головуючого суддів: Іванової Л.Б., Акулової Н.В. (доповідач), Козир Т.П. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2014 року у справі № 904/7437/14 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-будівельної компанії "ВАЛГАН" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Степченка Романа Івановича про стягнення 2 330 876,31 грн.

За участю представників:

від позивача: Мельников О.М. (дов. № 02-36/3076 від 24.10.2014 року);

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився;

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2014 року у справі № 904/7791/14 (суддя Соловйова А.Є.) в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року у справі № 904/7437/14 (судді: Величко Н.Л., Іванов О.Г., Подобєд І.М.) апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" залишено без задоволення; рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2014 року у справі № 904/7437/14 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки порука припинилася, внаслідок зміни зобов'язання без згоди поручителя та збільшення обсягу його відповідальності; крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що вимога про сплату боргу позивачем була направлена відповідачу-поручителю з порушенням встановленого законом строку, що також є підставою вважати зобов'язання за договором поруки припиненими відповідно до п.4 ст. 559 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Публічне акціонерне товариство "УКРСОЦБАНК" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2014 року у справі № 904/7437/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" до ТОВ "Валган" у повному обсязі.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу, Публічне акціонерне товариство "УКРСОЦБАНК" просило залишити постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2014 року у справі № 904/7437/14 без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Заслухавши представника позивача, який з'явився в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.10.2006 року між публічним акціонерним товариством "УКРСОЦБАНК" ( Кредитор) та Степченко Романом Івановичем (Позичальник) укладено договір кредиту № 09.2/351-6 відповідно до п.1.1, п.1.2 якого Кредитор зобов'язався надати Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 147 800,00 доларів США, зі сплатою 13 % річних за користування ним та кінцевим терміном повернення заборгованості до 18.10.2013 р. на споживчі потреби з встановленням іпотеки.

19.10.2006 р. між публічним акціонерним товариством "УКРСОЦБАНК"(кредитором), Степченко Романом Івановичем (позичальником) та товариством з обмеженою відповідальністю торгово-будівельною компанією "ВАЛГАН" ( Поручителем) в особі директора Степченкова Р.І., який діяв на підставі статуту, укладено договір поруки № 1, відповідно до умов якого Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за виконання Позичальником умов щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту № 09.2/351-6, укладеним між Кредитором та Позичальником 19.10.2006.

Відповідно до пунктів 2.1.1 та 2.1.2 договору поруки, яким передбачено, що змістом забезпеченого порукою зобов'язання є повернення Позичальником кредиту в сумі 147 800,00 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості до 18.10.2013 р. на умовах визначених цим договором, або достроково у випадках передбачених п.п 2.6.3.,3.2.3,4.4,4.5,5.4 договором кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 13 % річних .

Кредитор зобов'язаний до моменту виконання забезпеченого порукою зобов'язання, не змінювати умови Договору кредиту без попереднього письмового погодження Поручителя. (п. 3.3.2 договору поруки).

Згідно пункту 3.3. договору поруки кредитор зобов'язаний протягом одного робочого дня після дати невиконання позичальником, забезпеченого порукою зобов'язання, направити поручителю перше письмове повідомлення з визначеним обсягом виконаного та не виконаного позичальником відповідного зобов'язання. Якщо поручитель не виконує свої зобов'язання протягом 45 діб кредитор зобов'язаний направити поручителю друге письмове повідомлення про невиконання позичальником відповідного зобов'язання.

Договір набирає чинності з дати укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. (п. 5.2 договору поруки).

