Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників від: позивача Маринчук В.І., представник, відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 у справі № 903/905/14 Господарського суду Волинської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ Зерно" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" про стягнення суми,

Товариство з обмеженою відповідальністю "УТФ Зерно" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" 48174 грн штрафу, 165,27 грн 3% річних, 2464,85 грн втрат від інфляції, 771,27 грн неотриманого прибутку та 12004,44 грн моральної шкоди.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.10.2014 (суддя Шум М.С.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 (судді: Демидюк О.О. - головуючий, Огороднік К.М., Тимошенко О.М.), позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ Зерно" 86,33 грн 3% річних, 1287,64 грн втрат від інфляції, 48174 грн штрафу та 1423,79 грн в повернення витрат по сплаті судового збору, а всього: 50971,76 грн; в позові на суму 14031,86 грн відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову змінити в частині стягнення втрат від інфляції та штрафу; відмовити у стягненні втрат від інфляції та зменшити розмір штрафу до 1000 грн. Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 31.03.2014 між ТОВ "УТФ Зерно" та ТОВ "Агротехніка" був укладений договір поставки №31 (далі за текстом - Договір), за умовами п.1.1. якого позивач передає, а відповідач приймає та сплачує на умовах, що вказуються у специфікаціях до даного договору, сільськогосподарську продукцію.

Найменування товару, кількість та ціна визначається у накладних (специфікаціях, рахунках) (п.2.1 Договору).

Згідно з п.3.3 Договору поставка здійснюється на умовах, вказаних у специфікаціях.

Умовами п.4.2 Договору сторони передбачили, що передплата за товар, здійснюється відповідачем на умовах та строках, вказаних у специфікаціях до даного договору, підписаних сторонами.

Також сторони передбачили, що у п.5.4 Договору сторони передбачили, що у разі не оплати партії товару або за порушення строків оплати, відповідач сплачує штраф у розмірі 20% від загальної вартості специфікацій (додатків) до даного Договору.

Сплата стороною визначених даним договором або чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойку, штрафу, пені) не звільняє її від обов'язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням даного договору (реальні збитки та (або) упущену вигоду) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її від обов'язку сплатити за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі, а також оплата штрафних санкцій, вказаних у ст. 625 ЦК України (п.5.6.).

Згідно з п.8.12. Договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно специфікації від 08.05.2014 до договору поставки № 31 від 31.03.2014 сторони узгодили наступні умови поставки: поставка сої товарної в кількості 37,000 тонн загальною вартістю 240870 грн. Умови розрахунків: 50% передплати за товар проводиться покупцем протягом одного банківського дня згідно рахунку-фактури на завантажений товар у автотранспорт. Остаточна оплата за товар проводиться відповідачем протягом трьох банківських днів згідно накладної та податкової накладної на прийняту партію товару у складі відповідача. Специфікація підписана та скріплена печатками сторін.

На виконання умов договору поставки від 31.03.2014 № 31 згідно накладної № 11 від 10.05.2014 та ТТН № 12 від 10.05.2014 на підставі довіреності від 06.05.2014 № 617 позивач передав відповідачу товар на загальну суму 240088,80 грн.

10.05.2014 позивачем виписано рахунок-фактуру № 11 на суму 240088,80 грн. Відповідач отримання товару та рахунку-фактури не заперечує.

При цьому відповідач отриманий товар оплатив з порушенням строків, встановлених договором поставки № 31 від 31.03.2014 та специфікацією до договору від 08.05.2014, а саме: 50000 грн. сплачено 16.05.2014, що підтверджується платіжним дорученням № 1290; 190088,80 грн. сплачено 19.05.2014 згідно платіжного доручення № 1232.

За таких обставин позивач, посилаючись на порушення строків оплати, звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення 48174 грн штрафу, 165,27 грн 3% річних, 2464,85 грн втрат від інфляції, 771,27 грн неотриманого прибутку та 12004,44 грн моральної шкоди.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи прострочення оплати вартості поставленого товару, яке допустив відповідач у сумі 240088,80 грн, правомірною є вимога позивача щодо стягнення 3% річних в розмірі 86,33 грн та інфляційних втрат в розмірі 1287,64 грн згідно із розрахунком, здійсненим судом першої інстанції, і підтвердженим судом апеляційної інстанції.

Доводи скаржника, які викладені у касаційній скарзі, щодо невірного розрахунку інфляційних, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не ґрунтуються на встановлених обставинах, зводяться до намагання здійснити арифметичний розрахунок на інших підставах без спростування та заперечення встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин щодо підстав нарахування заборгованості та обставин фактичної оплати. Разом з тим, відповідачем за весь час розгляду в судових інстанціях не надавався обґрунтований контррозрахунок інфляційних та 3 % річних.

Щодо нарахування штрафу у розмірі 48174 грн колегія зазначає наступне.

Згідно п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафні санкції визначаються як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як було зазначено вище, умовами п.5.4 договору сторони передбачили, що у разі не оплати партії товару або за порушення строків оплати, відповідач сплачує штраф у розмірі 20% від загальної вартості специфікацій (додатків) до даного Договору.

З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені обставини, за яких відповідач належним чином не виконав умови договору щодо вчасної оплати за поставлений товар, а також перевіривши розрахунок штрафу, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сума пені у даному випадку складає 48174 грн.

Доводи скаржника про те, що суди не скористалися своїм правом зменшити надмірно великі штрафні санкції, не заслуговують на увагу, виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру неустойки (штрафу), так і визначення розміру, до якого вона підлягає зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду. Касаційна ж інстанція, в силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, не наділена повноваженням з переоцінки обставин справи.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 771,27 грн неотриманого прибутку та 12004,44 грн моральної шкоди судові рішення фактично не оскаржуються.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України