Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Гольцової Л.А.,

Євсікова О.О.

за участю представників:

позивача - Перетятька С.М.,

відповідача - не з'яв.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.12.2014

у справі № 904/4566/14 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-транспортне підприємство "Будкомплект"

про стягнення 837 715,94 грн.

У червні 2014 року ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ ВТП "Будкомплект" про стягнення 837 715,94 грн. заборгованості за кредитним договором.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2014 (суддя Манько Г.В.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ ВТП "Будкомплект" на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" - 837 715,94 грн., яка складається з заборгованості по кредиту у розмірі 754 852,91 грн., пені за прострочений кредит у розмірі 81 677,46 грн., пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами у розмірі 1 185,57 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.12.2014 (колегія суддів у складі: суддя Кощеєв І.М. - головуючий, судді Бахмат Р.М., Кузнецов В.О.) вказане рішення господарського суду змінено та викладено резолютивну частину в наступній редакції: "Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ВТП "Будкомплект" на користь ПАТ "Брокбізнесбанк" 754 852,91 грн. заборгованості за кредитом, 1 185,57 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами, 71 936,27 грн. пені за прострочений кредит. В решті задоволення позовних вимог пов'язаних зі стягненням пені за прострочений кредит відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Будкомплект" в доход Державного бюджету України 16 559,50 грн. судового збору". Стягнуто з ПАТ "Брокбізнесбанк" на користь ТОВ ВТП "Будкомплект" суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 97,41 грн.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 30.12.2014, а рішення господарського суду першої інстанції від 21.10.2014 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що судами порушено вимоги ст.ст. 89, 110 ЦК України, ст. 232 ГК України, вимоги Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) .

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 10.01.2011 сторонами у справі укладений кредитний договір № 01/2011Ю, згідно умов якого ТОВ ВТП "Будкомплект" була відкрита відклична поновлювальна кредитна лінія з лімітом заборгованості у розмірі 2 000 000,00 грн., строком користування по 10.01.2013 (включно), зі сплатою 26,0 процентів річних за користування кредитними коштами та встановлено графік погашення кредитної заборгованості відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору;

- відповідач починаючи з 22.04.2011 скористався правом на отримання вказаних кредитних коштів від позивача на умовах кредитного договору, що підтверджується виписками по рахункам №№ 20630070016601, 20636053054001;

- в подальшому, сторонами у справі було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору, згідно з якими сторони змінювали розмір процентів річних за користування кредитними коштами та графік погашення кредитної заборгованості;

- додатковою угодою від 10.01.2013 до кредитного договору від 10.01.2011 сторони узгодили термін користування кредитом до 27.12.2013 (включно);

- за період з 10.01.2011 по 27.12.2013 загальний обсяг отриманих відповідачем від позивача кредитних коштів склав 19 846 451,23 грн.;

- у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо повернення кредиту у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 754 852,91 грн., що не заперечується відповідачем.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справи, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також пеню за прострочений кредит у розмірі 81 677,46 грн. та пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами у розмірі 1 185,57 грн.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (гротові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

При прийнятті судових рішень у даній справі, суди попередніх інстанцій врахували вказані вимоги закону, умови кредитного договору з урахуванням додаткових угод до нього, та встановивши, що відповідачем порушено виконання своїх зобов'язань за вказаним договором в частині повернення як кредиту, так і сплати процентів за користування кредитними коштами, дійшли правомірного висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача суми основної заборгованості по кредиту у розмірі 754 852,91 грн. та 1 185,57 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами.

У вказаній частині прийняті судові рішення відповідають фактичним обставинам справи і сторонами не оскаржені.

Предметом касаційного оскарження є постанова господарського суду апеляційної інстанції в частині зменшення Дніпропетровським апеляційним господарським судом суми пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів з 81 677,46 грн. до 71 936,27 грн., а також в частині стягнення з позивача 97,41 грн. судового збору за подання відповідачем апеляційної скарги.

За ствердженням скаржника, господарським судом апеляційної інстанції неправомірно застосовано п. 6 ст. 232 ГК України, а також не враховано положення Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , згідно з яким уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" звільняється від сплати судового збору.

Втім, такі доводи касаційної скарги Вищій господарський суд України відхиляє з огляду на наступне:

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафні санкції визначаються як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, суд апеляційної інстанції врахував вказані вимоги закону та правомірно погодився в цій частині з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача виникло зобов'язання щодо сплати позивачу пені за прострочений кредит, оскільки відповідачем невчасно сплачувалася заборгованість за кредитом.

Водночас судом апеляційної інстанції було встановлено, що задоволена судом першої інстанції у повному обсязі сума пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів у розмірі 81 677,46 грн. не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки розрахована позивачем з певними арифметичними помилками та не перевірена місцевим господарським судом, що призвело до незначного завищення розміру пені.

Отже, змінюючи рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, господарський суд апеляційної інстанції цілком правомірно, виходячи з п. 7.1. кредитного договору здійснив відповідний перерахунок заявленої позивачем суми пені та правомірно стягнув суму у розмірі 71 936,27 грн., розрахувавши її відповідно до обставин фактичного погашення кредиту за кожен місяць починаючи з червня 2013 року по червень 2014 року. З огляду на викладене довід касаційної скарги щодо неправильного застосування приписів п. 6 ст. 232 ГК України є помилковим та таким, що спростовується фактичними обставинами справи.

Вищий господарський суд відхиляє також довід касаційної скарги про безпідставне покладення господарським судом апеляційної інстанції на позивача судових витрат у розмірі 97,41 грн., пов'язаних з розглядом справи в апеляційній інстанції, оскільки незалежно від того, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з ч. 4 ст. 49 ГПК України при розподілі господарських витрат стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи, що подану відповідачем апеляційну скаргу було задоволено частково, судом апеляційної скарги правомірно розподілено сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова господарського суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам закону.

Відтак, правові підстави для зміни або скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.12.2014 у справі № 904/4566/14 залишити без змін.