Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І. (доповідача),

Владимиренко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року

та постанову Київського апеляційного

господарського суду від 19.11.2014 року у справі № 5011-34/12508-2012

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц"

про стягнення 10 070 052,48 грн.

за участю представників:

позивача - Денисенко Л.М.

відповідачів - 1) Туніка А.В.

2) не з"явилися

У вересні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми" та позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" про стягнення з них у солідарному порядку 26 105 523,50 грн. заборгованості та штрафних санкцій за кредитним договором № 28800/OF від 24.05.2011 року.

В подальшому, зменшивши розмір позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідачів 2 703 909,60 грн. заборгованості за неповернення кредиту, 5 608 933,51 грн. заборгованості за простроченими процентами, з яких: 1 618 376,63 грн. за період з 11.06.2013 року по 23.01.2013 року та 1 757 209,37 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та несплачені проценти за користування ним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року (судді: Сташків Р.Б., Літвінова М.Є., Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 року (судді: Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.), провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" про стягнення 2 703 909,60 грн. заборгованості за кредитом, 1 757 209,37 грн. пені за кредитом та процентами, а також 3 990 556,88 грн. заборгованості за процентами припинено; позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" про стягнення 1 618 376,63 грн. процентів залишені без розгляду; в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми" відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" на користь Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" 62 770,50 грн. судового збору; повернуто Публічному акціонерному товариству "Марфін Банк" з Державного бюджету України 1 609,50 грн. судового збору.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Марфін Банк", посилаючись на не застосування судами попередніх інстанцій норм частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині відмови у задоволенні вимог до поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Геосистеми", стягнувши з нього: 2703909,60 грн. заборгованості за кредитним договором № 28800/OF від 24.05.2011 р., 5 608 933,51 грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 1 757 209,37 грн. пені за несплату кредиту, а в іншій частині судові акти попередніх інстанцій залишити без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 24.05.2011 року між ПАТ "Марфін Банк" та ТОВ "Земкомерц" укладено кредитний договір № 28800/OF та додаткові угоди № 1 від 04.07.2011 року та № 2 від 18.08.2011 року, згідно яких банк надав позичальнику на поповнення обігових коштів, придбання земельних ділянок і фінансування заходів, пов'язаних з веденням статутної діяльності, грошові кошти у вигляді поновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 22000000 грн., на строк з 24.05.2011 року по 23.05.2012 року включно, зі сплатою за користування кредитом 17,5 % річних за фактичний період користування кредитними коштами (з розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом.

24.05.2011 року, з метою забезпечення виконання позичальником (ТОВ "Земкомерц") зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ "Марфін Банк" та ТОВ "Торговий дім "Геосистеми" укладено договір поруки № 06259-СО, згідно якого поручитель зобов'язався в повному обсязі відповідати перед кредитором за виконання позичальником усіх зобов'язань, що випливають з кредитного договору. У разі порушення позичальником забезпечених порукою зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, а кредитор, відповідно, має право звернутись з вимогою про повне або часткове виконання будь-якого з забезпечених порукою зобов'язань як до позичальника та поручителя разом, так і до будь-кого з них окремо.

Внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, станом на 24.01.2014 року утворився борг перед кредитодавцем, сума якого склала 2 703 909,60 грн. заборгованості за кредитом, 5 608 933,51 грн. заборгованості за процентами та 1 757 209,37 грн. пені за кредитом і процентами.

Поручителем, в свою чергу, не заперечена наявність зобов'язання боржника в основному зобов'язанні, за виконання якого він поручився у вказаному розмірі.

Вирішуючи спір, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного висновку про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України щодо позовних вимог кредитодавця - ПАТ "Марфін Банк" до позичальника - ТОВ "Земкомерц" в частині стягнення з останнього 2 703 909,60 грн. заборгованості за кредитом, 1 757 209,37 грн. пені за кредитом та процентами, а також 3 990 556,88 грн. заборгованості за процентами, у зв"язку з тим, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 11.06.2013 року порушено провадження у справі № 918/756/13 про банкрутство останнього та визнані вимоги банку до позичальника на суму 23117 895,85 грн., з яких: 14 666 220 грн. - заборгованість за кредитом; 5616112,43 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом по 10.06.2013 року, включно, 2 458 076,99 грн. - заборгованість по пені за несвоєчасне повернення кредиту, нарахованої на окремі прострочені транші з повернення кредиту за період 05.01.2012 р. - 28.02.2013 р.; 377 486,43 грн. - заборгованість по пені за процентами, нарахованої на окремі прострочені транші зі сплати процентів за період 01.08.2011р. - 28.02.2013р.

