розглянувши касаційну скаргу фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.14 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.15 р.

у справі № 910/20159/14

за позовом фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ

до першого відповідача ТОВ "Ласка Лізинг", м. Київ

другого відповідача ТОВ "Мега Торг ЛТД", м. Київ

про визнання договору уступки прав вимоги недійсним

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.14 р. у справі № 910/20159/14 (суддя Мандриченко О.В.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.15 р. (головуючий Лобань О.І., судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.) вказане рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 21.10.14 р. та постанову від 21.01.15 р. скасувати, позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, ч. 1 і 3 ст. 215, ст. 234, ч. 1 ст. 512, ст. 517 ЦК України, ст. 43 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

18.09.07 р. між ТОВ "Ласка Лізинг" (Лізингодавець) та ТОВ "Фірмою "Т.М.М." (Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 1006/09/2007, за умовами якого лізингодавець зобов'язався придбати в свою власність техніку у відповідності із визначеною лізингоодержувачем специфікацією та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації останньому в якості предмету лізингу в тимчасове володіння і користування за плату, а лізингоодержувач - прийняти його на умовах договору. Предметом лізингу є вертикальна бетонозмішувальна установка Stetter V2,0/2,0 2007-2008 року випуску у кількості однієї одиниці. Строк дії договору встановлений до виконання сторонами взятих на себе обов'язків (п. 4.3).

Згідно п. 6.3, загальна сума лізингових платежів, належних до сплати лізингоодержувачем лізингодавцю становить 1739922,31 "у.о.", у т.ч. ПДВ у розмірі 20% від суми, що відноситься до погашення вартості майна 229563,50 "у.о." із врахуванням правил, викладених у додатку № 7 до договору.

05.12.13 р. ТОВ "Ласка Лізинг" (Кредитор) та ТОВ "Мега Торг ЛТД" (Набувач) укладено договір уступки права вимоги (заміни сторони у зобов'язанні) № 198/11-2013, за умовами якого кредитор передав, а набувач - набув право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.07 р.

Відповідно п. 1.2, набувач отримує всі права та обов'язки, які належать кредитору до боржника, а саме, право вимагати від останнього оплати лізингових платежів, пені, штрафів, викупної вартості, інших платежів, що підлягають оплаті за договором фінансового лізингу та згідно законодавства України. Набувач отримує всі майнові права (у т.ч. право власності) на предмет лізингу, а також право вимоги виконання зобов'язань за договорами поруки, укладеними (якщо були укладені) для забезпечення зобов'язань за договором лізингу (п. 1.5).

Повідомленням від 09.12.13 р. (вх. № 010-03653 від 13.01.14 р.) позивач сповістив відповідача про уступку прав по договору фінансового лізингу новому кредитору - ТОВ "Мега ТоргЛТД" (а.с. 20).

23.09.14р. фірма "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю звернулося з позовом до ТОВ "Ласка Лізинг", ТОВ "Мега Торг ЛТД" про визнання недійсним договору уступки прав вимоги № 198/11-2013 від 05.12.13 р., укладеного між відповідачами, на підставі ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 236 ЦК України, оскільки, на думку позивача, спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, по-друге, в договорі не зазначено по яким платежам (відповідно до їх терміну оплати) було передано право вимоги другому відповідачеві.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.14 р. у справі № 910/20159/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.15 р., у задоволенні позову відмовлено.

Частиною третьою ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1) ч. 1 ст. 512 ЦК України визначено, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 даної норми).

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою ст. 33 ГПК України визначено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.12.13 р. відповідачами був укладений договір уступки права вимоги, за яким перший відповідач передав другому права, які належать кредитору по договору фінансового лізингу від 18.09.07 р., про що позивача було повідомлено 13.01.14 р.

Як зазначено судами, позивачем не доведено, що в момент вчинення правочину сторонами не було додержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою ст. 203 ЦК України, спірний правочин не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, волевиявлення учасників правочину було вільним, відповідало їх внутрішній волі. За таких обставин, колегія вважає, що суди обґрунтовано відмовили у позові за недоведеністю вимог, заявлених на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що оскаржені рішення та постанова прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягають залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 21.10.14 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.15 р. у справі № 910/20159/14 залишити без змін.