Головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року у справі № 922/3183/13 господарського суду Харківської області за позовом Прокурора Ленінського району міста Харкова до 1. Харківської міської ради, 2. Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 1", 3. Акціонерного товариства закритого типу "Гея" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1 .Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, 2. Відкритого акціонерного товариства "Інститут Харківбудмпроект", 3. Управління Держземагенства у місті Харкові, 4. Харківського міського управління юстиції в особі Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1., 2. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2. про визнання недійсними договорів та державний актів, зобов'язання скасувати відомості та внести запис

В засіданні взяли участь представники:

- позивача: Гудименко Ю.В. посвідчення № 014715 від 21.01.2013 року - відповідачів: Харківської міськради: не з'явився, ПАТ "Мульті Весте Україна 1": Качмар О.Й. дов. б/н від 08.04.2014 року, Колос Ю.В. дов. б/н від 08.04.2014 року, АТЗТ "Гея": не з'явився, - третіх осіб на стороні позивача: Держ. інспекції сільського господарства: не з'явився, ВАТ "Інститут Харківбудмпроект": не з'явився, Управління Держземагенства: не з'явився, Харківського МУЮ: не з'явився, - третіх осіб на стороні відповідача: Приватного нотаріуса ОСОБА_1.: не з'явився, Приватного нотаріуса ОСОБА_2.: не з'явився

Прокурор Ленінського району міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 1" (далі за текстом - ПАТ "Мульті Весте Україна 1", акціонерного товариства закритого типу "Гея" (далі за текстом - АТЗТ "Гея") за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Харківській області, відкритого акціонерного товариства "Інститут Харківбудмпроект" (далі за текстом - ВАТ "Інститут Харківбудмпроект"), Управління Держземагенства у місті Харкові, Харківського міського управління юстиції в особі Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2. про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 1792 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 186 (кадастровий номер 6310137200:07:020:0044) в Ленінському районі, укладений між Харківською міською радою та АТЗТ "Гея" 18.12.2007 року реєстр № 1115; визнання недійсними договору купівлі-продажу реєстр № 247 від 23.01.2008 року та договір про внесення змін до договору купівлі-продажу реєстр № 238, 239 від 04.02.2008 року земельної ділянки площею 0, 1792 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 186 (кадастровий номер 6310137200:07:020:0044) в Ленінському районі, укладені між АТЗТ "Гея" та ЗАТ "Мульті Весте Україна 1"; визнання недійсним державного акту серії ЯД № 059364 на право власності АТЗТ "Гея" на земельну ділянку площею 0, 1792 га (кадастровий номер 6310137200:07:020:0044), зареєстрований 25.12.2007 року за № 520767100006, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 186 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд торгівельно-культурного центру; визнання недійсним державного акту серії ЯД № 025843 на право власності ЗАТ "Мульті Весте Україна 1" на земельну ділянку площею 0, 1792 га (кадастровий номер 6310137200:07:020:0044), зареєстрований 22.02.2008 року за № 520867400001, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 186 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд торгівельно-культурного центру; зобов'язання Управління Держземагенства у м. Харкові та Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції скасувати відомості у Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0, 1792 га (кадастровий номер 6310137200:07:020:0044), розташовану за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 186 та внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації прав.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.05.2014 року у справі № 922/3183/14 в задоволенні позовних вимог прокурору Ленінського району міста Харкова відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, заступник прокурора Харківської області звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.05.2014 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року у справі № 922/3183/13 апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 20.05.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.05.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року у справі № 922/3183/13, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 140, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 203, 215, 256, 257 Цивільного кодексу України, ст. ст. 47, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Ухвалою від 20.02.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролової Г.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга заступника прокурора Харківської області прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 05.03.2015 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.03.2015 року, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено до 12.03.2015 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів 1, 3 та третіх осіб.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.04.2007 року рішенням Харківської міської ради № 82/07 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" АТЗТ "Гея" надано в оренду земельну ділянку № 2 площею 0, 1792 га, розташовану по вул. Полтавський Шлях, 186 у м. Харкові.

Рішенням Харківської міської ради № 255/07 від 21.11.2007 року "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення юридичним особам України" АТЗТ "Гея" продано земельну ділянку площею 0, 1792 га, розташовану по вул. Полтавський Шлях, 186 у м. Харкові.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на підставі вказаного рішення Харківської міської ради № 255/07 від 21.11.2007 року "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення юридичним особам України" 18.12.2007 року між Харківською міською радою та АТЗТ "Гея" укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 10/07, згідно п. 1.1. якого Харківська міська рада (продавець) на підставі рішення 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 21.11.2007 року № 255/07 передає за плату, а АТЗТ "Гея" (покупець) приймає у власність і оплачує земельну ділянку, яка знаходиться за адресою м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 186, загальною площею 0, 1792 га, кадастровий номер 6310137200:07:020:0044.

25.12.2007 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 059364, виданий АТЗТ "Гея" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 10/07 від 18.12.2007 року, за реєстровим № 52076710006.