При цьому, частиною 4 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що у разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми процесуального права щодо припинення провадження у даній справі в частині позовних вимог до відповідача - 2 про стягнення 2 703 909,60 грн. заборгованості за кредитом, 1 757 209,37 грн. пені за кредитом та процентами та 3 990 556,88 грн. заборгованості за процентами, нарахованими за період з 30.05.2011 року по 10.06.2013 року.

Крім того, судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, правильно застосовано норми пункту 2 частини 1 статті 81 ГПК України щодо залишення без розгляду позовних вимог банку до позичальника про стягнення процентів за період 11.06.2013 - 23.01.2013 рр. в сумі 1 618 376,63 грн., у зв"язку з тим, що в проваджені господарського суду Рівненської області, який діє в межах своєї компетенції та відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , перебуває справа № 918/756/13 з господарського спору між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав (про стягнення процентів за користування кредитом за період 11.06.2013 - 24.02.2014 рр. у розмірі 1 660 437,45 грн.).

Дана позиція судів попередніх інстанцій відповідає положенням частини 8 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно якої поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Згідно частини 15 статті 16 цього ж Закону з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.

Отже, залишення місцевим господарським судом цих позовних вимог до позичальника без розгляду відповідає положенням статей 16 та 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми яких є спеціальними під час провадження у справі про банкрутство сторони.

Відповідно до статей 546, 553, 554, 555 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, у тому числі порукою частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручителю у будь-якому випадку належить право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Відмовляючи у задоволенні позову до поручителя, суд першої інстанції послався на недотримання банком умов договору поруки, оскільки банком, в порушенням умов пункту 2.1. договору поруки, не повідомлено поручителя про настання обов"язку виконання його зобов'язань за договором поруки.

Щодо правильного встановлення господарським судоми судами попередніх інстанцій обставин, які мають значення для справи, відповідності висновків судів обставинам справи та правильності застосування ними норм матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки поручитель повинен виконати забезпечене порукою зобов'язання боржника протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора.

Водночас, як встановлено місцевим господарським судом, матеріалами справи підтверджено направлення позивачем відповідачу-1 листа-вимоги № 3437/01 від 30.08.2012 року про виконання останнім обов'язків поручителя щодо погашення заборгованості за кредитним договором і сплати штрафних санкцій, яка не отримана відповідачем-1 з причин невручення - відсутність адресата за вказаною адресою, про що свідчить відмітка на корінці кур'єрської служби доставки.

Таким чином, за відсутності належних доказів повідомлення поручителя про настання обов"язку виконання його зобов"язань по вищевказаному договору поруки, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про ненадання позивачем доказів порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем № 1, а тому, відповідно, підстави для задоволення позовних вимог щодо поручителя відсутні.

При цьому, висновки місцевого й апеляційного господарських судів про те, що подана до суду позовна заява не є вимогою до поручителя в розумінні ч. 4 ст. 559 ЦК України є обгрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, про що також зазначено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) .

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили всі істотні для справи обставини, правильно застосували норми параграфу 3 глави 49 Цивільного кодексу України (435-15) , а також норми ст.ст. 80, 81 Господарського процесуального кодексу України та дійшли вірного висновку про відсутність обставин, за яких можливе стягнення з відповідачів 1, 2 нарахованих позивачем у даній справі сум з підстав, зазначених останнім.

Доводи касаційної скарги відхиляються судовою колегією, оскільки не підтверджені матеріалами справи та належними доказами в розумінні статті 34 ГПК України, зводяться до довільного тлумачення скаржником норм ст.ст. 554, 555 ЦК України та не спростовують законних і обгрунтованих висновків місцевого й апеляційного господарських судів.

Таким чином, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111-5 - 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 року у справі № 5011-34/12508-2012 залишити без змін.