У травні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю Токарівський пісок" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія", просило зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" відновити стан земельної ділянки, розташованої на території Токарівської сільської ради Сумського району Сумської області (кадастровий № 5924788300:05:005:1082), яка належить на праві приватної власності товариству з обмеженою відповідальністю Токарівський пісок" (т. 1, а.с. 2-4).

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач без відповідного дозволу зруйнував частину земельної ділянки, належної на праві власності позивачу.

Рішенням господарського суду Сумської області від 08.09.2014 року (суддя Левченко П.І.) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 75-80).

Судовий акт мотивовано необгурнтованістю та недоведеністю порушення прав позивача як власника земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 11.10.2013 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року (головуючий Сіверин В.І., судді Терещенко О.І., Медуниця О.Є.) рішення господарського суду Сумської області від 08.09.2014 року скасовано, прийнято нове про задоволення позову (т. 2, а.с. 146-154).

Оскаржений судовий акт мотивовано доведеністю та обгрунтованістю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року скасувати, рішення господарського суду Сумської області від 08.09.2014 року залишити в силі (т. 2, а.с. 167-177).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.03.2015 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.03.2015 року (т. 2, а.с. 164-165).

У судове засідання 12.03.2015 року представник позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" не з'явився, у запереченнях на касаційну скаргу просив розглянути справу без участі представника.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок", задовольнивши вказане клопотання.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.10.2013 року між Войтович Людмилою Олександрівною та товариством з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець придбав земельну ділянку площею 1,5 га, кадастровий № 5924788300:05:005:1082, розташовану на території Токарівської сільської ради Сумського району Сумської області (т. 1, а.с. 8).

Згідно п. 1.1 договору цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, площа земельної ділянки - 1,5 га, у тому числі за земельними угіддями - сіножаті 1,5 га.

Право приватної власності на вказану земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом від 11.10.2013 року № 10730560 (т. 1, а.с. 9).

В подальшому товариством з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок", як юридичною особою, основний вид економічної діяльності якої добування піску, гравію, глини і каоліну, було змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки на земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами, що підтверджується свідоцтвом право власності на нерухоме майно - земельну ділянку від 04.04.2014 року (т. 1, а.с. 10).

Судами також встановлено, що 14.01.2014 року на замовлення позивача товариством з обмеженою відповідальністю "Координат-БС" була виконана топографічна зйомка вищезазначеної земельної ділянки, відповідно до якої певна її частина зруйнована діяльністю ставка - гідрокар'єру з видобування піску, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" (т. 1, а.с. 13).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок", вважаючи, що відповідач зруйнував без відповідного дозволу частину земельної ділянки орієнтовною площею 0,5 га, чим порушив права позивача як власника земельної ділянки, звернулось з відповідним позовом.

Відповідно до ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно п. "б" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з недоведеності товариством з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" порушення його прав як власника земельної ділянки.

Так, товариством з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" не надано доказів стану земельної ділянки, яку він прийняв за договором купівлі-продажу від 11.10.2013 року та доказів того, що частина земельної ділянки, на думку позивача, орієнтовною площею 0,5 га сіножатей саме у період з 12.10.2013 року по 14.01.2014 року (набуття права власності та здійснення топографічної зйомки) була перетворена внаслідок діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" з видобування піску в ставок-гідрокар'єр.

Ще однією підставою для відмови у позові стало неуточнення позовних вимог, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" просило відновити стан земельної ділянки, проте, не зазначило, до якого саме стану потрібно відновити, чи до земельної ділянки з ведення індивідуального садівництва (станом на купівлю), чи до земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами (станом на 04.04.2014 року зі зміненим цільовим призначенням)

Також місцевий господарський суд, дійшов висновку, що з липня 2013 року відповідач не здійснював жодних робіт на території Токарівського родовища, оскільки 11.07.2013 року сплинув строк дії спеціального дозволу на користування надрами від 11.07.2003 року № 3049.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" під кар'єр для видобування піску містить опис меж та ситуаційний план, виконаний ДП "Сумський регіональний центр ДЗК" у 2003 році.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Апеляційна інстанція, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове про задоволення позову виходила з того, що витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданий Управлінням Держземагентства у Сумському районі Сумської області 29.09.2013 року № НВ-5900585622013 є належним і допустимим доказом, що земельна ділянка товариства з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" з кадастровим № 5924788300:05:005:1082 станом на 29.09.2013 року за земельними угіддями відносилась до сіножатей та ставка-гідрокар'єру на вказаній земельній ділянці не значилось.

