Черкащенка М.М. - головуючого, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М. розглянувши матеріали касаційної скарги малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" на постанову та ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 року господарського суду Вінницької області від 08.12.2014 року за скаргою малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" на дії Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції у справі господарського суду Вінницької області за позовом малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до військової частини А2656 про стягнення 102 007,89 грн. в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: Максименко Ю.Ф. (директор),

відповідача: не з'явилися,

Замостянського ВДВС: не з'явилися,

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 08.12.2014 р. (суддя Яремчук Ю.О.) у справі № 902/411/14 відмовлено в задоволенні скарги № 48/10 від 29.10.2014 р. малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" на неправомірність дій Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 р. (головуючий суддя Крейбух О.Г., судді: Юрчук М.І., Дужич С.П.) у справі № 902/411/14 ухвалу господарського суду Вінницької області від 08.12.2014 р. залишено без змін, апеляційну скаргу малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" - без задоволення.

Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу господарського суду Вінницької області від 08.12.2014 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 р. у справі № 902/411/14 та направити матеріали справи до суду першої інстанції на новий розгляд по суті.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулося до суду з позовом до військової частини А2656 про стягнення боргу.

Рішення господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. (суддя Яремчук Ю.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини А2656 на користь малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 72 504,50 грн. суму основного первісного зобов'язання без урахування індексу інфляції, 10 157,52 грн. суму збільшення основного первісного зобов'язання за рахунок індексу інфляції, 8 141,90 грн. суму 3% річних, 4 944,26 грн. суму пені та 1 914,96 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. Повернуто малому приватному підприємству "Фірма "Альфа-М" з Державного бюджету України зайво сплаченого судового збору в розмірі 125,20 грн. згідно платіжного доручення № 8 від 23.03.2014 р.

13.06.2014 р. на виконання рішення господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. видано наказ.

04.11.2014 р. до господарського суду Вінницької області надійшла скарга малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" на неправомірність дій Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції та про зобов'язання вчинити дії.

Постановою ВП " 45003775 від 09.10.2014 р. головного державного виконавця Дембіцької Н.В. відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 13.06.2014 р. зі справи № 902/411/14. Наказ був повернутий без виконання.

На думку скаржника, дії Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції суперечать п.1 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", згідно якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , з урахуванням особливостей, встановлених ним Законом. Отже, позивач вважає, що виконання судових рішень про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи, якою є відповідач, здійснюється саме виконавчою службою згідно Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) але з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) . Крім того, позивач вважає, що Замостянський ВДВС при винесенні вказаної постанови не врахував приписи ч.3 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого Постановою КМУ від 03.09.2014 р. № 440 (440-2014-п) , відповідно до яких рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України (1798-12) та Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) . Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державного виконавця.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (частина друга статті 3 у редакції Закону України від 19.09.2013 р. № 583-VII (583-18) ).

Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлюється Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" (845-2011-п) (надалі - Порядок).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу. Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до п.1 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) , цей закон набирає чинності з 01.01.2013 р.

Виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення (п.3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) ).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій, що на підставі п.3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) норми останнього не поширюють свою дію на рішення господарського суду Вінницької області від 28.05.2014 р. у справі № 902/411/14, яке набрало законної сили 12.06.2014 р., тобто після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) - 01.01.2013 р.

Водночас, відповідно до п.3 Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 6 Порядку встановлено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів, стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

Виконавчі документи пред'являються до виконання протягом одного року з дня, що настає за днем набрання рішенням про стягнення коштів законної сили, якщо інше не передбачено законом.

Строки пред'явлення виконавчих документів перериваються в разі пред'явлення їх до виконання, відстрочки або розстрочки виконання рішень про стягнення коштів в установленому порядку.

Пропущені строки пред'явлення виконавчих документів суду до виконання поновлюються судом в установленому законом порядку, а рішень про стягнення коштів, прийнятих державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати.

Згідно п. 24 Порядку, стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 порядку." Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" (845-2011-п) встановлено механізм здійснення виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, відповідно до якого стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, а не органами Державної виконавчої служби України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо відсутності підстав для задоволення скарги малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" про незаконність постанови Замостянського ВДВС Вінницького МУЮ про відмову у відкритті виконавчого провадження від 09.10.2014 р. № ВП 45003755.

Доводи скаржника, які по суті стосуються переоцінки обставин справи та доказів у справі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано ними відхилені, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі.

Так, відповідно до ч.2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.