головуючого: Полякова Б.М., суддів: Коваленка В.М., Короткевича О.Є. (доповідач у справі) розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "НАДРА" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року у справі № 5021/1930/12 за заявою боржника Відкритого акціонерного товариства "Лебединський "Агротехсервіс" про банкрутство, В судовому засіданні взяли участь представники:

від ПАТ "КБ "Надра" - Астахов Р.М.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 14.10.2014 р. (суддя Костенко Л.А.), поміж іншого, визнано грошові вимоги кредитора ПАТ "Комерційний банк "Надра" до боржника ВАТ "Лебединський "Агротехсервіс" в розмірі 1 834 170,00 грн. з включенням до першої черги реєстру вимог кредиторів, як такі що забезпечені заставою.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року (судді: Пуль О.А.- головуючий, Білоусова Я.О., Фоміна В.О.) ухвалу Господарського суду Сумської області від 14 жовтня 2014 року у справі № 5021/1930/12 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви ПАТ "Комерційний банк "Надра" до боржника ВАТ "Лебединський "Агротехсервіс" про визнання грошових вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою, скаржник Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "НАДРА" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року, а ухвалу Господарського суду Сумської області від 14 жовтня 2014 року залишити в силі.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судом норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 264, 267 Цивільного кодексу України.

Судова колегія, заслухавши пояснення учасників судового засідання, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ПАТ КБ "Надра" звернулось до Господарського суду Сумської області з заявою про визнання грошових вимог до боржника у даній справі, з врахуванням заяви про уточнення кредиторських вимог, на загальну суму 4 748 970, 00 грн.

В свою чергу, боржник подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що з кредиторськими вимогами до боржника, як до майнового поручителя, ПАТ "КБ "Надра" вперше звернувся лише в межах справи про банкрутство, тобто більше ніж через три роки після стягнення в судовому порядку грошових коштів з основного боржника. Крім того, відповідно до п. 3.5 договору кредитної лінії, укладеного між банком та ТОВ "Компанія Группінвест" № 01/2006/300761048 від 12.09.2006 р. передбачено повернення кредиту та процентів за кредитом в строк до 30.09.2007 р., тому строк позовної давності до майнового поручителя - ВАТ "Лебединський "Агротехсервіс" сплинув 02.10.2010 р.

Положеннями ст. 1 Закону про банкрутство визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Нормами цієї ж статті передбачено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Отже, грошові вимоги кредиторів до боржника повинні бути підтверджені відповідними документами, які беззаперечно підтверджують існування відповідного грошового зобов'язання боржника.

Судами встановлено, що 12.09.2006 року між ВАТ КБ "Надра", банком, та ТОВ "Компанія "Группінвест", позичальником, укладено договір кредитної лінії № 01/2006/300761048, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію в сумі 6 000 000,00 грн. строком до 30.09.2007 р.

В забезпечення виконання позичальником виконання зобов'язань за кредитним договором між боржником-ВАТ "Лебединський "Агротехсервіс" та банком укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Лебединського міського нотаріального округу Фурдиловим Ю.В. 29.09.2006р. за № 4265, предметом іпотеки за яким виступає частина будівлі адміністративно - побутового комплексу, РПВН 15796254, позначений літерою Б за планом земельної ділянки, загальною площею 463,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Сумська обл., м. Лебедин, пров. Тракторний б.13; договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Лебединського міського нотаріального округу Фурдиловим Ю.В. 21.09.2006 р. за № 4265, предметом іпотеки за яким виступає комплекс РПВН 1074911, що знаходиться за адресою: Сумська обл., м. Лебедин, пров. Тракторний б.13; договір застави від 19.09.2006р., посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Таранушич В.В. за р. № 2828 предметом застави за яким є основні засоби в кількості 34 одиниці; договір застави транспортних засобів від 19.09.2006 р. посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Таранушич В.В. за р. № 2827 предметом застави за яким є транспортні засоби в кількості 41 одиниця.

Відповідно до умов кредитного договору, банк зобов'язався надати позичальнику кошти шляхом перерахування кредитних коштів, а позичальник зобов'язаний забезпечити повне повернення отриманих коштів в межах кредитних ліній і відсотки за користування ними в строки, передбачені кредитними договорами, а також сплати можливої неустойки.

Відповідно до п. 7.2. договорів іпотеки у випадку припинення діяльності юридичної особи позичальника та/або іпотекодавця (реорганізація або ліквідація), іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання зобов'язання.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено майнового поручителя як особу, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного Кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Визнанню судом і включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство підлягають лише дійсні вимоги кредиторів, що відповідають чинному законодавству.

У разі, якщо грошові вимоги до боржника обтяжені спливом строку позовної давності і кредитор не реалізував можливість захисту свого порушеного права шляхом звернення до суду в позовному провадженні, такі вимоги не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Договором передбачено повернення кредиту та процентів за кредитом в строк до 30.09.2007р., тобто за 7 років до звернення з грошовими вимогами.

У даному випадку наявне лише рішення Господарського суду Сумської області від 23.11.2009р. у справі № 5/270-09, за яким стягнуто з ТОВ "Компанія Группінвест" на користь банку суму заборгованості за кредитним договором. Кредитор протягом всього періоду з моменту невиконання позичальником кредитного договору з метою захисту свого права не скористався можливістю звернення до суду в позовному провадженні до майнового поручителя, боржника, отже грошові вимоги є обтяженими строком позовної давності (ст. 257 ЦК України)

Таким чином, висновок апеляційного господарського суду про відмову у визнанні грошових вимог кредитора є законними та обґрунтованими.

Разом з тим, при застосуванні строків позовної давності, судом апеляційної інстанції врахована правова позиція Верховного Суду України, висловлена у справі № П-9/161-16/165 від 12.06.2007р.

Таким чином, колегія суддів касаційного суду погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про передчасність висновків місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2014 року у справі № 5021/1930/12 прийнята у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для її скасування не вбачається.