Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 р. (головуючий суддя Джихур О.В., судді Виноградник О.М., Лисенко О.М.) у справі № 904/1378/14 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування", за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, 1.Приватного нотаріуса Балаклійського районного нотаріального округу Харківської області Іноземцевої Рити Миколаївни, 2. Відділу державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції, про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, за участю представників: позивача Рудницька Ю.О., відповідача Заболотний А.М., третіх осіб не з'явились,

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2014 р. позов задоволено: визнано такими, що не підлягають виконанню, виконавчі написи приватного нотаріуса Балаклійського районного нотаріального округу Іноземцевої Р.М. за № 444 від 06.03.2003 р., здійснений за векселем № 65305686514313, за № 445 від 06.03.2003 р., здійснений за векселем № 65305686514314, № 446 від 06.03.2003 р., здійснений за векселем № 65305686514315, № 447 від 06.03.2003 р., здійснений за векселем № 65305686514316.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2014 р. у справі № 904/1378/14 скасовано. В позові відмовлено.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 257, 261, 267, п. 5 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 р. № 894 (894-2011-п) , ст.ст. 32, 34, 53 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний суд безпідставно поновив відповідачу строки на апеляційне оскарження, дійшов хибного висновку про відсутність правової підстави для передбачення в договорі від 06.12.1996 р. № 1 умов щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів, надав невірну оцінку доказу у справі (акту приймання-передачі від 30.03.2001 р.), помилково застосував до спірних правовідносин п. 5 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 р. № 894 (894-2011-п) , а також дійшов хибного висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, 06.12.1996 р. між Державним підприємством "Шебелинкагазпром" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровськгаз" (газопобутова організація) укладено договір № 1 від 06.12.1996 р. з постачання природного газу. Станом на 30.03.2001 р. існувала заборгованість Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровськгаз" перед Дочірньою компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування" в загальній сумі 18.652.022,73 грн.

Сторони домовились, що заборгованість за поставлений газ буде оплачена векселями, що підтверджується листами Газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" Дочірньої компанії "Укргазвидобування" від 14.12.2000 р. за № 19-11197 та від 26.03.2001р. за № 19-3220.

За актом приймання-передачі векселів від 30.03.2001 р. Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровськгаз" передало, а Газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" прийняло в рахунок погашення заборгованості за договором № 1 від 06.12.1996 р. векселі №№ 65305686514313, 65305686514314, 65305686514315, 65305686514316 на загальну суму 18.645.222,73 грн., емітовані позивачем зі строком платежу не раніше 15.03.2002 р.

У зазначений строк вказані векселі не були оплачені, у зв'язку з чим 06.03.2003 р. приватним нотаріусом Балаклійського районного нотаріального округу Харківської області Іноземцевою Риттою Миколаївною було вчинено виконавчі написи № 444, № 445, № 446, № 447 по стягненню з векселедавця Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз", позивач) шляхом перерахування векселедержателю Державній компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі газопромислового управління "Шебелингазвидобування", відповідач) несплачених за вказаними векселями коштів.

В ч. 1 ст. 87 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

В подальшому виконавчі написи було пред'явлено відповідачем до виконання та відкрито виконавчі провадження з примусового стягнення коштів.

В провадженні Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції станом день розгляду справи судами попередніх інстанцій перебували виконавчі провадження з виконання вказаних виконавчих написів на суму 18.652.022,73 грн.

04.06.2011 р. набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 12.05.2011 р. № 3319-VI (3319-17) .

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону його дія поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднанню енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства Дочірньої компанії "Газ України", Дочірньої компанії "Укртрансгаз", Дочірньої компанії "Укргазвидобування", Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" та Державного підприємства "Енергоринок".

Підпунктом 2.1.1 п. 2.1 ст. 2 Закону встановлено, що підлягає списанню:

- заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств Дочірньої компанії "Газ України", Дочірньої компанії "Укртрансгаз", Дочірньої компанії "Укргазвидобування", Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 01.01.2010 р. і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом;

- заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначені у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 01.01.1997 р. по 01.01.2011 р., і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Позивач вважає, що оскільки векселі були видані Газопромисловому управлінню "Шебелинкагазвидобування" Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в якості забезпечення виконання зобов'язання з погашення заборгованості за природний газ і станом на дату прийняття Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) заборгованість перед відповідачем обліковувалась на балансі товариства та не була сплачена, Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровськгаз" на засіданні комісії з питань списання заборгованості (протокол № 25 від 05.10.2011 р.) списало заборгованість, яка утворилась перед відповідачем за договором № 1 від 06.12.1996 р. та не була сплачена станом на 01.01.2011 р., в загальній сумі 18.645.222,73 грн.

