Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого судді Кузьменка М.В., судді Васищака І.М., судді Студенця В.І., розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" на рішення господарського суду Київської області від 11.11.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. у справі № 911/4072/14 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРС" до треті особи про Товариства з обмеженою відповідальністю "Казус-Про"; Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" Товариство з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"; Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 стягнення процентів річних та збитків від інфляції за участю представників:

ТОВ "АРС" - не з'явилися;

ТОВ "Казус-Про" - не з'явилися;

ФГ "Агроінвест-Топилище" - Грищенко О.М.;

ТОВ "Хліб Інвестбуд" - не з'явилися;

ФОП ОСОБА_1. - не з'явилися;

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРС" звернулося до господарського суду Київської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Казус-Про" 3 000 грн. процентів річних; з відповідача-2 - Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" 49 202,64 грн. процентів річних та 4 123,35 грн. збитків від інфляції.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Волинської області від 07.05.2012 р. у справі № 5004/353/12 з Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" стягнуто основну заборгованість за контрактом № МУ-0017 від 21.03.2011 р. у розмірі 824 670,00 грн., яка не погашена, отже, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, з відповідача-2 на підставі ст. 625 ЦК України підлягають стягненню проценти річні та збитки від інфляції. При цьому, право вимагати виконання зобов'язання щодо сплати процентів річних та збитків від інфляції виникло у позивача в силу умов угоди № 30-04/13 від 30.04.2013 р. про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги). Разом з цим, відповідач-1 є відповідальним за невиконання відповідачем-2 зобов'язання щодо сплати процентів річних в розмірі 3 000,00 грн. за умовами договору поруки від 02.09.2014 р. № 02-09-2014 (т.1 а.с.3-8).

Відповідач-1 у справі до прийняття рішення по суті заявлених вимог відзиву на позов не надав.

Відповідач-2 у справі - у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що після прийняття судом рішення зі спору, предметом якого є стягнення заборгованості за договором, припиняються цивільно-правові відносини та виникають нові правовідносини, основані на державному примусі (т.1 а.с.61).

Рішенням господарського суду Київської області від 11.11.2014 р. позов задоволено повністю (т.1 а.с.129-134).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- факт порушення зобов'язання з поставки зерна майбутнього врожаю відповідно до контракту № МУ-0017 від 21.03.2011 р. встановлений рішенням господарського суду Волинської області від 07.05.2012 р. у справі № 5004/353/12;

- відповідач-2 не погасив заборгованість, факт наявності якої встановлений вказаним рішенням;

- як особа, що допустила порушення грошового зобов'язання, відповідач, в силу ст. 625 ЦК України, повинен був сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних та збитки від інфляції, за весь період прострочення зобов'язання;

- відповідач-1 є зобов'язаною особою в силу умов договору поруки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. рішення господарського суду Київської області від 11.11.2014 р. змінено в частині розподілу суми судового збору (т.1 а.с.173-180).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач-2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати.

Вимоги касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням норм матеріального права судами, порушенням норм процесуального права (т.2 а.с.4-7).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку судами встановлені наступні обставини.

Рішенням господарського суду Волинської області від 07.05.2012 р. у справі № 5004/353/12 частково задоволено позов ТОВ "Хліб Інвестбуд". Стягнуто на його користь з ФГ "Агроінвест-Топилище" 824 670,00 грн. коштів, отриманих за контрактом на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ-0017 від 21.03.2011 р.

Предметом спору у вищевказаній справі є виконання ФГ "Агроінвест-Топилище" зобов'язань з повернення коштів, оплачених за зерно майбутнього врожаю.

Під час розгляду спору у справі № 5004/353/12 господарським судом Волинської області встановлений факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати зерна майбутнього врожаю.

Вказане рішення, як встановлено судами, набрало законної сили

Судами встановлено, що оплата заборгованості, яку стягнуто відповідно до рішення господарського суду Волинської області від 07.05.2012 р. у справі № 5004/353/12, відбулась частково. Так, у період з лютого по жовтень 2014 року, відповідачем-2 сплачено 609 975,59 грн.

Таким чином, судами встановлено, що зобов'язання, виконання яких були предметом спору у справі № 5004/353/12 господарського суду Волинської області, не припинились.

Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача-2 відповідальності у вигляді стягнення процентів річних та збитків від інфляції за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Так, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Отже, право вимагати сплати боргу з урахуванням процентів та збитків від інфляції ґрунтується саме на положенні вказаної норми, яка визначає таке право.

Крім того, згідно п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) , за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

При цьому, 30.04.2013 р. між ТОВ "Хліб Інвестбуд" (первісний кредитор) та ТОВ "АРС" (новий кредитор) було укладено угоду про заміну кредитора у зобов'язанні № 30-04/13, відповідно до п. 1.1. якої первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання ФГ "Агроінвест-Топилище" (боржник) зобов'язання щодо сплати розміру штрафних санкцій (пені, штрафу), передбаченого умовами контракту № МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011 р., процентів річних та інфляційних втрат, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України, збитків, у зв'язку із неналежним несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно контракту № МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011 р.

Таким чином, в силу умов вказаної угоди, до ТОВ "АРС" перейшло право вимоги виконання ФГ "Агроінвест-Топилище" зобов'язання щодо сплати процентів річних та збитків від інфляції.

Крім того, 02.09.2014 р. між ТОВ "Казус-Про" (поручитель) та ТОВ "АРС" (кредитор) укладено договір поруки № 02-09-2014, відповідно до п. 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Фермерським господарством "Агроінвест-Топилище" щодо виконання грошового зобов'язання по сплаті процентів річних, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно контракту № МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011 р. та угоди № 30-04/13 про заміну кредитора у зобов'язанні від 30.04.2013 р.

Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується частковою сплатою розміру процентів річних у сумі 3 000,00 грн. (п. 3.1 договору поруки № 02-09-2014).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Так, кредитор звернувся до поручителя із вимогою № 15-1/14 від 15.09.2014 р. про виконання зобов'язань за договором поруки. Вказана вимога була отримана директором поручителя 16.09.2014 р., про що свідчить його підпис на вимозі.

Вказана вимога залишена поручителем без задоволення.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов правильного висновку про те, що відповідач-2 як особа, що порушила грошове зобов'язання, повинен відшкодувати позивачу (новому кредитору) проценти річні та збитки від інфляції, нараховані на суму основної заборгованості, стягнутої за рішенням господарського суду Волинської області від 07.05.2012 р., а відповідач-1 має відшкодувати проценти річні у розмірі, передбаченому договором поруки (3 000,00 грн.).

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. у справі № 911/4072/14 господарського суду Волинської області залишити без змін, а касаційну скаргу Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" - без задоволення.