Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивача Безносик А.О. дов. від 02.04.2015 відповідача Дмуховського І.В. дов. від 22.10.2014 прокурора Боднарчука В.М. посв. № 023013 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради на постанову від 27.01.2015 Київського апеляційного господарського судуу справі № 910/12044/14 господарського суду міста Києва за позовом Першого заступника прокурора Дарницького району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" про розірвання договору та повернення земельної ділянки

Перший заступник прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" про розірвання договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:90:009:0019) площею 2,24 га на просп. Миколи Бажана, 151-Б у Дарницькому районі міста Києва між позивачем та відповідачем від 02.08.2004, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів реєстрації договорів за № 63-6-00174 від 27.10.2004 та зобов'язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку (кадастровий номер: 8000000000:90:009:0019) площею 2,24 га на просп. Миколи Бажана, 151-Б у Дарницькому районі міста Києва вартістю 50095048,58 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2014 (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 (головуючий суддя Власов Ю.Л., судді Корсакова Г.В., Федорчук Р.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Київська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник вважає, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 12 Земельного кодексу України, статей 14, 142- 144 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 13, 15, 32, 34 Закону України "Про оренду землі".

На думку заявника, суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про відмову у позові з посиланням на рішення господарського суду від 03.08.2009 у справі № 50/553, яким визнано недійсними абзац 2 пункту 8.4 та абзац 3 пункту 11.4 договору не врахували, що відносини пов'язані з орендою землі відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі", статті 94 Земельного кодексу України регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , законами України та іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Також заявник вважає, що судами не врахований пункт 4 статті 416 Цивільного кодексу України, яким передбачено, що право користування земельною ділянкою припиняється у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін та прокурора, перевіривши в межах вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи 25.09.2003 рішенням Київської міської ради № 31-12/905 (raa-12023-03) "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" Товариству з обмеженою відповідальністю "НІКО ІНВЕСТ" затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного комплексу на просп. Миколи Бажана, 151-б у Дарницькому районі м. Києва. Передано відповідачу, за умови виконання пункту 1.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 2,24 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного комплексу на просп. Миколи Бажана, 151-б у Дарницькому районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.

02.08.2004 між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач за актом приймання-передачі передав, а Відповідач прийняв в оренду земельну ділянку, визначену цим договором.

Згідно пункту 2.1 договору об'єктом оренди відповідно до договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - просп. Миколи Бажана, 151-б у Дарницькому районі; розмір - 2,2447 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного комплексу; кадастровий номер 8000000000:90:009:0019. Згідно з п.3.1. договору договір укладено на 25 років.

Абзацом 2 пункту 8.4 договору сторони передбачили, що відповідач зобов'язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через п'ять років з моменту державної реєстрації договору.

Згідно з абзацом 3 пункту 11.4 договору він може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою позивача, із звільненням позивача від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України (436-15) , в разі коли відповідач використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом двох місяців поспіль), порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених п.8.4 договору, здійснення без згоди позивача передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

Вказаний договір зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів, виконавчим органом Київської міської ради 27.10.2004 за № 63-6-00174 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Судами встановлено, що 27.05.2014 Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації проведено обстеження земельної ділянки, яка перебуває в оренді відповідача та знаходиться за адресою м. Київ, просп. Миколи Бажана, 151-б, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки № 706/02 і яким встановлено, що ділянка огороджена залізним парканом, на ділянці ростуть зелені насадження, за цільовим призначенням, визначеним договором оренди, не використовується.

Відповідно до листа Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління міндоходів у м. Києві від 17.06.2014 № 3445/9/26-51-25-34 відповідач станом на поточну дату не має заборгованості із сплати податків, зборів, платежів, соціальних внесків.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача повернути вказану земельну ділянку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив із наступного.

Відповідно до частин 3, 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно із частиною 1, 2 статті 236 Цивільного кодексу України спірні положення договору є недійсними з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ними прав та обов'язків на майбутнє припиняється.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено судами підставами позову прокурора було невиконання відповідачем пункту 8.4 договору в частині зобов'язання завершити забудову земельної ділянки не пізніше 5 років з моменту реєстрації договору оренди.

Разом із тим, рішенням господарського суду міста Києва від 03.08.2009 у справі № 50/553 за позовом відповідача до позивача визнано недійсним абзац 2 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 02.08.2004, яким передбачено наступне: "Орендар зобов'язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через п'ять років з моменту державної реєстрації договору", а також визнано недійсним в частині абзацу 3 пункту 11.4, а саме: "Договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України (436-15) , в разі порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених пунктом 8.4".

Вказане рішення господарського суду не було оскаржене та набрало законної сили.

За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Також судами не прийняті до уваги доводи позивача про не врахування пункту 4 статті 416 Цивільного кодексу України, яким передбачено, що право користування земельною ділянкою припиняється у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом 3 років, з огляду на те, що відповідно до вказаної статті право користування земельною ділянкою для забудови припиняється в тому числі у разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Вказана норма передбачає припинення права користування земельною ділянкою через її невикористання для забудови протягом 3 років в той час як прокурором заявлений позов про розірвання договору оренди в зв'язку з невиконанням відповідачем його умов. В даному випадку обраний прокурором спосіб захисту права, предмет позову та його підстави не відповідають відносинам, врегульованим статтею 416 Цивільного кодексу України, а тому суди дійшли правомірного висновку, що дана норма не підлягає застосуванню до спірних відносин сторін.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 у справі № 910/12044/14 господарського суду міста Києва залишити без змін.