ТОВ "СПЕЦБУД- МОНОЛІТ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "ТРАКТ" про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 502 678,63 грн. коштів, які утримуються відповідачем без належної правової підстави, 70 854,39 грн. інфляційних втрат, 13 960,13 грн. -3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2014 у справі № 910/17472/14 (суддя Ярмак О.М.), позов задоволено з посиланням на його обґрунтованість.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 (судді Коршун Н.М.- головуючий, Алданова С.О., Дикунська С.Я.) рішення місцевого господарського суду змінено: позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 114 348,95 грн. основного боргу, 19 206,66 грн. інфляційних втрат, 4352,96 грн. -3% річних, 2757,70 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача 3607,16 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

ТОВ "СПЕЦБУД- МОНОЛІТ", посилаючись на порушення попередньою судовою інстанцією норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони у відповідності до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

У судовому засіданні 24.03.2015 оголошено перерву до 07.04.2015.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- сторонами у спрощений спосіб укладено договір підряду, шляхом перерахування позивачем на рахунок відповідача авансових платежів у загальній сумі 1 300 000,00 грн. та підписання сторонами акту приймання виконаних відповідачем будівельних робіт за жовтень 2013 року (форма КБ-2в) на суму 456 583,52грн., довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2013 року (форма КБ-3);

- листом від 23.09.2013 вих. № 527 позивач повідомив відповідача про розірвання договірних відносин з 23.09.2013, у зв'язку з незадовільною якістю та порушенням строків виконання робіт;

- листом від 08.10.2013 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути 725 222,25 грн. надлишково сплачених коштів;

- згідно банківської виписки з рахунку позивача за 18.10.2013, відповідачем повернуто позивачу 120 000,00 грн. надлишково сплачених грошових коштів;

- за видатковою накладною від 24.02.2014 № РН-0000004 відповідачем повернуто позивачу закуплені, але не використані будівельні матеріали на суму 220 737,85 грн.

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача коштів, як таких, що утримуються відповідачем без належної правової підстави та нарахованих інфляційних втрат і 3% річних.

Так, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на приписи статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), які регулюють питання щодо набуття та збереження майна без достатньої правової підстави.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1)повернення виконаного за недійсним правочином;

2)витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3)повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (аналогічна правова позиція міститься, зокрема у постановах Верховного Суду України: від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 17.06.2014 у справі № 13/096-12).

Згідно з приписами частини другої статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до частин першої, другої статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Як вбачається з приписів частин першої, другої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, перерахувавши на користь відповідача авансовий платіж позивач, тим самим, зробив відповідачу пропозицію укласти договір підряду. У свою чергу відповідач, виконавши роботи, прийняв таку пропозицію на суму, на яку такі роботи фактично були виконані.

У відповідності до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Отже, в частині, у якій відповідачем були виконані роботи на суму авансового платежу (у тому числі й ті, які не прийняті та оспорюються позивачем з вивезення ґрунту та завезення піску) між сторонами спору виникли правовідносини договірного характеру, що виключає застосування до них положень статті 1212 ЦК України.

В частині суми 114 348,95 грн. (1 300 000,00 грн. авансового платежу - 456 583,52 грн. виконаних відповідачем і прийнятих позивачем робіт - 120 000,00 грн. повернутих відповідачем коштів - 220 737,85грн. повернутих відповідачем матеріалів - 339 930,68 грн. виконаних відповідачем робіт з вивезення ґрунту, які не прийняті позивачем - 48 399,00 грн. вартості завезеного піску, що оспорюється позивачем = 114 348,95 грн.), на яку роботи відповідачем не виконувалися, оферта позивача не була акцептована відповідачем, відповідно зазначена сума коштів є такою, що збережена відповідачем без достатніх правових підстав за рахунок позивача і підлягає поверненню позивачу. За наведених обставин, в частині стягнення з відповідача 114 348,95 грн., суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з приписами частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені (повернуті) боржником.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції на законних підставах задовольнив позов в частині стягнення з відповідача 19 206,66грн. інфляційних втрат та 4352,96 грн. -3% річних.

Доводи ТОВ "СПЕЦБУД- МОНОЛІТ" не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному судовому рішенні попередньої інстанції. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційні скарги не відповідають вимогам статті 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 зі справи № 910/17472/14 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУД-МОНОЛІТ" - без задоволення.