яке є предметом договору застави № 53/2008-з від 06.05.2008 р.

Спростовуючи доводи позивача про те, що фінансовий лізинг не є способом відчуження та набуття відповідачем лише права володіння та користування, господарські суди попередніх інстанцій, пославшись на ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 806 Цивільного кодексу України, вірно зазначили, що договір фінансового лізингу є змішаним, оскільки поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а тому за умовами такого правочину фактично відбувається відчуження майна від лізингодавця до лізингоодержувача.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 01.10.2013 р. у справі № 11/5005/2290/2012.

Водночас, проаналізувавши дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та встановив, що основним видом господарської діяльності ТОВ "Львівська лізингова компанія" визначено фінансовий лізинг, місцевий господарський суд, з висновком якого погодилась апеляційна інстанція, пославшись на приписи ч. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , п. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обґрунтовано вказав, що спірний предмет застави відчужено ТОВ "Львівська лізингова компанія" в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з передачі рухомого майна в лізинг, а тому, в силу ч.3. ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" зареєстроване обтяження транспортного засобу втратило силу.

Також, судами вірно відхилено твердження позивача стосовно положень ст. 27 Закону України "Про заставу", оскільки відповідно до ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а тому норми вказаного закону є спеціальними відносно Закону України "Про заставу" (2654-12) .

Така позиція також зазначена у постанові Верховного Суду України від 09.07.2014 р. у справі № 6-89цс14.

Враховуючи вищевикладені обставини, вищенаведені норми матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо звернення стягнення на майно, зареєстроване обтяження якого втратило силу і перебуває у власності відповідача, та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог. З даними висновками повністю погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази. Ці обмеження обумовлюються метою касаційного перегляду, яка полягає в перевірці застосування норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням зазначеного вище, а також зважаючи на те, що доводи заявника касаційної скарги не спростовують висновків судів, а зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на зазначені вище положення Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час вирішення спору, господарськими судами попередньої інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, а норми права застосовані вірно.