Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Кривди Д.С.

за участю представників: позивача - Ященка Р.Ю.

відповідача - Панаса Ю.А.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Львівської області від 8 грудня 2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства НАК "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Дрогобичтеплоенерго" Дрогобицької міської ради про стягнення заборгованості,

Позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 10 740 233, 20 грн. за договором купівлі-продажу природного газу №13/2936-ТЕ-21 від 28 грудня 2012 року, в тому числі основного боргу в сумі 8 380 083,79 грн., 850311,50 грн. пені, 359054, 53 грн. 3% річних, 1 150 783,38 грн. інфляційних втрат, нарахованих відповідачеві за несвоєчасне виконання ним своїх договірних зобов'язань щодо розрахунків за отриманий газ.

Рішенням господарського суду Львівської області від 8 грудня 2014 року (суддя Коссак С.М.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 590 713,61 грн. пені, 357 464,48 грн. 3% річних, інфляційні в сумі 1 135 759,14 грн., судовий збір. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 січня 2015 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати в частині зменшення розміру пені на 255 093,45 грн., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 255 093, 45 грн., в стягненні яких було відмовлено.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 28 грудня 2012 року між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13/2936-ТЕ-21, згідно умов якого продавець (позивач) зобов'язався передати покупцю (відповідач) у 2013 році у власність природний газ, ввезений на митну територію України, а покупець зобов'язався прийняти від продавця та оплатити природний газ на умовах та в порядку, передбачених даним договором.

На виконання умов укладеного договору позивачем за період січня - квітня та жовтня-грудня місяця 2013 року було поставлено відповідачеві природний газ на загальну суму 11 650 585, 18 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними актами приймання-передачі природного газу.

Як правильно було встановлено судами при розгляді справи, відповідач в порушення умов укладеного договору, у встановлені строки свої зобов'язання по оплаті отриманого ним природного газу виконав частково, сплативши 3 270 501,39 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за укладеним договором за спожитий ним в січні-квітні та жовтні-грудні місяці 2013 року природний газ в сумі 8 380 083, 79 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Дослідивши належним чином всі наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, господарські суди попередніх судових інстанцій правильно встановили той факт, що заборгованість в сумі 8 380 083, 79 грн. відповідачем була сплачена до моменту звернення позивача з даним позовом до суду.

Тому, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, правильно відмовив позивачеві в частині стягнення з відповідача 8 380 083, 79 грн. суми основного боргу за поставлений природний газ.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, здійснивши правильний арифметичний розрахунок, вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 357 464,48 грн. та 1 135 759, 14 грн. інфляційних втрат, відмовивши в решті частині стягнення суми інфляційних та річних за необгрунтованістю їх нарахування.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

На підставі п.7.2 укладеного договору поставки природного газу, у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору щодо порядку проведення розрахунків, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судова колегія погоджується з висновком, зробленим місцевим господарським судом про перерахунок заявленої до стягнення позивачем суми пені, з урахуванням того факту, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 843 876,58 грн. пені. В частині стягнення 6 434, 92 грн. обгрунтовано відмовлено.

Поряд з тим, стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Взявши до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, враховуючи статус відповідача, а також ступінь виконання боржником своїх зобов'язань за укладеним договором, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно вважав за необхідне зменшити розмір стягнення з відповідача суми пені на 30%, стягнувши з відповідача на користь позивача 590 713, 61 грн. пені, відмовивши в решті частині її стягнення.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Львівської області від 8 грудня 2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 січня 2015 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.