розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.01.2015

та на рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.11.2014

у справі № 912/3132/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради

про стягнення 2 383 298,04 грн.

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради про стягнення 1 878 487,36 грн. боргу за договором купівлі-продажу природного газу № 12/1145-БО-18 від 31.10.2012, 255 676,79 грн. пені, 99 348,15 грн. 3% річних та 149 785,74 грн. інфляційних витрат.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 17.11.2014 (у рішенні помилково зазначено 19.11.2014) (суддя Вавренюк Л.С.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 (колегія суддів у складі: суддя Березкіна О.В. - головуючий, судді Дармін М.О., Чус О.В.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 878 487,36 грн. суми основного боргу, 127 838,40 грн. пені, 99 348,15 грн. 3% річних та 149 785,74 грн. інфляційних витрат. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 17.11.2014 і постанову апеляційного суду від 14.01.2015 в частині відмови в задоволенні позовних щодо стягнення пені в сумі 127 838,40 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача вказану суму коштів, а в іншій частині рішення господарських судів попередніх інстанцій залишити без змін. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 42, 218, 219, 233 ГК України, ст. 525, 526, 549, 551, 599, 625 ЦК України, ст.ст. 4, 42, 47, 83 ГПК України (1798-12) .

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 31.10.2012 НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 12/1145-БО-18, згідно з умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору;

- пунктом 1.2 договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами;

- згідно з п. 2.1 укладеного сторонами договору продавець передає покупцеві з 01.10.2012 по 31.12.2012 газ обсягом до 2 490 тис. м3;

- оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору);

- на виконання умов договору позивач поставив за період з жовтня по грудень 2012 року газ на загальну суму 10 725 773,47 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу;

- відповідач взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати вартості отриманого газу виконав частково, перерахувавши позивачу кошти у розмірі 8 847 286,11 грн. в результаті чого утворився борг у розмірі 1 878 487,36 грн.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму боргу, а також нараховані суми пені, інфляційних втрат та 3% річних.

В свою чергу відповідач у відзиві на позов просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

За приписами ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 629 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюються відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачено п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Вищий господарський суд України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, вірно застосував вказані норми матеріального права і обґрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 878 487,36 грн. суми основного боргу, 127 838,40 грн. пені, 99 348,15 грн. 3% річних та 149 785,74 грн. інфляційних витрат.

При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, господарські суди правомірно взяли до уваги те, що:

- на несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань вплинула неузгодженість на державному рівні у сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносії;

- значна дебіторська заборгованість перед відповідачем за спожиту теплову енергію таких споживачів, як бюджетні організації та населення (90% споживачів відповідача фінансуються з державного бюджету);

- ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання за договором складає 82,5%;

- майновий стан обох сторін, які беруть участь у зобов'язанні, а саме - враховуючи статус відповідача, який використовує придбаний газ у переважній більшості для вироблення теплової енергії для потреб населення та бюджетних установ (96% споживачів),

- - заборгованість виникла в зв'язку з скрутним фінансовим станом підприємства, що підтверджується звітами про фінансові результати підприємства на 2013 та 2014 роки, довідкою про заборгованість за податковими зобов'язаннями.

З урахуванням викладеного, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано зменшили суму належної до стягнення пені на 50%, а саме до 127 838,40 грн.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами.

Вищий господарський суд України також вважає за необхідне зазначити про те, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і при вирішені спору суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування прийнятих судових рішень Вищий господарський суд України не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 та рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.11.2014 у справі № 912/3132/14 залишити без змін.