Також апеляційна інстанція дійшла висновку, що товариство з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" зруйнувало без відповідного дозволу частину земельної ділянки орієнтованою площею 0,5 га, що підтверджується топографічною зйомкою, виконаною товариством з обмеженою відповідальністю "Координат-БС", згідно якої на частині належній позивачу земельної ділянки замість сіножатей розміщений ставок-гідрокар'єр, який відповідач використовує у своїй діяльності для видобування піску.

Крім того, апеляційний господарський суд, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 35 ГПК України зазначив про встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки, що належить позивачу товариством з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" у рішенні господарського суду Сумської області від 03.04.2014 року у справі № 920/107/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Токарівський пісок" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою (т. 1, а.с. 16-19).

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до п. 4, 11 ч. 1 ст. 65 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Як зазначалось вище, товариство з обмеженою відповідальністю Токарівський пісок" у позовній заяві просило зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" відновити стан земельної ділянки, розташованої на території Токарівської сільської ради Сумського району Сумської області (кадастровий № 5924788300:05:005:1082), яка належить на праві приватної власності товариству з обмеженою відповідальністю Токарівський пісок" (т. 1, а.с. 2-4).

Місцевий господарський суд, у порушення вищевказаних норм процесуального законодавства при підготовці справи до розгляду не встановив конкретних вимог позивача.

На вказане порушення норм процесуального права апеляційна інстанція уваги не звернула.

Крім того, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Згідно п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду слід ухвалою зобов'язати позивача визначитись з предметом позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача.

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому господарські суди повинні зазначати у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

Апеляційний господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, порушив вищевказані норми процесуального законодавства, не зазначивши у резолютивній частині постанови, до якого саме стану відповідачу потрібно відновити земельну ділянку, в якій частині (площі), тощо.

Також слід зазначити про помилковість посилання апеляційної інстанції на приписи ст. 35 ГПК України, оскільки встановлення рішенням господарського суду Сумської області від 03.04.2014 року у справі № 920/107/14 факту демонтажу товариством з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" ліній електропередач (повітряну лінію та опори), розташовану на земельній ділянці, належній позивачу не підтверджує факту, що частина земельної ділянки у період з 12.10.2013 року по 14.01.2014 року була перетворена внаслідок діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Агропідприємство "Прогрес-технологія" з видобування піску в ставок-гідрокар'єр.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судами попередніх інстанцій всупереч вищенаведеним приписам норм процесуального права неналежним чином досліджено топографічну зйомку земельної ділянки, виконану товариством з обмеженою відповідальністю "Координат-БС", не з'ясоване питання щодо фактичного місця розташування земельних ділянок сторін з врахуванням наявних у матеріалах справи відомостей про графічні координати (т. 1, а.с. 45, 46, 222).

Так, суди достеменно не встановили, чи має місце накладення і якої саме частини земельної ділянки, що перебуває одночасно у власності позивача та в оренді у відповідача і чи є у такому накладенні вина останнього.

Розглядаючи спір суди не використали надані їм процесуальні можливості та не обговорили питання щодо необхідності призначення судової експертизи, залучення до участі у справі в порядку ст. 27 ГПК України попередніх власників земельної ділянки позивача, відповідного Управління Держземагентства та Держземінспекції, оскільки на зазначені державні установи, згідно ст. 188 ЗК України, Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (963-15) покладено обов'язок щодо своєчасного виявлення порушень земельного законодавства, в тому числі самовільного зайняття земельних ділянок, і вжиття заходів їх усунення.

Отже, неправильно застосувавши норми матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 (v0011600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.