Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Прокопанич Г.К., Шаргала В.І. розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 у справі господарського суду м. Києва за позовом Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України до Державного підприємства "Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України" про стягнення 361 330, 73 грн. за участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: Капуста Н.В. (представник за дов. від 05.05.2014 № б/н)

Інститут хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України звернувся з позовом до ДП "Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України" про стягнення 361 330,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про відшкодування податку за земельну ділянку № ДВ-01 від 22.12.2009.

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.08.2014 у справі № 910/5851/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014, позовні вимоги задоволено частково.

Вказані судові рішення мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору № ДВ-01 від 22.12.2009 щодо сплати платежів та відсутністю обставин, які б звільняли його від їх сплати.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ДП "Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник посилається на положення ст.ст. 269, 282.1.8., 284.3. Податкового кодексу України (2755-17) та зазначає, що позивачем не ставилося питання щодо перегляду розміру відшкодування податку на землю відповідно до умов договору, тому стягнення судом відшкодування земельного податку за березень та квітень 2011 року на загальну суму 36789, 00 грн. не відповідає обставинам справи. Також, яз зазначається скаржником, оскільки Закони України "Про систему оподаткування" (1251-12) та "Плату за землю" втратили чинність 01.01.2011, зобов'язання за договором № ДВ-01 про відшкодування податку за земельну ділянку від 22.12.2009 втратило силу або припинилось 01.01.2011 неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає у відповідності зі ст. 607 ЦК України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2009 між Інститутом хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України (далі - Інститут) та ДП "Дослідне виробництво Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України" (далі - Дослідне виробництво) було укладено договір про відшкодування податку за земельну ділянку № ДВ-01 (із урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 29.07.2010) (далі - Договір).

Згідно п. 1.1. Договору на виконання вимог законів України № 1251-12 "Про систему оподаткування" та № 2535-12 "Про плату за землю" Дослідне виробництво перераховує відшкодування податку за землю, на якій розміщені будівлі та споруди Дослідного виробництва Інституту згідно вимог законодавства України до 20 числа поточного місяця.

За змістом п. 1.2. Договору Інститут перераховує податок за землю до бюджету згідно вимог вищевказаних законів України.

Схема розміщення будівель та споруд Дослідного виробництва на земельній ділянці додається до Договору (Додаток № 1).

Розрахунок компенсації податку за землю за базовий місяць додається до Договору (Додаток № 2).

Згідно п. 4.1. Договору (із урахуванням змін, внесених Додатковою угодою від 29.07.2010) цей Договір вступає в дію з 01.01.2010 після підписання його сторонами і діє до 31.12.2014.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача у зв'язку з неналежним виконанням ним свого зобов'язання за Договором з відшкодування сум земельного податку за період з 20.11.2010 по 01.05.2011 в сумі 361 330, 73 грн.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Виходячи зі змісту ст. 797 ЦК України, плата, яка справляється з наймача будинку або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається із плати за користування нею та плати за користування земельною ділянкою.

На момент укладення спірного Договору правовідносини щодо визначення розміру та порядку плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулювались Законами України "Про плату за землю" (2535-12) та "Про систему оподаткування" (1251-12) .

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (чинного, на момент укладення спірного Договору) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Згідно ст. 19 Закону України "Про плату за землю" (чинного, на момент укладення спірного Договору) розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як вбачається із Додатку № 2 до Договору, вихідні дані (Витяг з технічної документації № Ю-31695-2005 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - № 120 від 21.02.2005):

Площа земельної ділянки Інституту - 43 185,00 кв.м.

Загальна площа будівель і споруд - 18 156,10 кв.м.

Площа будівель і споруд Дослідного виробництва - 4 565,00 кв.м.

На 1 кв.м. площі припадає площа земельної ділянки (коефіцієнт) - 43185,00 : 18156,10 = 2,3785.

Площа земельної ділянки, за яку Дослідному виробництву потрібно платити компенсацію податку на землю становить 10 857,85 кв.м.

У відповідності до Додатку № 2 до Договору, всього компенсація податку за землю, на якій розташовані будівлі і споруди Дослідного виробництва, за базовий місяць - грудень 2009 року становить 7 749,99 грн.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про плату за землю" (чинного на момент укладення Договору) контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби.

Судом встановлено факт правильності нарахування позивачем земельного податку та наявності витрат позивача щодо сплати земельного податку, що підтверджується копією податкової декларації з плати за землю на 2011 рік від 25.07.2012 та довідкою про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 08.12.2014.

До матеріалів справи позивачем були долучені докази сплати ним сум земельного податку за період з березня 2011 року по лютий 2014 року, а саме платіжні доручення, в ході оцінки яких суд дійшов висновку, що належними та допустимими доказами у даній справі є лише платіжні доручення № 293 від 22.04.2011, № 321 від 24.05.2011 та № 474 від 21.10.2011 за березень-квітень 2011 року на загальну суму 36 789,00 грн., оскільки лише вони підтверджують факт сплати позивачем сум земельного податку, які відповідач зобов'язаний був відшкодовувати йому згідно умов Договору у заявленому позивачем спірному періоді.

За змістом ст. 32 ГПК України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, встановлюється господарським судом на підставі доказів - фактичних даних, що встановлюються певними засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача сум відшкодування податку за землю за березень-квітень 2011 року на загальну суму 36789,00 грн., та відмову в решті позову за недоведеністю, колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.

Отже, апеляційним господарським судом під час перегляду справи встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким попередній суд дав належну оцінку, правом переоцінки яких в силу приписів ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не наділена, з огляду на що висновок господарського суду попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог колегія визнає правомірним.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, та не заперечує правильність і законність оскаржуваних судових актів, які відповідають чинному законодавству України і обставинам справи, підстави для скасування яких відсутні.