Головуючого: Кузьменка М.В., суддів: Студенця В.І., Харченка В.М., за участю представників сторін позивача - Пархомчук Р.І.; відповідача - Потатуєв В.П.; прокурор - Клюге Л.М.; розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурінком-Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 у справі № 911/1943/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурінком-Україна" до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" за участю заступника Генерального прокурора України про стягнення 617 919, 28 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бурінком-Україна" (далі - ТОВ "Бурінком-Україна") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз") про стягнення 617 919, 28 грн, з яких 574 493, 84 грн збитків, 6 657, 83 грн 3% річних та 36 767, 61 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.05.2014 порушено провадження у справі № 911/1943/14 за позовом ТОВ "Бурінком-Україна" до ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 617 919, 28 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області (суддя Кошик А.Ю.) від 10.06.2014 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Суд стягнув з ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь ТОВ "Бурінком-Україна" 574 493, 84 грн збитків, 6 657, 83 грн 3% річних та 36 767, 61 грн інфляційних втрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Куксов В.В., судді Ільєнок Т.В., Авдеєв П.В.) від 13.11.2014 рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2014 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2014, ТОВ "Бурінком-Україна" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2015.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції є необґрунтованою, та такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.03.2015 касаційну скаргу ТОВ "Бурінком-Україна" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.04.2015.

Відповідно до розпорядження Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 07.04.2015 № 05-05/410 для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурінком-Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 зі справи № 911/1943/14, сформовано колегію суддів у такому складі: суддя Кузьменко М.В. - головуючий, судді Студенець В.І., Харченко В.М.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між ТОВ "Бурінком-Україна" (поклажодавець) та ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (зберігач) 20.06.2013 укладено договір відповідального зберігання № 703/1, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, поклажодавець передає за актом здачі-приймання, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно, зазначене у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, загальною вартістю 503820,00 грн. з ПДВ (п. 1.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 02.07.2013 до договору відповідального зберігання № 703/1 від 20.06.2013).

Відповідно до п. 2.1.5. договору, зберігач зобов'язаний з моменту одержання від поклажодавця майна за актом здачі-приймання та до моменту його повернення поклажодавцеві за актом здачі-приймання нести відповідальність за втрату або пошкодження майна (або його частини), переданого на зберігання у відповідності із п.п. 5.2, 5.2.1, 5.3, 5.4 цього договору та чинним законодавством України.

Зберігач зобов'язався, зокрема вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна на складських приміщеннях виробничого підрозділу зберігача за адресою: Сакський район, село Каменоломня, вулиця Київська, 7, поштова адреса 63528, АР Крим (п. 2.1.2 договору).

Згідно з п. 7.1. договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013.

На виконання договору ТОВ "Бурінком-Україна" передало, а ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" прийняло на відповідальне зберігання майно всього на суму 574 493, 84 грн.

Доказів того, що відповідачем після закінчення строку дії договору виконано обов'язок щодо повернення поклажодавцеві речі, яка була передана на зберігання матеріали справи не містять.

ТОВ "Бурінком-Україна" звернулося до ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" з вимогою про повернення майна з відповідального зберігання № 10/04 від 10.04.2014, в якій просив повернути визначене у вимозі майно, яке передане на відповідальне зберігання ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" та зазначив, що у випадку неможливості з будь-яких причин повернути передане на відповідальне зберігання майно - компенсувати вартість втраченого майна, що було передане на зберігання, шляхом перерахування грошової суми його вартості у розмірі 574 493, 84 грн. Вказана вимога отримана одержувачем 11.04.2014 (шляхом отримання листа з описом вкладення Кур'єрської служби доставки) та залишена без відповіді.

Предметом позову є матеріально-правова вимога ТОВ "Бурінком-Україна" до ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 617 919, 28 грн, з яких 574 493, 84 грн збитків, 6 657, 83 грн 3% річних та 36 767, 61 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зберігач повинен відшкодувати поклажедавцеві збитки в розмірі всієї вартості майна, яке ним отримано на відповідальне зберігання та не повернуто після закінчення дії договору відповідального зберігання у зв'язку з його втратою, а тому відповідач на підставі приписів ст. 951 Цивільного кодексу України повинен відшкодувати позивачу збитки.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив із того, що відповідно до п. 5.2. договору зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передачі майна на відповідальне зберігання за актом здачі-приймання і до моменту його повернення поклажодавцеві за актом прийому передачі. У випадку втрати або пошкодження всього майна, яке передане на зберігання, або втрати чи пошкодження його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві всі пов'язані з цим збитки. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою або пошкодженням майна або його частини відшкодовуються зберігачем наступним чином, зокрема: у разі втрати всього майна - у розмірі його залишкової вартості, зазначеної у п. 1.1. цього договору.

