Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Кривди Д.С.

за участю представників: позивача - Абліцової Ю.М.

відповідача - Міхової Ю.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергетичні технології" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2015 року у справі за позовом Приватного підприємства "Термінал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергетичні технології" про зобов'язання повернути майно, передане за договором зберігання від 01.09.2011 року на суму 831202, 90 грн.,

Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача про зобов'язання повернути майно, передане йому за договором зберігання від 01.09.2011 року на суму 831202,90 грн., посилаючись на те, що позивачем було передано відповідачеві на відповідальне зберігання бензин А-92 в кількості 11145 літрів, бензин А-95 в кількості 7320 літрів, дизельне пальне в кількості 20900 літрів та суміш вуглеводнів, бензиново-лігроїнова фракція в кількості 31095 кг., за які позивач сплачував послуги зі зберігання зазначеного майна. Проте, в порушення умов укладеного договору спірний товар не було повернуто позивачеві на його вимогу, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21 жовтня 2014 року (суддя Попова І.А.) в позові відмовлено з посиланням на недоведеність позивачем факту передання на зберігання відповідачеві товару в кількості та за ціною, заявленою до стягнення, а накладна, за якою передавався спірний товар, не може вважатись належним доказом, підтверджуючим факт прийняття товару на зберігання.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2015 року рішення суду скасоване та прийняти нове рішення. Позов задоволений. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергетичні технології" повернути Приватному підприємству "Термінал" майно, передане за договором зберігання № ТТДЕТхр.-01.09 від 01.09.2011 року, а саме: бензин А-92 в кількості 11145 літрів, вартістю 14,90 грн./л на суму 166060 грн. 50 коп.; бензин А-95 в кількості 7320 літрів, вартістю 15,11 грн./л на суму 110605 грн. 20 коп.; дизельне пальне в кількості 20900 літрів, вартістю 14,69 грн./л на суму 307021 грн. 00 коп.; суміш вуглеводнів, бензиново-лігроїнова фракція в кількості 31,095 тони вартістю 7,96 грн./л на суму 247516 грн. 20 коп., всього на суму 831202,90 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного господарського суду, скаржник просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 1 вересня 2011 року між позивачем (поклажодавець) та відповідачем (товарний склад) був укладений договір зберігання № ТТДЕТ хрю-01.09, згідно умов якого поклажодавець передає Товарному складу на відповідальне зберігання товар - нафтопродукти та продукти нафтохімічної переробки.

Відповідно до умов укладеного договору, відповідач (Товарний склад) зобов'язався одночасно із прийняттям товару на зберігання видати позивачу (Поклажодавцю) накладну на відповідальне зберігання, яка повинна містити найменування, кількість, вартість, інші індивідуальні ознаки товару. Накладна складається в двох примірниках та підписується представниками Товарного складу та Поклажодавця.

Пунктом 2.3 договору № ТТДЕТхр.-01.09 від 01.09.2011 року передбачено, що відповідач (Товарний склад) зобов'язався зберігати товар на протязі строку дії даного Договору.

Згідно з пунктом 6.1 цього договору, строк його дії встановлений до 31.12.2012 року. У разі, якщо за один місяць до закінчення строку дії даного договору від сторін не надійде заява про його розірвання, то він пролонгується на наступний календарний рік.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як правильно було встановлено судом апеляційної інстанції, з наявної в матеріалах справи накладної від 31.10.2013 року, підписаної представниками сторін, вбачається, що позивач фактично передав, а відповідач отримав на зберігання нафтопродукти і продукти нафтохімічної переробки за укладеним договором № ТТДЕТхр.-01.09 на товарному складі, розташованому за адресою: Запорізька область, с.Петрівське, вул. Східна, 6, а саме: бензин А-92 в кількості 11145 літрів, бензин А-95 в кількості 7320 літрів, дизельне пальне в кількості 20900 літрів, хімічну продукцію в кількості 31095 кг (т.2, а.с. 141).