Відповідно до ч.1, 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що кредитором та позичальником до кредитного договору укладена додаткова угода № 1 від 26.06.2009 року до договору кредиту № 09.2/351-6 від 19.10.2006 про зміну пунктів 1.1 та 1.2 Договору кредиту, яким змінено суму тіла кредиту збільшивши його на 4973,59 дол. США для поточних потреб позичальника, та збільшили процентну ставку річних до 15%, поширивши дію цієї ставки на попередній період, встановивши її з 20.10.2008 року.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відмітка на додатковій угоді № 1 до договору кредиту № 09.2/351-6 про отримання поручителем екземпляру додаткової угоди, скріплена підписом директора та печаткою поручителя, не є безумовним доказом того, що поручитель був згоден на внесення змін до кредитного договору та збільшення обсягу його відповідальності за договором поруки. Тим більш, що поручитель не є стороною - підписантом, яка приймає на себе зобов'язання за вище зазначеною додатковою угодою.

Тому суди дійшли висновку, що сторони змінили зобов'язання позичальника за кредитним договором без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності, що в силу п.1 ст. 559 ЦК України припиняє зобов'язання за договором поруки, щодо забезпечення зобов'язань за кредитним договором.

Крім того, судами попередніх інстанцій також встановлено, що строк виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором № 09.2/351-6 від 19.10.2006 р. - 18.10.2013 р., тому позивач повинен був пред'явити вимогу до 18.04.2014 р.; вимога про сплату боргу позивачем була направлена відповідачу-поручителю 30.05.2014 р., тобто з порушенням встановленого законом строку, що також є підставою вважати зобов'язання за договором поруки припиненими відповідно до п.4 ст. 559 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.03.2011 р. позивач направив на адресу Відповідача лист - повідомлення за вих. № 11.4.4/96-1553 від 23.03.2011 р. з вимогою в тридцяти денний строк сплатити суму боргу позичальника за договором кредиту № 09.2/351-6 від 19.10.2006 р. та додатковою угодою № 1 від 25.06.2009 р. про внесення змін до цього договору, згідно з якою встановлено сплату 15 відсотків річних, починаючи з 20.10.2008 р., у загальній сумі 1367998,06 грн., у підтвердження направлення зазначеної вимоги поручителю, позивачем надано список № 24.03.2011 від 24.03.11 згрупованих поштових відправлень у кількості 18 рекомендованих листів, поданих в відділення зв'язку м. Дніпропетровськ. У списку під № 10 зазначено відправлення на адресу ТОВ "Валган" рекомендованого листа з повідомленням № № 11.4.4/96-1553. Надано копію фіскального чеку про прийняття групи рекомендованих листів у кількості 17 листів для відправлення за списком №123 24.03.11 р.

27.05.2014 р. позивачем відповідачу листом № 08.406-297/67-8895 направлено вимогу в порядку п.3.1 договору поруки про сплату заборгованості по договору кредиту у сумі 198 897 дол. США що за офіційним курсом на 25.05.2006 р.складає 2330115 грн. 51 коп. Зазначена вимога направлена відповідачу ТОВ "Валган" 30.05.2014 р. про що свідчить опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек від 30.05. 2014 р.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що позивач протягом встановленого законом строку пред'явив вимогу до поручителя 24.03.2011 р., оскільки судом першої інстанції не досліджено зміст списку рекомендованого відправлення від 24.03.2011 р. та фіскальних чеків та не було звернено уваги на те, що у підтвердження направлення листа - повідомлення за вих. № 11.4.4/96-1553 від 23.03.2011 р. поручителю, позивачем надано список № 24.03.2011 згрупованих поштових відправлень у кількості 18 рекомендованих листів 24.03.2011, поданих в відділення зв'язку м. Дніпропетровськ, у якому під № 10 зазначено відправлення на адресу ТОВ "Валган" рекомендованого листа з повідомленням № 11.4.4/96-1553, та фіскальний чек про прийняття групи рекомендованих листів у кількості 17 листів для відправлення за списком № 123 24.03.11 р. Тобто, інформація зазначена у фіскальному чеку та списку не співпадає за кількістю відправлень та за номером списку, тому вони не можуть бути прийняті як належний доказ надсилання вимоги згідно з умовами договору поруки.

Однак це не призвело до прийняття неправильного по суті рішення і не може бути підставою для його скасування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновок суду апеляційної інстанції таким, що відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суди в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.