Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків на постанову від 12.01.2015 Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 15/53/2011/5003 господарського суду Вінницької області за заявою боржника фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Вінниця про визнання банкрутом ліквідатор арбітражний керуючий Белінська Наталія Олексіївна

представники сторін в судове засідання не з'явилися

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 11.08.2011 порушено провадження у справі № 15/53/2011/5003 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - Боржник, ФОП ОСОБА_4) за заявою останнього в порядку норм ст.ст. 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Вінницької області від 06.09.2011 ФОП ОСОБА_4 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Белінську Н.О., яку зобов'язано виконати дії та заходи у ліквідаційній процедурі, передбачені нормами Закону про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 18.11.2014 (суддя -Лабунська Т.І.) визнано недійсним договір № 7-12 від 10.04.2012, укладений між ФОП ОСОБА_4 в особі ліквідатора Белінської Н.О. та товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтинг-центр Професіонал" в особі директора Грищука О.В. про виконання робіт з оцінки нерухомості, припинено провадження в частині розгляду пункту 2 заяви арбітражного керуючого Белінської Н.О. від 12.08.2014, продовжено строк ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_4 та повноваження арбітражного керуючого (ліквідатора) Белінської Н.О. до 31.12.2014, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з такою ухвалою місцевого суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтинг - центр Професіонал" (далі - ТОВ "Консалтинг-центр Професіонал") звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Вінницької області від 18.11.2014.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 (головуючий суддя - Коломис В.В., судді: Демидюк О.О., Тимошенко О.М.) апеляційну скаргу задоволено, ухвалу господарського суду Вінницької області від 18.11.2014 в частині визнання недійсним договору № 7-12 від 10.04.2012 скасовано, прийнято в цій частині нову ухвалу: заяву арбітражного керуючого Белінської Н.О. про визнання пункту 2.1 договору № 7-12 від 10.04.2012 недійсним залишено без задоволення, в іншій частині ухвалу господарського суду Вінницької області від 18.11.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з цією постановою апеляційного суду, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - Банк) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 скасувати, а ухвалу господарського суду Вінницької області від 18.11.2014 залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст. 190 ГК України, ст. ст. 3, 13, 203 ЦК України ст. 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а також норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали оскарження, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним Договору № 7-12 від 10.04.2012, укладеного між ФОП ОСОБА_4 в особі ліквідатора Белінської Н.О. та ТОВ "Консалтинг-центр Професіонал" про виконання робіт з оцінки нерухомості, суд першої інстанції зазначив, що вартість виконаних робіт у розмірі 23 703 грн. 06 коп. встановленому в п.2.1 договору, становить 2% від оціночної вартості майна, що суперечить приписам ч.6 ст. 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", оскільки останній не допускає встановлення в договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна. При цьому, місцевий суд вказав, що вартість послуг з оцінки майна, визначена умовами цього договору, значно перевищує ціну, затверджену наказами Фонду державного майна України за надання відповідних послуг. До того ж, суд першої інстанції дійшовши висновку, що п.2.1 договору є істотною умовою договору та суперечить вимогам законодавства, враховуючи приписи ст. 217 ЦК України та застосувавши п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України, визнав недійсним спірний договір в цілому.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду в частині визнання недійсним договору № 7-12 від 10.04.2012, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвала прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки, викладені в ній, не відповідають обставинам справи. При цьому, апеляційний суд зазначив, що на момент укладення спірного договору сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників були вільними, а зміст правочину не суперечить вимогам чинного законодавства та спрямовувався на реальне настання правових наслідків, послуги, передбачені зазначеним договором є виконаними. За таких умов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнавання недійсним п.2.1 договору № 7-12 від 10.04.2012.

Заперечуючи наведені висновки апеляційного господарського суду, Банк зазначає, що оскаржувана постанова апеляційної інстанції не ґрунтується на принципах законності, розумності та справедливості, апеляційним судом не було застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до даних правовідносин - ст. 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". При цьому, на думку заявника касаційної скарги, договір № 7-12 від 10.04.2012 (п.2.1) суперечить також вимогам наказу Фонду державного майна України від 20.07.2012 № 3152 (v3152224-12) "Щодо примірних показників звичайної ціни послуг на виконання послуг з оцінки майна, земельних ділянок та об'єктів аукціону". Також скаржник стверджує, що оспорюваний договір порушує принципи справедливості, добросовісності та розумності (ч. 6 ст. 3 ЦК України), а також інтереси і права Банку на задоволення кредиторських вимог, заявлених ним в процедурі банкрутства.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними запереченнями Банку, оскільки вони суперечать встановленим судами обставинам справи і вимогам законодавства.

Як вбачається з матеріалів оскарження, 10.09.2014 арбітражний керуючий Белінська Н.О. звернулася до господарського суду з заявою про визнання недійсним пункту 2.1 договору № 7-12 від 10.04.2012, укладеного між ФОП ОСОБА_4 в особі ліквідатора Белінської Н.О. та ТОВ "Консалтинг-центр Професіонал".

