головуючого судді Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ТІЗ-Топаз" на постанову від 26.01.2015 р. Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/12618/14 господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "ТІЗ-Топаз" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Володас"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ок-Інвест" про визнання недійсним інвестиційного договору № 13/08/2007 від 13.08.2007 за участю представників:

позивача: Загородня Д.М., дов. від 01.07.2014 б/н;

відповідача 1: не з'явився;

відповідача 2: не з'явився;

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2014 (суддя О. Гулевець), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 (судді А. Майданевич, О. Лобань, Р. Федорчук) в задоволенні позову про визнання інвестиційного договору № 13/08/2007 від 13.08.2017 недійсним відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актам Приватне акціонерне товариство "ТІЗ-Топаз" - позивач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 03.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, а саме: визнати недійсним інвестиційний договір № 13/08/2007 від 13.08.2007. Вважає, що судами неправильно застосовано приписи ст. 207 ГК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, незастосовано ст. 4 ЗУ "Про інвестиційну діяльність".

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

13.08.2007 між закритим акціонерним товариством "ТІЗ-Топаз" (нині - приватне акціонерне товариство "ТІЗ-Топаз", замовник), товариством з обмеженою відповідальністю "Володас" (інвестор-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Ок-Інвест" (інвестор-2) укладено інвестиційний договір № 13/08/2007 (надалі - інвестиційний договір) (а.с. 12-23).

Судами встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, що здійснюється шляхом інвестування.

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору сторони своїми силами, засобами, за рахунок власних і залучених коштів та матеріальних ресурсів (сировини, будівельних матеріалів, обладнання тощо) здійснюють інвестування в будівництво об'єкту інвестування, визначеного у п. 1.1.1 цього договору, з метою отримання у власність завершеного будівництвом об'єкту інвестування в частках, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.1.1. інвестиційного договору об'єкт інвестування являє собою будівництво об'єктів нерухомості (індивідуальні житлові будинки та житлові садибні будинки, багатоквартирні будівлі) з усією соціальною (дитячі садки, магазини, будинки охорони, спортивно оздоровчі майданчики) та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельних ділянках (в межах земельних ділянок) вказаних в пунктах 1.4., 1.5. цього договору та відповідно до розробленої та затвердженої в установленому законодавством порядку проектної документації, а саме: проектної документації на забудову мікрорайонів № 8 та № 9 житлово-рекреаційного комплексу "Конча-Заспа", смт. Козин Обухівського району Київської області; проектної документації на забудову мікрорайону № 3 та частково мікрорайонів № 8 та № 9 житлово-рекреаційного комплексу "Конча-Заспа", смт. Козин Обухівського району Київської області. При цьому сторони розуміють, що об'єкт інвестування частково охоплюється проектною документацією, а його будівництво є складовою забудови всього вищезгаданого житлово-рекреаційного комплексу.

Відповідно до п. 1.1.2. договору характеристики об'єкту інвестування можуть бути змінені та (або) уточненні у разі внесення змін до проектної документації, попередньо та письмово погоджених замовником, змін дозволів на виконання будівельних робіт щодо будівництва об'єкту інвестування з зазначенням основних етапів робіт.

Згідно з п. 1.2.2. інвестиційного договору, замовник надає інвестору-1 всіх функцій замовника будівництва по об'єкту інвестування з метою укладення інвестором-1, в разі необхідності, договору генерального будівельного підряду, договорів підряду, інших господарських договорів, які сторони вважатимуть необхідними для досягнення мети цього договору.

Відповідно до п. 4.1.1. інвестиційного договору, замовник у відповідності до проектної документації зобов'язаний за власний рахунок та не пізніше 18 місяців з дати укладення цього договору забезпечити будівництво та введення в експлуатацію магістральної дороги та зовнішніх магістральних інженерних мереж (як ці об'єкти будівництва визначені в інвестиційному договорі).

Пунктом 1.2.3. інвестиційного договору визначено, що інвестиційна діяльність також здійснюється на засадах фінансування інвестором-1 всіх необхідних робіт з отримання в установленому порядку вихідних даних, необхідних для проектування та виконання будівельних робіт, погодження дозволів, проектно-кошторисної документації, здачі об'єкта інвестування в експлуатацію.

