головуючого суддів: Акулової Н.В. (доповідач) Владимиренко С.В., Гольцової Л.А. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтехнобуд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року у справі № 910/13599/14 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО СІТІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтехнобуд" про стягнення 118 979,15 грн.

За участю представників:

від позивача: Шевченко К.Ю. (дов.б/н від 02.04.2015 року);

від відповідача: Вітюк В.В. (дов.б/н від 06.04.2015 року); Карапетян Л.Г. - директор;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 року по справі № 910/13599/14 (суддя: Мельник В.І.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтехнобуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО СІТІ" 80 938,48 грн. - основного боргу, 5 246,59 грн.- пені, 16 187,69 грн.- штрафу, 2 022, 34 грн.- 3% річних, 9 429,33 грн. - інфляційних втрат; судовий збір у розмірі 2 284,40 грн; в іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року у справі № 910/13599/14 (судді: Ткаченко Б.О., Зеленін В.О., Синиця О.Ф.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтехнобуд" задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 року по справі № 910/13599/14 скасовано частково; викладено абз. 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції: "Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтехнобуд" (01011, м.Київ, вул. Рибальська 13, код ЄДРПОУ 35918552) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Сіті" (14000, м.Чернігів, вул. Савчука 11, кв. 188, код ЄДРПОУ 36931747) 77 569 (сімдесят сім тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 60 коп. основного боргу, 15 513 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот тринадцять) грн. 92 коп. штрафу, 5 028 (п'ять тисяч двадцять вісім) грн. 21 коп. пені, 9 036 (девять тисяч тридцять шість) грн. 86 коп. інфляційних втрат та 1 938 (тисяча дев'ятсот тридцять вісім) грн. 18 коп. 3 % річних та 2 181 (дві тисячі сто вісімдесят одна) грн. 74 коп. судового збору за розгляд позовної заяви."; в іншій частині рішення суду залишено без змін; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Сіті" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтехнобуд" 52 (п'ятдесят дві) грн. 13 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Прийняті судові акти мотивовані наявністю правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки відповідач в порушення умов договору не виповнив свого обов'язку щодо повної сплати за поставлений позивачем товар; пеня розрахована понад шість місяців, що порушує вимоги ч.6 ст. 232 ГК України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтехнобуд" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2014 року у справі № 910/13599/14, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник та директор відповідача підтримали вимоги та доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.

Представник позивача, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.07.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКО СІТІ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтехнобуд" (покупець) укладено договір поставки № 15072013, за умовами якого позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в Договорі, поставити і передати у власність товар (партію товару), в асортименті, кількості та цінами, вказаних у податкових накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від позивача до відповідача та є невід'ємними частинами Договору, а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у договорі прийняти та оплатити вказаний товар. (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 5.2 Договору асортимент, кількість, та вартість товару (з урахуванням ПДВ), остаточно узгоджуються та відображаються сторонами у видатковій накладній по кожній партії окремо.

Загальна сума договору розраховується шляхом додавання загальних сум партій товарів, поставлених постачальником на протязі дії Договору, згідно видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору. (п.5.3. Договору).

Згідно п. 6.1 Договору, відповідач зобов'язаний оплатити позивачу вартість (ціну) кожної партії товару, шляхом попереднього перерахунку коштів на рахунок позивача.

Пунктом 7.3. договору передбачено відповідальність відповідача за порушення строків оплати вартості (ціни) товару, встановленого п. 6.1. Договору позивач має право стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною грошового зобов'язання, від суми боргу за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 7.4. Договору в разі порушення грошових зобов'язань за Договором більше ніж на 20 днів, Позивач має право стягнути з Відповідача штраф у розмірі 20 % від вартості поставлених, але не оплачених товарів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 112 569,60 грн., згідно видаткових накладних № 29 від 30.08.2013 року та № 30 від 30.08.2013 року; відповідач розрахувався з ним частково.

Матеріали справи містять претензії позивача, з якими він звертався до відповідача 12.02.2014 року та 29.04.2014 року.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, оскільки позивачем пеня розрахована понад шість місяців, що порушує вимоги ч.6 ст. 232 ГК України та стягнув з відповідача на користь позивача 80 938,48 грн. основного боргу, 5 246,59 грн. пені, 16 187,69 грн. штрафу, 2 022,34 грн. 3% річних, 9 429,33 грн. інфляційних втрат.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що з банківських виписок вбачається, що відповідач за поставку мінвати за Договором сплатив 35 000 грн., тому основна сума боргу відповідача складає не 80 938,48 грн., як вказано у позові, а 77 569,60 грн. (112 569,60 грн. - 35 000 грн.).

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у сумі 77 569,60 грн.; врахувавши, що сума основного боргу складає 77 569,60 грн., перевіривши повторний арифметичний розрахунок суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 15 513,92 грн. штрафу, 5 028,21 грн. пені, 9 036,86 грн. інфляційних витрат та 1 938, 18 грн. - 3% річних.

Відмовляючи у задоволені клопотання про призначення почеркознавчої та технічної експертизи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на вимогу суду позивачем було надано виписки з рахунку, якими підтверджується часткова оплата відповідачем поставленого товару у сумі 35 000 грн. з призначенням платежу "за мін вату зг. дог. 15072013 від 15.07.2013 р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.