головуючого судді Дерепи В.І. суддів Бондар С.В. (доповідач), Кривди Д.С. розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників: Комунального підприємства "Ритуальна служба" Дніпропетровської міської ради від позивача: не з'явились від відповідача: не з'явились від третьої особи: не з'явились на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 року у справі № 904/7147/14 за позовом Комунального підприємства "Ритуальна служба" Дніпропетровської міської ради до Фізичної особи підприємця Воропінова О.В. третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Дніпропетровська міська рада про визнання договору оренди недійсним

Комунальне підприємство "Ритуальна служба" Дніпропетровської міської ради (далі позивач) звернулось з позовом до Фізичної особи підприємця Воропінова О.В. (далі відповідач) про визнання недійсним укладеного між сторонами по справі договору № 53 від 30.12.2013 року оренди кіоску торгового (далі Договір).

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги наступними обставинами: зазначений в договорі об'єкт оренди позивач фактично не отримував та за встановленою метою не використовував. Були порушені спеціальні правила, якими регулюється розміщення та використання об'єкту оренди. Позивач вважає, що при укладанні оспорюваного Договору, порушені вимоги ч.ч.3,5 ст. 203 ЦК України, ч.1 ст. 234 ЦК України, ч.1 ст. 230 ЦК України., ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 року в задоволенні апеляційної скарги позивача було відмовлено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В постанові апеляційної інстанції зазначено, що суд першої інстанції надав належну оцінку доводам позивача та правомірно зазначив, що вони вказують лише на порушення відповідачем вимог чинного законодавства щодо заборони самовільного розміщення тимчасових споруд до яких віднесено кіоск, який є об'єктом оренди за спірним Договором. При цьому зазначені обставини не свідчать про відсутність вказаного майна, як об'єкта цивільних прав. Позивачем не доведено порушення при укладанні спірного Договору вимог частини третьої ст. 203 ЦК України. Обставини справи свідчать, що обидві сторони чітко визначили свої права та обов'язки за договором оренди. Наявність введення в оману не доведено.

Доводи позивача щодо відсутності у відповідача документів, яким визначено право власності на об'єкт оренди спростовується наявним у справі договором купівлі - продажу від 07.06.2012 року.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

В своїй касаційній скарзі відповідач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване діюче законодавство та дана невірна оцінка матеріалам зібраним у справі.

Заслухавши суддю доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

До матеріалів справи (а.с. 55) залучено копію договору купівлі - продажу, який укладено між ТОВ "Граніка" (продавець) та ФОП Воропіновим О.В - покупець (відповідач у даній справі), предметом якого була купівля - продаж двох павільйонів - 28 кв.м. та 30 кв.м.

До матеріалів справи (а.с. 57 - 58) залучені копії актів, які свідчать по те, що відповідач у даній справі 11.06.2012 року прийняв товар, купівля - продаж якого передбачена зазначеним вище договором.

30.12.2013 року між сторонами у справі укладено Договір (позивач - орендар, відповідач - орендодавець), предметом якого є кіоск - торговий, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Метробудівська, 19-Б, площею 30 кв.м, що належить на праві власності відповідачу (а.с. 12).

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що предмет оренди надається позивачу за призначенням та для використання в якості виставкового павільйону похоронної атрибутики.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що термін його дії встановлюється з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року .

До матеріалів справи (а.с.46) залучено копію акту приймання - передачі від 30.12.2013 року, згідно до якого відповідач передав позивачу об'єкт оренди.

У подальшому, 31.03.2014 року між сторонами у справі підписано додаткову угоду, згідно до якої термін дії Договору встановлюється з 01.01.2014 року до 01.04.2014 року.

01.04.2014 року позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт оренди, про що сторонами підписаний відповідний акт (а.с. 47).

До матеріалів справи (а.с. 44) залучена копія акта звіряння взаємних розрахунків між сторонами у справі, згідно до якого станом на 11.04.2014 року заборгованість позивача перед відповідачем складає 19 599, 97 грн.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Частиною 1 ст. 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Матеріали зібрані у справі свідчать про те, що Договір, який укладений між сторонами, і є предметом даного позову, був реальний та виконувався. Сторони самостійно визначили мету Договору.

Аналізуючи мотиви викладені в оскаржуваних судових рішеннях щодо відсутності підстав визнання Договору недійсним, судова колегія приходить до висновку, що суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а рішення прийняті у справі повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. В задоволенні касаційної скарги Комунального підприємства "Ритуальна служба" Дніпропетровської міської ради відмовити.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 року прийняті у справі № 904/7147/14 залишити без змін.