Судами встановлено, що 23.01.2008 року АТЗТ "Гея" та ЗАТ "Мульті Весте Україна 1" уклали договір № 2-1 купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п. 2.1. якого АТЗТ "Гея" (продавець) погоджується продати, а ЗАТ "Мульті Весте Україна 1" (покупець) погоджується придбати земельну ділянку № 2 площею 0, 1792 га, розташовану по вул. Полтавський Шлях, 186 у м. Харкові. 04.02.2008 року між АТЗТ "Гея" та ЗАТ "Мульті Весте Україна 1" укладено договір № 1 про внесення змін до договору № 2-1 купівлі-продажу земельної ділянки, яким внесено зміни до вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

22.02.2008 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землею та на право постійного користування землею, договорів оренди землі зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 025843, виданий ЗАТ "Мульті Весте Україна 1" на підставі вказаного договору, за реєстровим № 520867400001.

11.03.2009 року постановою Дзержинського районного суду міста Харкова у справі № 2а-86/09/2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2010 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.02.2013 року, задоволено позов ВАТ "Харківбудмпроект" до Харківської міської ради: визнано протиправним рішення Харківської міської ради № 82/07 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" у частині надання в оренду АТЗТ "Гея" земельної ділянки № 2 площею 0, 1792 га, розташованої по вул. Полтавський Шлях, 186 у м. Харкові; визнано протиправним рішення Харківської міської ради від 21.11.2007 року № 255/07 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення юридичним особам України" у частині продажу АТЗТ "Гея" земельної ділянки площею розташованої по вул. Полтавський Шлях, 186 у м. Харкові.

Так, вказані судові акти мотивовані тим, що при прийнятті рішень Харківською міською радою були допущені порушення процедури розгляду за відсутності погодженого у встановленому порядку проекту відведення та погодження меж земельної ділянки.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.06.2013 року голова правління ВАТ "Інститут Харківбудмпроект" звернувся до прокуратури Ленінського району м. Харкова з заявою, в якій просив провести перевірку за фактами визнання не чинними рішення Харківської міської ради від 25.04.2007 року № 82/07 в частині надання в оренду АТЗТ "Гея" земельної ділянки площею 0, 1792 га, розташованої по вул. Полтавський Шлях, 186 у м. Харкові, та рішення Харківської міської ради від 21.11.2007 року № 255/07 в частині продажу АТЗТ "Гея" земельної ділянки площею 0, 1792 га, розташованої по вул. Полтавський Шлях, 186 у м. Харкові, та вжити заходів для повернення вказаної земельної ділянки територіальній громаді м. Харкова.

01.08.2013 року постановою прокуратури Ленінського району м. Харкова про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів вирішено провести перевірку в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів в діяльності ПАТ "Мульті Весте Україна 1" в частині законності використання земельних ділянок на території Ленінського району м. Харкова.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, прокурор, при зверненні до суду, зазначає, що договори купівлі-продажу земельної ділянки є нікчемними та повинні бути визнані судом недійсним у зв'язку з визнанням Дзержинським районним судом м. Харкова у справі № 2а-86/09/2011 не чинними рішень Харківської міської ради про надання в оренду та продаж земельної ділянки, на підставі яких були укладені вказані договори, обґрунтовуючи таке порушення положеннями ст. ст. 203, 215, 216, 328, 346, 373, 378 Цивільного кодексу України, ст. 155 Земельного кодексу України.

Положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що чинне законодавство України не містить норм, які б передбачали визнання договору купівлі-продажу недійсним внаслідок визнання незаконним та не чинним рішення органу влади (місцевого самоврядування), на основі якого такий договір був укладений. Ні нормами Господарського кодексу України (436-15) , ні нормами Цивільного кодексу України (435-15) , ні нормами Земельного кодексу України (2768-14) не встановлено, що правочин, який був укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке пізніше визнано судом нечинним, є нікчемним.

Положеннями ст. 140 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним.

Отже, суди дійшли вірного висновку про те, що такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, Земельним кодексом України (2768-14) не передбачено.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 12.09.2012 року у справі № 6-71цс12.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного та місцевого господарських судів про те, що доводи прокурора щодо нікчемності оспорюваних ним договорів купівлі-продажу земельної ділянки є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, тоді як законами України не встановлено недійсності (нікчемності) договору, укладеного на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке в подальшому визнане судом не чинним.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За приписами ч. ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року (475/97-ВР) ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (995_004) , Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права.

Так, п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції (995_004) , право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

За змісту п. п. 32 - 35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції (995_004) вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (995_004) ".

Таким чином, враховуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, обґрунтованим є висновок господарських судів попередніх інстанцій про те, що порушення допущені Харківською міською радою при прийнятті рішення про продаж спірної земельної ділянки відповідачу-3 не можуть бути підставою для позбавлення відповідача-2 - приватної особи, яка не вчиняла жодних порушень та не знала і не могла знати про наявність певних порушень з боку відповідача-1 при прийнятті рішення про продаж земельної ділянки відповідачу-3, у якого відповідач-2 придбав земельну ділянку за оплатним договором - права приватної власності на земельну ділянку.