Відповідно до п.1.1 договору № 7-12 від 10.04.2012, ФОП ОСОБА_4 в особі ліквідатора Белінської Н.О. доручає, а ТОВ "Консалтинг-центр Професіонал" приймає на себе обов'язки по виконанню робіт з оцінки нерухомості.

Як підтверджується матеріалами оскарження, вартість робіт, зазначених у п.1.1 договору, визначається у розмірі 23 703 грн. 06 коп. без ПДВ згідно акту виконаних робіт (2.1 договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно Акту приймання-здачі виконаних робіт з експертної оцінки нерухомості робота виконана в повному обсязі та належним чином оформлена; вартість виконаної роботи складає 23 703 грн. 00 коп. без ПДВ.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що спірний договір підписаний обома сторонами без будь-яких заперечень щодо якості чи (або) вартості виконаних робіт.

Пунктом 3 ст. 3, ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно приписів частин 1-3 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Виходячи з аналізу наведених норм, є правомірним висновок апеляційного суду про те, що сторони договору № 7-12 від 10.04.2012 мали право встановлювати ціну за власною домовленістю.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, кредиторами Боржника була погоджена вартість послуг, наданих ТОВ "Консалтинг центр - Професіонал" в сумі 23 703 грн. 06 коп.

Так, матеріалами оскарження підтверджується, що комітетом кредиторів на зборах від 26.10.2012 прийнято рішення: затвердити витрати ліквідатора Белінської Н.О. під час здійснення повноважень в ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_4, в тому числі було затверджено витрати, понесені згідно Договору № 7-12 від 10.04.2012 у розмірі 23 703 грн. 06 коп. Будь-яких заперечень чи зауважень щодо укладеного договору, зокрема, щодо вартості робіт (п.2.1 договору), кредиторами зазначено не було.

Суд касаційної інстанції погоджується з апеляційним судом стосовно того, що місцевий суд дійшов безпідставного висновку про те, що вартість виконаних робіт з оцінки майна становить 2% від оціночної вартості майна в порушення приписів норм ч.6 ст. 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", які не допускають встановлення в договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна. Як правомірно зазначив суд апеляційної інстанції та свідчать матеріали оскарження, в оспорюваному договорі сторонами не було визначено розмір оплати робіт як частки вартості майна, в п.2.1 договору зазначено фіксовану суму вартості робіт - 23 703 грн. 06 коп. без ПДВ згідно акту виконаних робіт.

Апеляційний суд також правомірно вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вартість послуг з оцінки майна, визначена умовами спірного договору, значно перевищує ціну, затверджену наказами Фонду державного майна України за надання відповідних послуг (наказ від 25.01.2012 за № 120 (v0120224-12) "Щодо примірних показників звичайної ціни послуг на виконання послуг з оцінки майна, земельних ділянок та об'єктів аукціону", наказ від 20.07.2012 за № 3152 (v3152224-12) "Щодо примірних показників звичайної ціни послуг на виконання послуг з оцінки майна, земельних ділянок та об'єктів аукціону"), оскільки ціни на послуги, визначені названими наказами, стосуються тільки окремих груп об'єктів у центральному апараті Фонду державного майна України.

За таких обставин, колегія суддів підтримує обґрунтовані висновки суду апеляційної інстанції та зауважує, що місцевий суд зазначеного не врахував, неправильно застосував наведену норму Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) .

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підстави недійсності правочинів передбачені ст. 215 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодерженання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Виходячи з приписів наведених норм та враховуючи встановлені апеляційним судом обставини, зокрема, додержання сторонами вимог ст. 203 ЦК України, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним п.2.1 договору № 7-12 від 10.04.2012 та залишення без задоволення відповідної заяви арбітражного керуючого Белінської Н.О.

Разом з цим, касаційний суд погоджується також і з висновком суду апеляційної інстанції про залишення без змін ухвали місцевого суду в частині припинення провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки ліквідатор в доповненні до заяви про визнання недійсним п. 2.1 договору № 7-12 від 10.04.2012 просив залишити без розгляду пункт 2 зазначеної заяви, а саме, про зобов'язання ліквідатора ФОП ОСОБА_4 Белінської Н.О. та ТОВ "Консалтинг-центр Професіонал" додатковою угодою до договору № 7-12 від 10.04.2012 укласти п.2.1 в іншій редакції.

Доводи заявника касаційної скарги зводяться до тлумачення вищезазначених законодавчих норм на свою користь та не спростовують обґрунтованих висновків апеляційного господарського суду, викладених в оскаржуваній постанові. У зв'язку з цим, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін), ст. 190 Господарського кодексу України, ст. 3, 203, 215, 627, 632, 638 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4-1, 80, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -