головуючого: Полякова Б.М., суддів: Коваленка В.М., Короткевича О.Є. (доповідач у справі), розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року у справі № 920/1122/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 599 728,97 грн.,

В судовому засіданні взяли участь представники:

від ПАТ "Укртрансгаз" - Васійчук Л.Ф.

Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення заборгованості у розмірі 599 728,97 грн., з яких 534 801,55 грн. основного боргу, 38 641,55 грн. інфляційних збитків, 3 824,20 грн. 3 % річних, 22 461,67 грн. пені за договором на транспортування природного газу № SUM/2013/1035/13030000 від 25.01.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 р. у справі № 920/1122/14 (судді: Сташків Р.Б. - головуючий, Отрош І.М., Паламар П.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2015 року (судді: Корсакова Г.В. - головуючий, Власов Ю.Л., Станік С.Р.) рішення Господарського суду міста Києва від 05 листопада 2014 року у справі № 920/1122/14 залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судами першої та апеляційної інстанцій рішеннями, скаржник Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05 листопада 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2015 року повністю, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги скаржника.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, ст. 625 Цивільного кодексу України.

Водночас, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" проти вимог касаційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу та просить рішення Господарського суду міста Києва від 05 листопада 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2015 року залишити без змін.

Судова колегія, заслухавши пояснення учасника судового процесу, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 25.01.2013 р. між ПАТ "Укртрансгаз" в особі Сумського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз" та Публічним акціонерним товариством "Сумихімпром" укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № SUM/2013/1035/1303000041.

Відповідно до п. 1.1. договору відповідач як газотранспортне підприємство зобов'язався надати позивачеві послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу позивача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а позивач як замовник зобов'язався внести плату за надані послуги в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що підставою для транспортування газу магістральними трубопроводами є підтвердження в установленому порядку оператором Єдиної газотранспортної системи України відповідно до щомісячного планового (розрахункового) балансу надходження та розподілу газу, наявності в позивача місячного обсягу газу, виділеного для забезпечення його споживачів або на власні потреби.

Згідно з п. 3.1. договору послуги з транспортування газу оформлюються сторонами актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами.

Відповідно до п. 3.4. договору акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.

У розділі 5 договору сторони погодили порядок визначення вартості послуг та розрахунків за договором:

5.1. Розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

5.2. Тарифи, визначені в п. 5.1. договору, є обов'язковими для сторін з дати набрання ними чинності. Визначена на їх основі вартість послуги буде застосовуватись сторонами при складанні актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги згідно з умовами договору.

5.3. Розрахунковий період за договором становить один місяць з 9-00 години першого дня місяця до 9-00 години першого дня наступного місяця включно.

5.4. Вартість фактично наданих послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.

5.5. Оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100% попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу.

Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

У платіжних дорученнях замовник повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання та звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата. У випадку, якщо в платіжних дорученнях замовника не зазначено номер договору, дата його підписання, звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата, газотранспортне підприємство зараховує кошти, що надійшли від замовника, у першу чергу як погашення заборгованості за надані послуги з транспортування газу, що виникла перша за часом у попередніх періодах.

Відповідно до п. 5.7. договору у разі надходження коштів від замовника в сумі, що перевищує вартість фактично наданих послуг з транспортування газу у звітному місяці, переплата зараховується газотранспортним підприємством: у разі наявності заборгованості за надані послуги - як погашення заборгованості в попередніх місяцях; у разі відсутності заборгованості за надані послуги - як оплата послуг у місяці, наступному за звітним.

Строк дії договору сторони визначили у розділі 11 договору, за умовами якого цей договір набирає чинності з дня його підписання та укладається на строк до 31.12.2013; договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 11.1. договору); усі зміни та доповнення до договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими особами та скріплюються печатками обох сторін (п. 11.2. договору).

31.12.2013 між відповідачем та позивачем укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою, зокрема, сторони доповнили п. 1.2. договору та встановили об'єм річного планового обсягу транспортування природного газу замовника протягом 2014 року.

Додатковою угодою № 2 від 18.04.2014 до договору, сторони пункт 11.1 договору виклали в наступній редакції: "Договір набирає чинності з дня його підписання та укладається на термін до 31.12.2019 року".