Відповідно до п. 1.5. інвестиційного договору земельні ділянки, які надаються інвестором-2 під забудову виділені на місцевості під кадастровими номерами: 3223155400:03:016:0006 площею 13,233 гектара, кадастровий номер 3223155400:03:016:0005 площею 4,984 гектара, кадастровий номер 3223155400:03:014:0011площею 4,839 гектар. Кадастрові плани земельних ділянок, які надаються інвестором-2 під забудову, додається до цього договору та є його невід'ємними частинами.

Згідно з п. 1.9. інвестиційного договору джерелами фінансування будівництва нового об'єкту інвестування є кошти, надані інвестором-1 у відповідності до умов даного договору. Джерело інвестування формується безпосередньо інвестором-1 на його розсуд у відповідності з чинним законодавством України.

Пунктом 2.1. інвестиційного договору визначено, що інвестиції здійснюються у формі капітальних вкладень в об'єкт інвестування.

Таким чином, умови інвестиційного договору № 13/08/2007 від 13.08.2007 передбачають вчинення сторонами ряду заходів: організаційних, правових, фінансових, в тому числі, залучення коштів від юридичних осіб в порядку передбаченому законодавством.

Суди дійшли висновку, що інвестиційний договір № 13/08/2007 від 13.08.2007 не суперечить положенням ст. 4 ЗУ "Про інвестиційну діяльність" та відповідає вимогам ст. ст. 1130, 1131 ЦК України, у зв'язку з чим, відсутні підстави для визнання його недійсним.

Переглядаючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судами встановлено, що підставою для визнання недійсним інвестиційного договору № 13/08/2007 від 13.08.2007 р. позивач називає те, що всупереч положенням ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", вказаним договором передбачено здійснення інвестицій саме в об'єкти житлового будівництва і функціонування цього будівництва за рахунок недержавних коштів, залучених від юридичних осіб.

Досліджуючи укладений між сторонами договір № 13/08/2007 від 13.08.2007, суди з'ясували, що за своєю правовою природою він є договором про спільну діяльність, що здійснюється шляхом інвестування.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно зі ст. 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Водночас, у абз. 4 п. 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 28.04.1995 р. № 02-5/302 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність" (v_302800-95) зауважено, що сумісна діяльність може також здійснюватися шляхом інвестування відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) та Закону України "Про режим іноземного інвестування" (93/96-ВР) .

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що спірний договір є договором про спільну діяльність.

Судами встановлено, що відповідно п. 1.5. інвестиційного договору, відповідач 2 - ТОВ "Ок-Інвест" (інвестор-2) надає під виконання будівельно-монтажних робіт, зазначених в п. 1.4 цього договору земельні ділянки з відповідним цільовим призначенням (земельні ділянки площею 23,056 га з кадастровими номерами 3223155400:03:016:0006, 3223155400:03:016:0005 та 3223155400:03:014:0011, які находяться в користуванні інвестора-2 з цільовим призначенням: під забудову.

Пунктом 1.9. інвестиційного договору, джерелами фінансування будівництва нового об'єкту інвестування є кошти, надані відповідачем 1 - ТОВ "Володас" (інвестор-1) у відповідності до умов даного Договору. Джерело інвестування формується безпосередньо інвестором-1 на його розсуд у відповідності з чинним законодавством України.

Судами також встановлено, що будівництво здійснюється виключно ТОВ "Володас" за рахунок власних та залучених коштів відповідно до проектної документації.

Таким чином, судами слушно зауважено, що умови інвестиційного договору № 13/08/2007 від 13.08.2007 р. передбачають вчинення сторонами ряду заходів: організаційних, правових, фінансових.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991, в редакції на час укладення спірного договору, об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991, в редакції на час укладення спірного договору, об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Судами не встановлено, а позивачем не надано доказів того, що об'єкт будівництва, що є предметом спірного договору буде споруджуватися за рахунок залучення коштів інших юридичних або фізичних осіб, а не власними силами сторін договору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що спірний договір не суперечить положенням ч. 3 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" та відповідає вимогам ст. ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим, відсутні підстави для визнання його недійсним.

Таким чином, колегія суддів констатує, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. При з'ясуванні обставин справи судами дотримано вимог процесуального права. Висновки судів є вмотивованими та ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах. Доводи скаржника про порушення судами ст.ст. 203, 215 ЦК України, незастосовано ст. 4 ЗУ "Про інвестиційну діяльність" не знайшли свого підтвердження.