на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.01.2015 по справі № 903/1269/14 за позовом ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" до ТзОВ "Преміум-Фрукт" про визнання недійсним договору та повернення майна, -

В грудні 2014 позивач - ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" звернувся із позовом до господарського суду до ТзОВ "Преміум-Фрукт" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.02.2013, укладеного між ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" та ТзОВ "Преміум-Фрукт" і зобов'язання відповідача повернути позивачу майно на загальну суму 20 570,00 грн, переданого на виконання вищевказаного договору.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.01.2015 по справі № 903/1269/14 /суддя Слупко В.Л./ позовні вимоги задоволено у повному обсязі, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18.02.2013, укладеного між ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" та ТзОВ "Преміум-Фрукт", зобов'язано відповідача повернути ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" товари, отримані по договору купівлі-продажу від 18.02.2013 та акту приймання-передачі розкомплектованого бувшого у використанні обладнання від 19.02.2013 на загальну суму, згідно договору, 20 570 грн., стягнуто з ТзОВ "Преміум-Фрукт" на користь ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" витрати по сплаті судового збору в сумі 3 045 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 по справі № 903/1269/14 /судді : Грязнов В.В., Олексюк Г.Є., Сініцина Л.М. / рішення Господарського суду Волинської області від 20.01.2015 залишено без змін.

В касаційній скарзі ТзОВ "Преміум-Фрукт" просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.01.2015 скасувати, посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Шацького районного суду від 28.11.2012 по цивільній справі № 0317/1082/2012 за позовом громадянина Піковського О.Г. до ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" про стягнення заборгованості в сумі 490 647, 31 грн. - забезпечено позов шляхом накладення арешту на майно ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" (а.с.12-13).

Постановою ВДВС Шацього районного управління юстиції Волинської області ВП № 35457244 від 29.11.2012, на підставі ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", на виконання вимог ухвали від 28.11.2012 накладено арешт на все майно ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" в межах суми боргу (а.с.14).

В той же день, 29.11.2012, зареєстровано обтяження на все рухоме майно ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" у формі обмеження відчуження у Державному реєстрі обтяжень на рухоме майно (а.с. 41, 42).

ВДВС Шацього районного управління юстиції Волинської області 30.11.2012 винесено постанову ВП № 35457244 про закінчення виконавчого провадження стосовно ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" та припинено чинність арешту майна, коштів та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с.34).

Як вбачається з матеріалів справи, між ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" (продавець) та ТзОВ "Преміум-Фрукт" (покупець) 18.02.2013 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця належний йому товар на загальну суму 20 570,00 грн., перелік якого зазначено у Додатку №1, а покупець - зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах Договору.(п.1.1, п.2.1 договору).

Згідно п.2.3 договору товар передається, відповідно до Актів приймання-передачі, що складаються на момент вчинення операції.

Відповідно до п.3.1 договору продавець зобов'язаний передати товар покупцю у повному обсязі протягом 5 днів з моменту укладення цього договору за місцем його знаходження та забезпечити покупця наступними документами : рішенням наглядової ради продавця щодо даного товару, актами списання такого товару Продавцем, актом приймання - передачі, складеним на дату вчинення операції.

Продавець зобов'язаний прийняти товар у покупця, згідно акту приймання передачі, здійснити розрахунки за отриманий товар у термін, визначений даним Договором.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що перехід права власності відбувається у момент передачі товару, що оформлюється видатковою накладною та актом приймання-передачі.

Згідно з п.4.4. договору покупець здійснює розрахунок за товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами (п.7.1 договору).

Договір купівлі-продажу від 18.02.2013 підписано з боку продавця директором ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" Шепелі О.О., а з боку покупця ТзОВ "Преміум-Фрукт" директором Ковальовим І.П. та скріплено відтисками печаток сторін (а.с.8-9).

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору купівлі-продажу від 18.02.2013 ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" передало, а ТзОВ "Преміум-Фрукт" прийняло товар в кількості 57 одиниць розукомплектованого бувшого у використанні обладнання на загальну суму 20 570 грн., про що свідчить двосторонній акт приймання-передачі від 19.02.2013(а.с.11).

Проте, доказів сплати покупцем - ТзОВ "Преміум-Фрукт" товару в сумі 20 570 грн. суду надано не було.

Як вбачається із матеріалів справи, що 19.02.2013 між ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" (зберігач) та ТзОВ "Преміум-Фрукт" (поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання, відповідно до умов якого зберігач отримав від поклажодавця майно зазначене в Додатку № 1 до Договору зберігання (а.с. 37-39).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що майно, перелічене в Додатку №1 до Договору зберігання від 19.02.2013 тотожне майну, переліченому в додатку до Договору №1 купівлі-продажу та акті приймання-передачі від 19.02.2013 (а.с.10, 11, зворот 39-40).

Також, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на момент розгляду спору майно, отримане відповідачем по спірному договору купівлі-продажу та акту прийому передачі не оплачено та знаходиться на відповідальному зберіганні.

Начальник ВДВС Шацього районного управління юстиції Волинської області Мохнюк О.В. 16.01.2015 підтвердив, що станом на 18.02.2013 постанова про арешт майна ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" була чинна (а.с.36).

Як вбачається із матеріалів справи, 28.05.2014 порушено провадження по справі № 8/903/395/14 про банкрутство ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство", за загальною процедурою, на підставі ст.ст. 9- 13, 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (а.с.28-30).

Господарський суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що за наслідками укладення спірного договору купівлі-продажу від 18.02.2013, в порушення вимог ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" було здійснено відчуження майна, на яке було накладено арешт, що є порушенням вимог ч.1 ст. 203 ЦК України.

Відтак, Господарський суд Волинської області дійшов до висновку про те, що визнання укладеного договору купівлі-продажу від 18.02.2013 недійсним, на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України, а тому все отримане за даним договором підлягає поверненню, відповідно до вимог ч.1 ст. 216 ЦК України.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Статтею 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Рівненський апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду першої інстанції та залишив рішення від 18.02.2013 без змін.

Згідно із ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 256 ГК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судами попередніх інстанцій, товар, який є предметом договору купівлі-продажу від 18.02.2013 знаходився під арештом, відповідно до постанови ВДВС від 29.11.2012.

Відповідно ч.2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно з ч.1 ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

В порушення вищевказаних вимог Закону арештоване майно ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" було реалізовано шляхом укладання спірного договору купівлі-продажу, при цьому доказів належного виконання умов договору щодо оплати товару в сумі 20 570 грн. відповідачем надано не було.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Господарський суд Волинської області, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, належним чином перевіривши фактичні обставини справи, давши належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін, дійшов до обгрунтованого висновку про те, що оскільки спірний договір купівлі-продажу від 18.02.2013, укладений з порушенням вимог чинного законодавства, то він підлягає визнанню недійсним, на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.01.2015 по справі № 903/1269/14 постановлені у відповідності до вимог закону та фактичних обставин справи і підстав для їх скасування не вбачається.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що вказаний спір повинен розглядатись у межах справи про банкрутство ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство", на підставі ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є необгрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції Закону чинній після 19.01.2013, правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим, договір купівлі-продажу, що є предметом спору укладено 18.02.2013, а провадження по справі про банкрутство ПрАТ "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" порушено ухвалою суду 28.05.2014, а відтак, на підставі ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у справі про банкрутство можуть розглядатися правочини вчинені після 28.05.2013.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу ТзОВ "Преміум-Фрукт" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.01.2015 по справі № 903/1269/14 залишити без змін.