головуючого суддів: Акулової Н.В. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П. розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ФАВОРИТ КОМПАНІ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 року у справі № 910/21442/14 господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "ФАВОРИТ КОМПАНІ" до Публічного акціонерного товариства "БАНК ФОРУМ" про визнання договору недійсним

За участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Лаврін О.В. (дов. № 10/00-39 від 18.03.2015 року);

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 року по справі № 910/21442/14 (суддя: Отрош І.М.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 року у справі № 910/21442/14 (судді: Федорчук Р.В., Лобань О.І., Майданевич А.Г.) апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "ФАВОРІТ КОМПАНІ" залишено без задоволення; рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2014 у справі № 910/21442/14 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки укладений між сторонами Кредитний договір № 1-0012/13/16-КL від 04.10.2013 року містить всі істотні умови, які визначені чинним законодавством України для договорів такого виду та позивачем не доведено наявності підстав для визнання Кредитного договору № 1-0012/13/16-КL від 04.10.2013 недійсним.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Приватне акціонерне товариство "ФАВОРИТ КОМПАНІ" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 року у справі № 910/21442/14 та прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу, Публічне акціонерне товариство "БАНК ФОРУМ" просило залишити рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 року по справі № 910/21442/14 без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши представника відповідача, який з'явився в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.10.2013 р. між ПАТ "БАНК ФОРУМ", як кредитором, та ПрАТ "Фаворит Компані", як позичальником, укладено кредитний договір № 1-0012/13/16-КL, відповідно до умов якого кредитор відкриває відновлювальну кредитну лінію в рамках якої надає позичальнику кредитні кошти окремими частинами на засадах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, в межах визначеної цим Договором граничної суми коштів, а позичальник зобов'язується вчасно погашати кредитору заборгованість за кредитом, а також сплачувати на користь кредитора проценти та комісії в розмірі, в строки (терміни) та на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.4 Договору кінцевий термін, до настання якого (включно) здійснюється надання кредиту та має бути повністю погашена заборгованість за кредитом, встановлюється 03 жовтня 2014 року.

Укладенням цього Договору сторони фіксують досягнення згоди з усіх його істотних умов і підтверджують відсутність жодних претензій одна до одної з цього приводу. Договір відображає повне розуміння сторонами предмета Договору та інших його умов, і немає інших положень, усних чи письмових, крім тих, які містіться в Договорі. (п.10.1 Договору).

Пунктом 10.8 сторони передбачили, що Договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами та діє до повного остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що на думку позивача, укладений між сторонами Кредитний договір № 1-0012/13/16-KL від 04.10.2013, не містить істотних умов, визначених чинним законодавством України, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним. Зокрема, позивач зазначає, що укладений між сторонами Кредитний договір № 1-0012/13/16-KL від 04.10.2013 не містить строку дії договору, порядку зміни та припинення дії договору, та відсутнє підтвердження про те, що інформація, зазначена в частині 2 статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", надана позивачу як клієнту.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. (п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) ).

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 статті 345 Господарського кодексу України встановлено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" учасники ринку фінансових послуг - особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об'єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг.

Статтею 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності. Положення цього Закону не поширюються на: діяльність в Україні фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій; діяльність Державного казначейства України та державних цільових фондів.

Згідно статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" Фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 91) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволені позовних вимог, оскільки судами встановлено, що обов'язкові умови, які повинні міститись у такому кредитному договорі встановлені ст. 345 Господарського кодексу України, укладений між сторонами Кредитний договір № 1-0012/13/16-КL від 04.10.2013 року містить всі істотні умови, які визначені чинним законодавством України для договорів такого виду та позивачем не доведено наявності підстав для визнання Кредитного договору № 1-0012/13/16-КL від 04.10.2013 недійсним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.