головуючого: Полякова Б.М., суддів: Коваленка В.М., Короткевича О.Є. (доповідач у справі), розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 року та рішення Господарського суду Сумської області від 01.12.2014 року у справі № 920/1041/14 за позовом Приватного підприємства "Українська Верстатобудівна Компанія "Салвер" в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Солдаткіна С.В. до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське РУ" та Відділу державної виконавчої служби Глухівського міськрайонного управління юстиції про стягнення 115 991,00 грн.,

В судовому засіданні взяли участь представники:

від ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_6,

від ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" - Козирь Т.О.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 01 грудня 2014 року (головуючий суддя Зайцева І.В., судді Резніченко О.Ю., Лугова Н.П.) позов задоволено; вирішено стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь приватного підприємства "Українська верстатобудівна компанія "Салвер" 113 557,00 грн. основного боргу та 2 320,00 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2015 року (судді: Бондаренко В.П. - головуючий, Івакіна В.О., Тихий П.В.) рішення Господарського суду Сумської області від 01 грудня 2014 року у справі № 920/1041/14 залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судами першої та апеляційної інстанцій рішеннями, скаржник Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 01 грудня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2015 року повністю, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, ст. 92 Цивільного кодексу України.

Водночас, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське РУ" проти вимог касаційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу та просить рішення Господарського суду Сумської області від 01 грудня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2015 року залишити без змін.

Судова колегія, заслухавши пояснення учасників судового процесу, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, постановою Господарського суду Сумської області по справі № 6/33-10 від 08.04.2010 р. було визнано банкрутом Приватне підприємство "Українська Верстатобудівна Компанія "Салвер" та відкрито ліквідаційну процедуру відповідно до ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Солдаткіна Сергія Вячеславовича.

В ході проведення ліквідаційної процедури, позивач уклав з відповідачем договір зберігання від 01.03.2013 року, відповідно до умов якого відповідач був зобов'язаний зберігати майно позивача, зокрема, з врахуванням додаткових угод від 20.03.2013 та 10.01.2014 р.: станок спец. 2-х стоич. Продольно-фрезерний 6Г610 вартістю 65 819,00 грн.; верстат токарно-гвинторезний 1К62 вартістю 5 564,00 грн.; верстат токарно-револьверний 1341 вартістю 11 128,00 грн.; станок токарно-гвинторезний 1Б240ПС вартістю 7 511,00 грн.; станок токарний 1Б240П вартістю 12 519,00 грн.; станок плоскошліфувальний ЗГ71 вартістю 2 434,00 грн.; верстат горизонтально-фрезерний 6М83Г вартістю 1 168,00 грн.; верстат бесцентрошліфувальний 3Е183 (БШС ЗЕ345) вартістю 5 564,00 грн.; верстат токарно-револьверний 1Г340П (Спец. Токарний РТ45009) вартістю 6 510,00 грн. Загальна ліквідаційна вартість вказаних станків відповідно до проведеної оцінки становить 115 991,00 грн.

Згідно з п. 5.1.3 даного договору зберігання від 01.03.2013 р. відповідач зобов'язався виконувати свої обов'язки за договором особисто.

Відповідно до п. 5.1.7. зазначеного договору зберігання від 01.03.2013 р., зберігач зобов'язаний нести відповідальність за втрату чи пошкодження майна.

У відповідності до п. 6.4.1. цього ж договору збитки завдані власнику втратою (нестачею) або пошкодженням майна, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати нестачі майна - у розмірі його вартості.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд, з яким також погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Українська Верстатобудівна Компанія "Салвер" в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Солдаткіна С.В. є такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню, з врахуванням відмови позивача від частини позовних вимог в сумі 2 434,00 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що висновки як суду першої так і апеляційної інстанції є передчасними, оскільки їх зроблено на підставі неповного з'ясування дійсних обставин, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 951 Цивільного кодексу України у разі втрати (нестачі) речі зберігач відшкодовує її вартість поклажодавцеві.

Статтею 33 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. При цьому обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В силу ч. 1 ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Слід звернути увагу на те, що позивач просить стягнути суму коштів відсутніх станків з посилання на п. 1 ст. 951 Цивільного кодексу, за якою стягненню підлягають збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі. Тобто, для правильного вирішення спору у даній справі необхідним є дослідження спірних правовідносин з позиції ст. 22 Цивільного кодексу України та наявності повного складу правопорушення. Даного господарськими судами зроблено не було.

В силу ст.ст. 936, 949 Цивільного кодексу України на зберігача покладено зобов'язання зберігати передану на зберігання річ та повернути її поклажодавцеві у схоронності. При цьому зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановлено в договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про повернення (ст. 938 ЦК України).

Додатковою угодою від 20.03.2013 року до договору зберігання від 01.03.2013 року, яка є невід'ємною частиною договору встановлений строк зберігання майна - до закінчення ліквідаційної процедури ПП "УВК "Салвер". Проте, суди не досліджували зазначені обставини.

Враховуючи зазначені положення договору, господарські суди для правильного вирішення спору та встановлення порушення зобов'язання зберігачем, мали надати правову оцінку правовідносинам сторін договору із застосування ст.ст. 530, 936, 938, 949, 950, 951 Цивільного кодексу України. Втім даного зроблено не було.

Спростовуючи докази відповідача, а саме договори купівлі-продажу №№ 09, 11, 13, 16, 17, 18, 19, 23, 24, укладених 30-31 січня 2013 року між позивачем та ОСОБА_11, суд апеляційної інстанції зазначив, що майно, яке є предметом договорів купівлі-продажу є іншим, а ніж те, що є предметом зберіганням. Однак, при цьому судом не з'ясовувалося, чи було фактично передане зазначене майно покупцеві на підставі актів приймання-передачі, наявність однакових моделей станків та верстатів та їх загальна кількість. Разом з тим, судом апеляційної інстанції не надано оцінки листу № 02-01/6/33-10/1412 від 27.05.2014 року, яким позивач нагадує покупцеві про необхідність повного розрахунку за верстати та станки, які також підпадають під ознаки майна, що було передано на зберігання.

Ні судом апеляційної інстанції, ні місцевим господарським судом не досліджувалися акти інвентаризації, відповідно до яких, майно, зазначене в акті, в тому числі і як відсутнє, не можливо ідентифікувати з майном, яке було передано на зберігання, так як в акті станки та верстати зазначені іншого ніж у договорі модельного ряду.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 01 грудня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2015 року у справі № 920/1041/14 скасувати, справу направити до Господарського суду Сумської області на новий розгляд.