Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Кривди Д.С.

за участю представників: позивача - Ященка Р.Ю.

відповідача - Коробчук Ю.Л.

розглянувши касаційні скарги Публічного акціонерного товариства НАК "Нафтогаз України" та Комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" на рішення господарського суду Хмельницької області від 10 листопада 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства НАК "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" про стягнення заборгованості,

Позивач звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 6 020 798, 90 грн. за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2689-ТЕ-34 від 28 грудня 2012 року, в тому числі основного боргу в сумі 4 685 242,12 грн., 489 609,44 грн. пені, 189 231,43 грн. 3% річних, 656 715, 91 грн. інфляційних втрат, нарахованих відповідачеві за несвоєчасне виконання ним своїх договірних зобов'язань щодо розрахунків за поставлений газ.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 10 листопада 2014 року (суддя Шпак В.О.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 244804,72 грн. пені, 189231,43 грн. 3% річних, інфляційні в сумі 656715,91 грн., судовий збір. В частині стягнення 96600 грн. заборгованості за поставлений природний газ в позові відмовлено. Провадження у справі в частині стягнення 4588642,12 грн. заборгованості за поставлений природний газ припинено. В частині стягнення 244804, 72 грн. пені відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 січня 2015 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач просить їх скасувати в частині відмови в стягненні 244 804,72 грн. пені, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Крім того, відповідач, не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, просить їх скасувати в частині стягнення 244804,72 грн. пені, 189231,43 грн. 3% річних, інфляційні в сумі 656715,91 грн., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення пені, штрафу та 3% річних.

Обговоривши доводи касаційних скарг, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 28 грудня 2012 року між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13/2689-ТЕ-34, згідно умов якого постачальник зобов'язався передати покупцю у 2013 році у власність природний газ власного видобутку для потреб населення, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ на умовах та в порядку, передбаченому даним договором.

На виконання умов укладеного договору позивачем за період січня - грудня місяця 2013 року було поставлено відповідачеві природний газ в обсязі 5810,559 куб. м на загальну суму 7607183,84 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними актами приймання-передачі природного газу.

Як правильно було встановлено судами при розгляді справи, відповідач в порушення умов укладеного договору, у встановлені строки свої зобов'язання по оплаті отриманого ним природного газу виконав частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за укладеним договором за використаний боржником природний газ в сумі 4 685 242,12 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Дослідивши належним чином всі наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, господарські суди попередніх судових інстанцій правильно встановили той факт, що заборгованість в сумі 96600 грн. відповідачем була сплачена до моменту звернення позивача з даним позовом до суду.

Разом з тим, відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду була сплачена заборгованість в розмірі 4588642,12 грн. за поставлений позивачем природний газ, тобто відповідачем в повному обсязі виконаний обов'язок щодо сплати основної суму заборгованості.

Тому, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, правильно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 4588642 грн. суми основного боргу, на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору та відмовив позивачеві в частині стягнення з відповідача 96600 грн. заборгованості за поставлений природний газ.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 189231, 43 грн. та 656715, 91 грн. інфляційних втрат.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

На підставі п.7.2 укладеного договору поставки природного газу, у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору щодо порядку проведення розрахунків, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Взявши до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, враховуючи статус відповідача, а також ступінь виконання боржником своїх зобов'язань за укладеним договором, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно вважав за необхідне зменшити розмір стягнення з відповідача суми пені, стягнувши з відповідача на користь позивача 244804,72 грн. пені, відмовивши в решті частині стягнення суми пені.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Хмельницької області від 10 листопада 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20 січня 2015 року залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.