головуючого судді Дерепи В.І. суддів Бондар С.В. (доповідач), Кривди Д.С. розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРПРОМ" від позивача: Данілова К.Ю. від відповідача: Ухова К.Є. на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 року у справі № 915/1363/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРПРОМ" до Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", в особі філії Березнегуватський райавтодор" про стягнення 25 618,80 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОРПРОМ" (далі позивач) звернулось з позовом до Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", в особі філії Березнегуватський райавтодор" (далі відповідач) про стягнення 21 439, 17 грн. - 3% річних за період з 11.08.2012 року по 11.01.2014 року та 4 505, 95 грн. - витрати від інфляції за період з травня 2012 року по січень 2014 року (див. розрахунок наведений у позовній заяві, розрахунок позовних вимог та розрахунок наведений в заяві про збільшення позовних вимог - а.с. 46-47).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2014 року позовні вимоги задоволені частково. З відповідача підлягає стягненню 16 216, 46 грн. - 3% річних. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 року апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Суди прийшли до висновку про те, що суми погашення відповідачем стягнутого за рішенням суду боргу, з урахуванням положень ст. 534 ЦК України за період з 11.08.2012 року по січень 2014 року складають 16 216,46 грн., а також, що сукупний індекс інфляції за період з травня 2012 року по січень 2014 року складає 99, 79310716, що свідчить про не понесення позивачем інфляційних витрат.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог (3% річних у розмірі 5 222, 71 грн., 4 505, 95 грн. - інфляційних нарахувань)

В своїй касаційній скарзі відповідач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване діюче законодавство та дана невірна оцінка матеріалам зібраним у справі.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2011 року у справі № 5016/3660/2011 (12/205) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРПРОМ" до Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", в особі філії Березнегуватський райавтодор" позовні вимоги ТОВ "ДОРПРОМ" були задоволені повністю з відповідача у вказаній справі (відповідач у даній справі) підлягало стягненню 678 070, 27 грн. - основна заборгованість; 19 291, 98 грн. - пеня; 78 656, 12 грн. - інфляційні витрати; 26 917, 59 грн. - річні; 8 029, 36 грн. - державне мито та 236 грн. - ІТЗ (а.с. 10-11).

В подальшому, зазначене рішення було залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду (а.с. 12-14).

Згідно до позовної заяви, позовні вимоги складаються з 3% річних та інфляції, підставою для стягнення яких є (на думку позивача) - встановлена судом у справі № 5016/3660/2011(12/205) прострочка виконання грошового зобов'язання відповідачем у даній справі, яка виникла в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем, умов договору поставки № 16-18/10/08 та стягнення вказаних вище грошових сум.

Матеріали зібрані у справі свідчать про те, що відповідачем сплачені грошові кошти, які підлягали стягненню за рішенням суду у справі № 5016/3660/2011(12/205) в період з 30.07.2012 року по 21.01. 2014 року (а.с. 20-32) - тобто рішення суду реально було виконано тільки в січні 2014 року.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, суд самостійно провів перерахунок спірної суми 3% річних та здійснив їх нарахування з суми 678 070, 27 грн. - основна заборгованість, яка підлягала стягненню за рішенням суду у справі № 5016/3660/2011 (12/205). Інфляційні витрати та річні, які підлягали стягненню (за рішенням суду у справі № 5016/3660/2011 (12/205)), судом не були враховані, як сума простроченого грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз вказаних норм, дає підстави вважати, що в розумінні статті 625 ЦК України, передбачені частиною другою сплата річних та інфляції, в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання є самостійною формою цивільно - правової відповідальності, і відповідно, вони не можуть вважатися грошовим зобов'язанням.

З урахуванням викладеного, судова колегія приходить до висновку про те, що прийняті судові рішення, в частині відмови в стягненні 3% річних у розмірі 5 222, 71 грн. - повинні бути залишені без змін.

Що стосується позовних вимог про стягнення інфляції, судова колегія зазначає, що згідно розрахунку наведеного позивачем в позовній заяві та в заяві про уточнення позовних вимог, ним не була нарахована інфляція з травня 2012 року по жовтень 2012 року, за лютий 2013 року - квітень 2013 року, за червень 2013 року, за липень 2013 року, з серпня по вересень 2013 року, оскільки індекс інфляції за вказаний період менший 100 %.

Відповідно до п.3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

До касаційної скарги позивачем не додано розрахунку сукупного індексу інфляції з травня 2013 року по січень 2014 року

Суд при здійсненні розрахунку сукупного індексу інфляції встановив, що сукупний індекс інфляції з травня 2012 року по січень 2014 року становив менше 100%.

За таких обставин, судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 4 505, 95 грн. інфляційних нарахувань повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. В задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРПРОМ" відмовити.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 року прийняті у справі № 915/1363/14 залишити без змін.