розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Кластер-плюс" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 року у справі № 914/3357/14 за позовом приватного підприємства "Кластер-плюс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" про стягнення заборгованості,

У серпні 2014 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 40 000 грн., неустойки в сумі 30 630,05 грн., 3% річних у сумі 2 517,54 грн. та 5 638,83 грн. інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором від 10.10.2012 року № KL-27092012-132.

До початку розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив додатково стягнути з відповідача вартість витрат, пов'язаних із забезпеченням явки представника в судове засідання в сумі 275,96 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року (суддя Юркевич М.В.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 40 000 грн. грн., неустойки в сумі 30 599,67 грн., 3 % річних у сумі 2 515,04 грн., 5 638,83 грн. інфляційних сум, 1827 грн. судового збору та витрат, пов'язаних із забезпеченням явки представника в судове засідання в сумі 275,96 грн. В задоволенні вимог про стягнення з відповідача неустойки в сумі 19,97 грн. та 3% річних в сумі 2,50 грн. відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 року (судді Бойко С.М., Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 4865,59 грн. неустойки (пені), та в задоволенні вимог про стягнення неустойки (пені) в сумі 25 734,08 грн. відмовлено, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Клопотання відповідача, наведене в електронному повідомленні, про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні не підлягає задоволенню, оскільки з урахуванням повноважень касаційної інстанції неявка представників сторін не перешкоджає розгляду даного спору Вищим господарським судом України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 10.10.2012 року між приватним підприємством "Кластер-Плюс" (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" (замовник) було укладено договір № KL-27092012-132, за умовами якого позивач зобов'язався виконати комплекс робіт з впровадження інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури на об'єкті, який знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 6, а відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість.

В п. 2.1. договору сторони погодили, що вартість робіт, що здійснюються виконавцем на користь замовника визначається додатковими угодами до цього договору.

З моменту підписання додаткової угоди та протягом зазначеного в угоді терміну замовник сплачує виконавцю передоплату, в розмірі 50 відсотків вартості робіт та 50% - залишок вартості робіт. Протягом зазначеного в додатковій угоді терміну з моменту здійснення передоплати, замовник сплачує виконавцю залишок в розмірі 50 відсотків вартості робіт (п. 2.4.1. договору).

У відповідності до п. 2 договору сторонами було укладено додаткову угоду від 10.10.2012 року № 1 про вартість робіт на суму 102 224,70 грн. та додаткову угоду від 31.10.2012 року № 2 про вартість робіт на суму 18 829,20 грн.

Згідно з п.п. 1.3.1., 1.3.2. додаткової угоди № 1 до договору протягом двох банківських днів з моменту підписання даної додаткової угоди замовник сплачує виконавцю 50% вартості робіт, що складає 51112,35 грн. Протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт, замовник сплачує виконавцю залишок 50% вартості робіт, що складає 51112,35 грн.

За п.п. 1.3.1., 1.3.2. додаткової угоди № 2 до договору протягом двох банківських днів з моменту підписання даної додаткової угоди замовник сплачує виконавцю 50% вартості робіт, що складає 9414,6 грн. Протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт, замовник сплачує виконавцю залишок 50% вартості робіт, що складає 9414,6 грн.

Відповідно до п. 7.2. договору у випадку затримки оплати замовник несе відповідальність у формі сплати неустойки розміром 0,1% від суми затриманого платежу за кожний день такої затримки, протягом всього строку допущення такої прострочки.

Відповідач перерахував лише 17 000 грн. передоплати, однак позивач виконав обумовлені договором роботи, про що свідчать долучені до матеріалів справи акти здачі-приймання виконаних робіт: від 27.11.2012 року № 0002399/1 на суму 17 950,80 грн. та від 20.12.2012 року № 0002444/1 на суму 98 660,70 грн. При цьому загальна сума виконаних робіт склала 116 611,50 грн.

Всього за договором відповідач сплатив 76 611,50 грн., неоплаченими залишились роботи на суму 40 000 грн.

26.08.2014 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 11205, в якій просив погасити заборгованість, що виникла в ТОВ "Будова-Захід" перед ПП "Кластер-плюс", однак відповіді на претензію відповідач не надав.

Предметом даного судового розгляду є вимоги виконавця до замовника про стягнення заборгованості, неустойки (пені), 3 % річних та інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати виконаних за договором робіт.

Висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову про стягнення заборгованості, неустойки, 3% річних та інфляційних сум мотивовано доведеністю неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати виконаних робіт за договором відповідно до актів здачі-приймання, а відмову в решті позову обгрунтовано перерахунком розміру неустойки та 3 % річних у зв'язку з помилково визначеним позивачем періодом прострочення.

Суд апеляційної інстанції частково скасувавши рішення місцевого господарського суду та стягнувши з відповідача іншу суму неустойки (пені), виходив з необхідності обмеження строків нарахування та розміру пені у зв'язку з вимогами законодавства та наданням позивачем уточненого розрахунку суми неустойки (пені).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди обох інстанцій встановили, що відповідач зобов'язань за спірним договором належним чином не виконав, вартості зазначених у актах приймання-передачі робіт у визначені договором та додатковими угодами до нього строки у повному обсязі не оплатив, визначивши день порушення права позивача - 03.12.2012 року (після спливу трьох банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт від 27.11.2012 року), у зв'язку з чим дійшли обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з ТОВ "Будова-Захід" заборгованості в сумі 40 000 грн., 3% річних у сумі 2 515,04 грн. та 5 638,83 грн. інфляційних сум.

У той же час, відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу неустойки, передбаченої п. 7.2. договору як пеню.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про необхідність обмеження строків нарахування неустойки шістьма місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, не врахував вимоги п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, за змістом якого законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, та не навів правової оцінки умовам п. 7.2. договору, за яким у випадку затримки оплати замовник несе відповідальність у формі сплати неустойки розміром 0,1% від суми затриманого платежу за кожний день такої затримки, протягом всього строку допущення такої прострочки.

Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Проте, місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги про стягнення неустойки, не врахував, що встановлений сторонами у договорі вид відповідальності за порушення грошового зобов'язання є пенею, та не застосував до зазначених правовідносин наведених норм законодавства щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

За таких обставин, постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 30 599,67 грн. не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому судові рішення обох інстанцій в цій частині позову та розподілу судових витрат підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір з дотриманням вимог закону.

В решті постанова апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції як законні й обгрунтовані підлягають залишенню без змін.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу приватного підприємства "Кластер-плюс" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 року та рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 30 599,67 грн. і розподілу судових витрат скасувати, і справу № 914/3357/14 в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 року та рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року залишити без змін.