Судами встановлено, що 12.03.2014 позивач - ПАТ "Сумихімпром" згідно платіжного доручення № 50430 перерахував Сумському лінійному виробничому управлінню магістральних газопроводів філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" грошові кошти в сумі 534 801,55 грн. за транспортування природного газу згідно договору № SUM/2013/1035/1303000041 від 25.01.2013 з призначенням платежу - "оплата за транспортування природного газу згідно договору № SUM/2013/1303000041 від 25.01.2013", при цьому, період, за який здійснено таку оплату, не вказано.

Натомість, за умовами договору, а саме згідно абзацу третього п. 5.5. договору, позивач у платіжних дорученнях повинен обов'язково вказувати не лише номер договору, дату його підписання, а й звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата. У випадку, якщо в платіжних дорученнях позивача не зазначено номер договору, дата його підписання, звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата, відповідач зараховує кошти, що надійшли від позивача, у першу чергу як погашення заборгованості за надані послуги з транспортування газу, що виникла перша за часом у попередніх періодах.

Згідно з п. 5.7. договору у разі надходження коштів від позивача в сумі, що перевищує вартість фактично наданих послуг з транспортування газу у звітному місяці, переплата зараховується відповідачем: у разі наявності заборгованості за надані послуги - як погашення заборгованості в попередніх місяцях; у разі відсутності заборгованості за надані послуги - як оплата послуг у місяці, наступному за звітним.

Повернення переплати умовами договору не передбачено.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.03.2014 позивач звернувся до Сумського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз" з листом № 27-1924, в якому просив перераховані 12 березня 2014 року грошові кошти за транспортування природного газу в сумі 534 801,55 грн. повернути на рахунок позивача у зв'язку з тим, що постачальником природного газу для позивача у лютому 2014 року є ПАТ "Сумигаз", в договір з яким включена вартість витрат на оплату послуг транспортування природного газу магістральними мережами.

Водночас судами зазначено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач у повному обсязі повернув сплачені позивачем грошові кошти в сумі 534 801,55 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 16290 від 20.06.2014 на суму 100 000,00 грн., № 17100 від 27.06.2004 на суму 50 000,00 грн., № 22778 від 28.08.2014 на суму 200 000,00 грн., № 28063 від 23.10.2014 на суму 184 801,55 грн.

Крім того, позивач просив стягнути 38 641,55 грн. інфляційних збитків та 3 824,20 грн. 3 % річних на підставі ст. 1048, ст. 1214, ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також 22 461,67 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, які нараховані позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Стаття 1214 ЦК України відноситься до глави 83 ЦК України (435-15) "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави".

Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені у статті 1212 ЦК України, відповідно до частини першої якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Верховний Суд України у постановах від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 25.02.2015 р. у справі № 910/1913/14 виклав правову позицію з приводу застосування ст. 1212 ЦК України, відповідно до якої, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень зазначеної статті, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з доводами попередніх судів, що положення ст. 1214 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, у зв'язку з тим, що грошові кошти сплачені позивачем на підставі договору № /2013/1035/130300004 від 25.01.2013, тобто за наявності достатньої правової підстави.

Також судова колегія погоджується з висновками, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню і ст. 1048 ЦК України, яка передбачає правила про проценти за договором позики, оскільки між сторонами існують правовідносини з надання послуг, а договір позики і договір послуг є різними за своєю правовою природою.

Оскільки позивачем не доведено наявність саме помилки у перерахуванні коштів відповідачу в розмірі 534 801,55 грн. то і вимога про стягнення 38 641,55 грн. інфляційних збитків та 3 824,20 грн. 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, які нараховані позивачем за прострочення виконання зобов'язання, не підлягає до задоволення у зв'язку з тим, що за своєю правовою природою є похідною від основної позовної вимоги.

До того ж, позивач просив стягнути з відповідача 22 461,67 грн. договірної пені в розмірі подвійної ставки НБУ за прострочення грошового зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Розділ 7 договору встановлює підстави відповідальності сторін за порушення умов договору. Так, пунктом 7.3 договору передбачено стягнення із замовника пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, у разі порушення замовником (позивачем) строків оплати, передбачених розділом 5 договору.

Інших підстав для нарахування пені сторонами не узгоджено, а тому, суди правомірно відхили позовні вимоги про застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати 22 461,67 грн. пені.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 05 листопада 2014 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2015 року у справі № 920/1122/14 прийняті у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 4-1, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05 листопада 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 у справі № 920/1122/14 залишити без змін.