Отже, суди дійшли до вірного висновку про те, що оскільки купуючи земельну ділянку у відповідача-3 за відплатним договором відповідач-2 не знав і не міг знати про наявність певних порушень з боку відповідача-1 при прийнятті рішення про продаж земельної ділянки відповідачу-3, а тому придбана відповідачем-2 у відповідача-3 земельна ділянка не може бути витребувана у відповідача-2.

Крім того прокурорам заявлено позовні вимоги про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку.

За приписами ч.1 ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції від 27.04.2007 року та в редакції від 27.12.2007 року, чинні на момент укладення відповідачами договорів купівлі-продажу земельної ділянки), право власності на земельну ділянку посвідчувалось державними актами про право власності на земельну ділянку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на таке, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Аналогічна позиція викладена Верховним судом України в ухвалі від 08.06.2011 року у справі № 6-20570св09.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що державний акт про право власності на земельну ділянку, який не породжує право власності на земельну ділянку, а лише посвідчує це право, може бути визнаний недійсним лише у разі визнання недійсним рішення чи договору, на підставі яких видано такий акт, а оскільки підстави для визнання договорів купівлі-продажу земельної ділянки недійсними - відсутні, то вимоги прокурора про визнання недійсним державних актів про право власності на земельну ділянку та про скасування державної реєстрації земельної ділянки та внесення запису про державної реєстрації прав також не підлягають задоволенню.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених у 2007 та 2008 році, лише 31.07.2013 року, тобто після спливу встановленого законом строку позовної давності, що, відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі коли стороною у спорі заявлено про застосування судом позовної давності.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що факт пропуску прокурором позовної давності для оскарження в судовому порядку договорів купівлі-продажу та державних актів визнається і самим прокурором у позовній заяві з огляду на те, що прокурор просить суд "поновити строк позовної давності".

Також, судами вірно відхилено доводи прокурора стосовно того, що про факт незаконного продажу земельної ділянки йому стало відомо лише у липні 2013 року, у ході проведення перевірки, а тому наявні законні підстави для поновлення строку позовної давності із звернення до суду із відповідним позовом згідно ст. 53 ГПК України з огляду на наступне.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч.2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Так, п. 3 рішення Харківської міської ради від 21.11.2007 року № 255/07 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення юридичним особам України", міська рада дала доручення Управлінню земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин оформити договори купівлі-продажу земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення, на умовах, визначених законодавством України та рішенням 13 сесії Харківської міської ради 4 скликання "Про затвердження порядку продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Харкові, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок" від 30.04.2003 року № 105/03, а п. 4 вказаного рішення вирішено особам, зазначеним у додатку до цього рішення, після повної сплати вартості земельних ділянок оформити Державні акти на право власності на земельні ділянки у встановленому порядку.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що витягом з протоколу 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 21.11.2007 року підтверджується, що про продаж земельної ділянки відповідачу-3 прокурор знав, оскільки на сесії Харківської міської ради, на якій відповідачем-1 було прийнято рішення про продаж земельної ділянки відповідачу-3, був присутній прокурор м. Харкова - Суходубов В.С.

Також, судами встановлено, що рішення Харківської міської ради про продаж земельної ділянки відповідачу-3 направлялося прокурору м. Харкова старшому раднику юстиції Суходубову В.С. відповідним листом Харківської міської ради.

Отже, враховуючи те, що прокурор м. Харкова Суходубов В.С. був присутній при прийнятті відповідачем 1 рішення про продаж земельної ділянки відповідачу-3, і те, що копія вказаного рішення була направлена прокурору м. Харкова, обґрунтованим є висновок судів про те, що про укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки між Харківською міською радою та АТЗТ "Гея" та отримання АТЗТ "Гея" державного акта на право власності на земельну ділянку прокурор міг довідатися ще у 2007 - 2008 році.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що доводи прокурора про те, що оскаржувані ним договори не є публічними та загальнодоступними документами і що про існування оскаржуваних договорів та державних актів йому стало відомо лише у червні (липні) 2013 року, під час проведення перевірки за зверненням директора ВАТ "Інститут Харківбудмпроект", є необґрунтованими. Інших причин пропущення позовної давності прокурором не наведено.

Інститут позовної давності регулюється положеннями глави 19 Цивільного кодексу України (435-15) , тобто нормами матеріального права. Позовна давність не є процесуальним строком - строком, встановленим ГПК України (1798-12) , а тому до позовної давності не можуть застосовуватись норми процесуального права, зокрема ст. 53 ГПК України.

Згідно ст. 53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч. 2 ст. 267 Цивільного кодексу України закріплено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже суди дійшли до вірного висновку про те, що враховуючи те, що про укладення договорів купівлі-продажу спірної земельної ділянки прокурор міг довідатися ще у 2007 - 2008 році, тоді як з позовом прокурор звернувся до суду лише у 2013 році, причини пропущення прокурором позовної давності не є поважними, відповідачами заявлено про застосування судом позовної давності, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, то сплив позовної давності - строку, в межах якого прокурор міг звернутись до суду з позовом - є самостійною підставою для відмови прокурору у позові.