головуючого Полянського А.Г., суддів Кравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 у справі № 904/8540/14 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Продекспорт-2009" 2. Приватного підприємства "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" про визнання договору поруки недійсним

за участю - відповідача-1: Братцева Н.С. (довіреність від 15.10.2014),

Звернувшись в суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" (далі - позивач) просило визнати недійсним договір поруки б/н від 10.01.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Продекспорт-2009" (далі - відповідач-1) та Приватним підприємством "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" (далі - відповідач-2). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки суперечить вимогам чинного законодавства щодо визначення поняття договору, як домовленості двох або більше сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, оскільки він був укладений без його, позивача, згоди, та без його участі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2014 (суддя Дубінін І.Ю.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Дармін М.О., судді Березкіна О.В., Чус О.В.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить залишити оскаржувані рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що вони є законними і обґрунтованими.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 посилаючись на те, що чинним законодавством непередбачено обов'язку для сторін договору поруки отримувати від боржника згоду на його укладення, просить судові рішення залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01 січня 2014 року між позивачем (покупець) та відповідачем-1 (постачальник) був укладений договір поставки № 35813, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язувався в порядку та строки, встановлені даним договором, передати товар у власність покупцю, в певній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а постачальник прийняти та оплатити товар на умовах, обумовлених вказаним договором.

За умовами п.2.1 договору товар поставляється партіями, постачальник зобов'язаний здійснити поставку на умовах DDP (згідно Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року). Кількість, асортимент, ціна за одиницю товару зазначаються у видатковій накладній, складеній на підставі електронного замовлення покупця.

Покупець після прийняття товару та необхідних документів зобов'язаний провести оплату за товар в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 90 календарних днів з дня поставки. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума що підлягає оплаті, списується з банківського рахунку покупця на рахунок постачальника. У випадку, коли останній день строку оплати випадає на вихідний, святковий або інший неробочий день банківської установи, днем виконання зобов'язання є перший за ним робочий день (п.3.1 договору поставки).

10 січня 2014 року між відповідачем-2 (поручитель) та відповідачем-1 (кредитор) був укладений договір поруки, відповідно до п.1.1 якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання позивачем (боржником) зобов'язань відносно оплати вартості товару, поставленого кредитором боржнику за договором поставки № 35813 від 01.01.2014 на суму не більш 2 000,00 грн.

Укладення вказаного договору поруки оспорює позивач у даній справі з підстав, наведених вище.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору, оскільки законодавством України не передбачено та зі змісту правовідносин поруки не випливає обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Як роз'яснив Верховний Суд України у своїй постанові від 14.08.2012 у справі № 18/5005/11144/2011 про визнання договору поруки недійсним, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, чинним законодавством України не встановлено обов'язок кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором, а волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Також Верховний Суд України у цій постанові роз'яснив, що крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 цього кодексу здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України це рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Оскільки судами обох інстанцій встановлено, що спірний договір поруки з підстав, наведених у позові, не суперечить положенням чинного законодавства, і такі висновки відповідають наведеній правовій позиції Верховного Суду України, яка є обов'язковою для всіх судів України, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі позивача про те, що суди попередніх інстанцій не дали оцінки положенням п.8.17 договору поставки, на підставі якого, як він вважає, що договір поруки також має бути визнаний недійсним, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Позов у даній справі обґрунтовано виключно положеннями Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) , а саме тим, що договір поруки суперечить вимогам чинного законодавства щодо визначення поняття договору, як домовленості двох або більше сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, оскільки він був укладений без його, позивача, згоди, та без його участі. На положення п.8.17 договору поставки як на підставу позову, позивач у позовній заяві не посилався.

Позивач не скористався наданим йому законом правом, передбаченим статтею 22 ч.4 цього кодексу, і не змінював зазначені підстави позову у визначеному цією нормою порядку, у зв'язку з чим не позбавлений права, враховуючи положення статті 80 частини першої пункту другого Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , на звернення з позовом з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 904/8540/14, залишити без змін.