головуючого судді Гончарука П.А., судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивача Герасименка Р.І., від відповідача Подкуйко О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року у справі № 910/20396/14 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" про стягнення 8024,76 грн,

У вересні 2014 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вусо" (надалі - ПрАТ "СК "Вусо", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" (надалі - ПрАТ "АСК "Інго Україна", відповідач), у якому просило стягнути невиплачену частину страхового відшкодування в сумі 8024,76 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно з договором майнового страхування він виплатив власнику пошкодженого автомобіля 23574,00 грн страхове відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля, а тому відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та ст. 27 Закону України "Про страхування" до нього у розмірі виплаченого страхового відшкодування перейшло право вимоги до страховика винної особи у ДТП - ПрАТ "АСК "Інго Україна", як особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки відповідач виплатив позивачу лише 15549,24 грн, позивач просив стягнути невиплачену частину страхового відшкодування в примусовому порядку.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що він виконав зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування, розмір якого визначений на підставі акту автотоварнознавчого дослідження, враховуючи межі відповідальності страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, встановлені в Законі України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 року у справі № 910/20396/14 (суддя Головіна К.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року (судді: Ільєнок Т.В. (головуючий), Куксов В.В., Яковлєв М.Л.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм ст.ст. 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким в позові відмови повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 111-5, ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 22.03.2013 року в м. Хмельницькому сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля "Кіа Venga", державний реєстраційний номер ВХ 2958 ВН, під керуванням водія Кушницької І.В. та автомобіля "Рено", державний реєстраційний номер ВВА 311, під керуванням водія Садовського В.В., у результаті чого застрахований у позивача за договором добровільного страхування наземного транспорту № 365154-02-14-03 від 23.04.2012 року автомобіль "Кіа Venga" отримав механічні пошкодження.

На підставі заяви страхувальника від 12.03.2013 року, наряду-замовлення СТО № К-252621 від 28.05.2013 року, страхового акту № 2702-02 від 21.06.2013 року ПрАТ "Страхова компанія "Вусо" перерахувало гр. Кушницькій І.В., страхувальнику за договором добровільного страхування наземного транспорту, суму страхового відшкодування у розмірі 23574,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 7257 від 21.06.2013 року.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.03.2013 року у справі № 686/5853/13-п водія Садовського В.В., який є власником автомобіля "Рено", державний реєстраційний номер ВВА 31, визнано винним у вчиненні правопорушення при ДТП, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 400,00 грн.

Цивільно-правова відповідальність Садовського В.В. як власника автомобіля "Рено" була застрахована у ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна", що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

16.12.2013 року позивач звернувся до ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" з заявою № 264/13 про виплату суми страхового відшкодування в розмірі 23 574,00 грн.

16.04.2014 року відповідач перерахував позивачу страхове відшкодування в розмірі 15 549,24 грн. Сума страхового відшкодування була визначена відповідачем на підставі розрахунку вартості відновлювального ремонту експертного дослідження № 13/71514/585102 від 09.07.2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення невиплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 8024,76 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач зобов'язаний виплатити позивачу страхове вішкодування в сумі 23574,00 грн, виходячи з реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, що підтверджується нарядом-замовленням СТО № К-252621 від 28.05.2013 року. Суд апеляційної інстанції доводи відповідача щодо необхідності застосування коефіцієнту зносу пошкодженого транспортного засобу при розрахунку страхового відшкодування визнав безпідставними, оскільки відповідно до положень ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до позивача страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до відповідача - особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки, у межах фактичних витрат, і відповідно п. п.2.5 договору добровільного страхування автомобіля "КІА" у перший рік страхування виплата страхового відшкодування здійснюється без урахування зносу запчастин, деталей, матеріалів.

Проте погодитись із такими висновками не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

У п. 32.7 ст. 32 Закону чітко встановлено, що шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, страховик після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування має право вимоги до страховика, з яким винна особа уклала договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в межах здійснених ним фактичних витрат та в межах лімітів відповідальності страховика за договором страхування цивільно-правової відповідальності, встановленої у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) . Вартість відновлювального ремонту, що перевищує ліміт відповідальності страховика, франшизу і втрату вартості автомобіля у разі їх наявності відшкодовує володілець джерела підвищеної небезпеки, що винний у ДТП.

Суди попередніх інстанцій, стягнувши з страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності суми страхового відшкодування, не з'ясувавши який розмір шкоди, пов'язаної із втратою товарної вартості транспортного засобу, яку страховик не відшкодовує, порушили норми ст. 29, п. 32.7 ст. 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 43 ГПК України.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі до місцевого господарського суду на новий розгляд, під час якого суду слід врахувати наведені в даній постанові вказівки, встановити всі фактичні обставини справи, з'ясувати належний розмір шкоди, що пов'язана з пошкодженням транспортного засобу та виплачується страховиками за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.