Тому, судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що зазначена накладна від 31.10.2013 року містить всі необхідні реквізити (найменування, кількість, вартість та інші індивідуальні ознаки товару), не оспорена сторонами у встановленому законом порядку і, таким чином, є належним та допустимим доказом у даній справі, який підтверджує факт передачі позивачем та отримання відповідачем майна на зберігання на суму 831202,90 грн.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Статтею 942 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок зберігача вживати всіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Як правильно було встановлено судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови, пунктом 3.1 укладеного договору зберігання передбачено, що сторони засвідчують надані Товарним складом послуги по акту приймання-передачі, підписаному уповноваженими представниками сторін.

Згідно з пунктом 3.2 Договору зберігання акт приймання-передачі про надання послуг підписується поклажодавцем кожного місяця в двох примірниках до 5-го числа місяця, наступного за звітним.

За умовами п. 4.1 договору плата за зберігання товару складає 0,125 грн. за 1 літр товару (з урахуванням ПДВ).

На виконання умов вказаного договору зберігання, виконання послуг зі зберігання товару підтверджується підписаним між сторонами у справі актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2013 року № ОУ-0000103 за договором № ТТДЕТхр.-01.09 від 01.09.2011 року, відповідно до якого ТзОВ "Торговий дім "Енергетичні технології" було надано послуги зі зберігання нафтопродуктів і продуктів нафтохімічної переробки, а саме: бензин А-92 в кількості 11145 літрів, бензин А-95 в кількості 7320 літрів, дизельне пальне в кількості 20900 літрів, хімічної продукції в кількості 31095 кг (т.1, а. с. 38).

Також, наявним в матеріалах справи актом № ОУ-0000037 (т.3, а.с.5), підписаним між сторонами у справі, підтверджений факт надання відповідачем позивачеві послуг по зберіганню ПММ за укладеним договором зберігання № ТТДЕТхр.-01.09.

В порушення умов укладеного договору, відповідач свої зобов'язання в частині повернення спірного майна позивачеві не виконав.

Згідно з п. 2.6 укладеного договору зберігання, відповідач зобов'язався на першу вимогу позивача повернути товар, в тому числі якщо строк зберігання товару не закінчився.

Протягом липня місяця 2014 року позивач неодноразово надсилав відповідачеві письмові вимоги, в яких просив повернути товар, що перебуває на зберіганні, а також направити на територію нафтобази уповноваженого представника для складання акту прийому-передачі товару.

Як правильно було встановлено апеляційним господарським судом, належних доказів, підтверджуючих факт повернення відповідачем майна, переданого позивачем за договором зберігання № ТТДЕТхр.-01.09, а саме: бензину А-92 в кількості 11145 літрів, бензину А-95 в кількості 7320 літрів, дизельного пального в кількості 20900 літрів, суміш вуглеводнів, бензиново-лігроїнової фракції в кількості 31095 кг, матеріали справи не містять.

Тому, апеляційна інстанція, приймаючи оскаржувану постанову, обгрунтовано визнала такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача повернути Приватному підприємству "Термінал" майно, передане за договором зберігання № ТТДЕТхр.-01.09 від 01.09.2011 року, а саме: бензин А-92 в кількості 11145 літрів, вартістю 14,90 грн./л на суму 166060 грн. 50 коп., бензин А-95 в кількості 7320 літрів, вартістю 15,11 грн./л на суму 110605 грн. 20 коп., дизельне пальне в кількості 20900 літрів, вартістю 14,69 грн./л на суму 307021 грн. 00 коп., суміш вуглеводнів, бензиново-лігроїнова фракція в кількості 31,095 тони, вартістю 7,96 грн./л на суму 247516 грн. 20 коп., всього на загальну суму 831202,90 грн.

Крім того, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги факт зберігання відповідачем нафтопродуктів за укладеним між сторонами у справі договором зберігання, правомірно визнав безпідставними посилання відповідача на відсутність між сторонами у справі договірних відносин за вказаним договором зберігання та на те, що з жовтня місяця 2013 року сторонами по договору зберігання не складались акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

За таких обставин, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2015 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.