З врахуванням встановлених фактичних обставин справи, пункту п. 5.2 договору та ст.ст. 950, 951 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача збитків, завданих нестачею майна правомірна і підлягає задоволенню. Судом задоволено також вимоги про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, розрахунок сум яких було проведено виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату (закінчення дії договору), в порядку, передбаченому законодавством.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про відмову в позові, виходив із того, що будь-яких доказів втрати відповідачем майна матеріали справи не містять. Крім того, 02.09.2014 ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" отримало сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, яким підтверджено, що події на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь є обставинами непереробної сили (форс-мажорними обставинами) по договору № 703/1. Початок дії форс-мажорних обставин - 27.02.2014, які продовжують діяти по теперішній час. Дату закінчення терміну дії форс-мажорних обставин на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо. В задоволенні вимог про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, як похідних від основної вимоги про стягнення збитків, судом апеляційної інстанції також відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Частиною 4 ст. 631 ЦК України передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У ст. 224 ГК України закріплено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Відповідно до ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Зберігач в свою чергу, відповідно до приписів ст. 949 ЦК України, зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з п. 7.1. договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013. ТОВ "Бурінком-Україна" звернулося до ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" з вимогою про повернення майна з відповідального зберігання № 10/04 від 10.04.2014. Доказів того, що відповідачем після закінчення строку дії договору виконано обов'язок щодо повернення поклажодавцеві речі, яка була передана на зберігання матеріали справи не містять.

Главою 66 ЦК України (435-15) , зокрема її параграфом 1 встановлені різні правові наслідки та різний обсяг відповідальності зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, під час дії договору та після закінчення строку дії договору зберігання.

Так, в першому випадку, застосовується положення ст. 951 ЦК України, якою обґрунтовано позовні вимоги та рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Після закінчення строку дії договору зберігання застосовується положення ч. 3 ст. 950 ЦК України, якою передбачено, що зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Отже, ризики втрати (нестачі) чи пошкоджнння майна між поклажодавцем та зберігачем розподіляються по-різному залежно від моменту настання такої обставини - під час дії договору чи після його закінчення.

Після закінчення договору зберігання зберігач зобов'язаний продовжувати забезпечувати схоронність та недоторканність речі, переданої на зберігання. Однак, у даному випадку до зберігача незалежно від того, чи це звичайний, чи професійний зберігач, ставляться менші вимоги. Так, відповідальність зберігача за втрату, нестачу чи пошкодження речі, яка передана на зберігання, виникає тільки за наявності у його діях умислу або грубої необережності.

Тобто у даному випадку, при з'ясуванні наявності складу цивільного правопорушення в діях зберігача у зв'язку із втратою майна, має істотне значення наявність вини зберігача та її форма (умисел чи груба необережність).

Таким чином, визначаючи матеріальну норму, якою регулюються спірні правовідносини, що виникли у зв'язку з неотриманням відповіді на вимогу про повернення майна з відповідального зберігання після закінчення строку дії договору, позивач та місцевий господарський суд не врахували наведеного та помилково дійшли до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції було встановлено, що будь-яких доказів втрати відповідачем майна матеріали справи не містять.

Встановлені судом апеляційної інстанції такі фактичні обставини справи свідчать про відсутність в діях ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для стягнення збитків.

Окрім того, 02.09.2014 ПАТ "ДАТ "Черноморнафтогаз" отримало сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, яким підтверджено, що події на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь є обставинами непереробної сили (форс-мажорними обставинами) по договору № 703/1. Початок дії форс-мажорних обставин - 27.02.2014, які продовжують діяти по теперішній час. Дату закінчення терміну дії форс-мажорних обставин на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у зв'язку з втратою майна, яке передано на зберігання, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові і в частині 3% річних та втрат від інфляції, проте з інших підстав.

Так, у п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (v0014600-13) зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, у місцевого господарського суду були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 6 657, 83 грн 3% річних та 36 767, 61 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму збитків.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи ТОВ "Бурінком-Україна", викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини в частині позовної вимоги щодо стягнення збитків були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а в частині позовної вимоги щодо 3% річних та втрат від інфляції, колегія суддів погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову в її задоволенні, але з інших підстав, наведених у постанові. З огляду на викладене відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурінком-Україна" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 у справі № 911/1943/14 - без змін.