В серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс лайн" про стягнення 1019088,74 грн. штрафу (згідно уточнених позовних вимог) у зв"язку з невиконанням відповідачем умов іпотечного договору щодо обов'язку страхування предмета іпотеки та надання позивачу доказів на підтвердження даного факту.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.10.2014 року (суддя Підченко Ю.О.) позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Офіс лайн" на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" штраф в сумі 1 019 088,74 грн. та судовий збір у розмірі 20 381,78 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.123.2014 року (судді: Тищенко О.В., Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.) рішення господарського суду міста Києва від 08.10.2014 року у даній справі скасовано; прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову; стягнуто з позивача на користь відповідача 10 190,50 грн. судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарськими судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, взаємовідносини сторін регулюються іпотечним договором від 23.08.2007 року, згідно якого ТОВ "Офіс лайн" поручилось перед ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", шляхом передачі в іпотеку належного йому нерухомого майна, а саме: нежитлових будівель, загальною площею 2192,60 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, в забезпечення виконання ТОВ "Класик Ход" зобов'язань за кредитним договором № 5/К-2006 від 23.05.2006 року.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов"язань щодо страхування об"єкта іпотеки у визначений в договорі строк, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення штрафу в сумі 1 019 088,74 грн. відповідно до умов пункту 4.6. договору іпотеки.

В силу частини 4 пункту 2 та пунктів 12, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224 - 226 ЦПК) - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін.

Разом з тим, оскаржувана постанова вказаним вимогам не відповідає.

Так, господарський суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позову, послався на пропуск позивачем встановленого ст. 258 ЦК України річного строку позовної давності та відсутність належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку. При цьому, апеляційний господарський суд зазначив, що остаточним строком звернення позивача з даним позовом було 02.09.2008 року, тоді як останній звернувся до суду лише 08.08.2014 року. Також апеляційний господарський суд, пославшись на абзац 5 підпункту 3.3 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) , зазначив, що умова укладеного між сторонами договору про його дію до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення строку позовної давності.

Проте, за змістом ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з"ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необгрунтованості.

Таким чином, з"ясовуючи обставини наявності чи відсутності поважних причин пропущення строку позовної давності, апеляційний господарський суд, всупереч вищевказаним вимогам чинного законодавства, висновків щодо обгрунтованості позовних вимог не зробив.

Господарський суд першої інстанції, вирішуючи спір у даній справі, також не з"ясував всіх обставин, які мають значення для вірного вирішення спору.

Так, задовольняючи позовні вимоги про застосування до відповідача відповідальності, передбаченої п. 4.6 іпотечного договору, за невиконання умов пп.3.3.21., 3.3.22. кредитного договору та п. 5.3.1. іпотечного договору у вигляді стягнення з нього штрафу у розмірі 5 % від суми кредиту, що становить 1019088,74 грн., місцевий господарський суд вказав про порушення відповідачем договірних зобов"язань та ст. 610 ЦК України, оскільки він не виконав свого обов"язку щодо страхування предмета іпотеки в період дії кредитного та іпотечного договорів та не надав позивачу платіжних доручень на підтвердження сплати страхових платежів. При цьому, місцевим господарським судом відхилено заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності на тій підстав, що обов'язок страхування предмета іпотеки покладено на ТОВ "Офіс Лайн" та є обов'язковим протягом всього часу дії іпотечного договору, а тому, заявляючи вимоги щодо стягнення штрафу за порушення умов договору про надання договору страхування та доказів сплати страхових платежів, позивач не пропустив строк позовної давності.

При цьому, сторони у справі не заперечували, що внаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач у цій справі звернувся до господарського суду з позовом про звернення стягнення на майно, що належить відповідачу, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул.Дегтярівська, 21, шляхом набуття права власності ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" на предмет іпотеки, а саме: нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 2192,60 кв. м., що складає 82/100 частин майнового комплексу - заготівельний відділ та ковальний цех (літ. Б), площею 704,70 кв.м.; прибудова, механізований склад штампів (літ. В), площею 861,30 кв.м..; механізований склад металів (літ. Е), площею 85,30 кв. м.; механічний склад моделей 6 115 (літ. II), площею 58,10 кв. м; механізований склад готової продукції (літ. III), площею 177,50 кв. м.; споруда для автокарів (літ. IV) площею 265,90 кв. м.; градирня (літ. VI), площею 39,80 кв. м.

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.02.2012 року у справі № 4/491-33/136-35/453, з внесеними до нього змінами постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 року та постановою Вищого господарського суду від 01.08.2012 року у справі № 4/491-33-136-35/453 зазначений позов задоволено частково та постановлено про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 23.08.2007року. В частині звернення стягнення на прибудову, механізований склад штампів (літер В) площею 861, 30 кв. м. провадження у справі припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відмовою позивача від позову у цій частині вимог, яка була прийнята судом.

Параграфом 1 глави 49 ЦК України (435-15) передбачені загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання, зокрема, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Окремим видом застави є іпотека (ст. 575 ЦК України).

Згідно з визначенням, наведеним в цій статті, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

В силу ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 17 цього ж Закону передбачено підстави припинення іпотеки:

- припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

- реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

- визнання іпотечного договору недійсним;

- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

- з інших підстав, передбачених цим Законом.

Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Право власності на предмет іпотеки виникає з моменту набрання законної сили судовим рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки та проведення його державної реєстрації і, відповідно, припиняється зобов"язання забезпечене предметом застави.

Разом з тим, господарські суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам вказаного законодавства, належним чином не з"ясували всіх обставин справи та не перевірили факт набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, крім нежитлової будівлі (літер. В), провадження у справі за яким припинено з підстав п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв"язку з відмовою ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" від позову в цій частині вимог та яка була прийнята судом, та не перевірили відомостей про припинення іпотеки, які підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку, на чому наполягав відповідач в судових засіданнях.

Відтак, для правильного вирішення спору судам належало з'ясувати зміст цивільних прав та обов'язків сторін відповідно до умов договору, його строк дії, ступінь та належність виконання договірних зобов'язань кожною з сторін, передбачену договором та законом відповідальність за порушення умов договору, проаналізувати докази, що надані сторонами у підтвердження їх вимог та заперечень в частині додержання належного виконання умов договору.

Згідно статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин рішення та постанова, прийняті у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та, дотримуючись норм процесуального права, вирішити спір відповідно до вимог закону.