14.02.2014 р. позивач перерахував на рахунок стягувача 5.100,00 грн. відшкодування витрат за вчинення виконавчих написів нотаріуса.

На думку позивача, його зобов'язання з оплати поставленого газу за договором № 1 від 06.12.1996 р. припинилося на підставі ч. 1 ст. 598 ЦК України з моменту затвердження протоколу комісії з питань списання заборгованості Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровськгаз" № 25, тобто з 05.10.2011 р.

Відповідач вважає, що позивач не мав підстав для списання вказаної заборгованості, оскільки заборгованість за договором № 1 від 06.12.1996 р. за поставлений газ є погашеною з моменту передачі векселів, тобто з 30.03.2001 р., на даний час в Газопромисловому управлінні "Шебелинкагазвидобування" обліковується заборгованість за цінними паперами, позивачем порушена процедура списання заборгованості за природний газ, яка була встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 894 від 08.08.2011 р. "Про затвердження порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію" (894-2011-п) , сплинув строк позовної давності за вимогою щодо визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню.

Місцевий суд дійшов висновку про порушення вимог Закону України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) при вчиненні розрахунків оспорюваними векселями, оскільки умова проведення розрахунку із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі. В договорі № 1 від 06.12.1996 р. відсутня умова, яка передбачала б вчинення розрахунків векселями.

Проте, як цілком правильно відзначив апеляційний суд, Закон України "Про обіг векселів в Україні" № 2374-ІІІ від 05.04.2001 р. (2374-14) набрав чинності з дня його опублікування, тобто з 04.05.2001 р., а спірні векселі були емітовані позивачем 30.03.2001 р. та передані відповідачу за актом прийому-передачі 30.03.2001 р.

Колегія суддів також відзначає, що Закон України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) (його прикінцеві положення) не передбачав приведення договорів, укладених до набрання ним чинності, у відповідність до цього Закону в разі застосування сторонами таких договорів векселів для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що на час вирішення питання щодо погашення заборгованості за газ сторони не мали вказаної правової підстави передбачати в договорі № 1 від 06.12.1996 р. умови щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів.

Місцевий суд також дійшов висновку, що сторони не погодили умови розрахунку векселями за договором № 1 від 06.12.1996 р.

З таким висновком апеляційний суд не погодився та встановив, що згідно з листами відповідача від 14.12.2000 р. за № 19-11197 та від 26.03.2001 р. за № 19-3220, які надавалися в якості відповіді на листи позивача, сторони домовилися про погашення боргу за договором № 1 від 06.12.1996 р. векселями.

Крім того акт прийому-передачі векселів від 30.03.2001 р. підписаний посадовими особами Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровськгаз" та Газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування", що свідчить про те, що сторони погодили умови погашення заборгованості за договором № 1 від 06.12.1996 р. векселями на загальну суму 18.645.222,73 грн.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" емітент цінних паперів - держава в особі уповноваженого органу, юридична особа і у випадках, передбачених законодавством, фізична особа. Емітент від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

Емітент повинен усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені цим Законом, іншими актами законодавства України, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі.

Згідно зі ст. 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" вексель -цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.1992 р. № 528 "Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків" (528-92-п) (в редакції від 27.08.1999 р.) до затвердження Порядку випуску та обігу векселів використання вексельних бланків здійснюється відповідно до положення про переказний та простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 р. № 104/12-341 з урахуванням таких особливостей:

- використовувати веселі, а також виступати векселедавцем, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України;

- векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного Банку та комерційних банків України;

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України УРСР зобов'язання припиняється виконанням провадження належним чином.

Відповідно до підписаного сторонами акта прийому-передачі векселів від 30.03.2001 р. в рахунок погашення заборгованості за договором № 1 від 06.12.1996 р. за поставлений газ позивач передав відповідачу 4 векселі, емітовані позивачем, що свідчить про те, що сторони домовились про заміну грошової форми оплати на оплату шляхом передачі векселів, у зв'язку з чим заборгованість позивача перед відповідачем за договором № 1 від 06.12.1996 р. вважається погашеною з моменту передачі відповідачу простих векселів. Таким чином, у позивача виникли зобов'язання з оплати векселів.

Такий висновок узгоджується з положеннями ст. 4 Закону України "Про обіг векселів" (набув чинності пізніше), яка встановлює, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Апеляційним судом також встановлено, що актами звіряння взаємних розрахунків станом на 01.11.2005 р. від 05.05.2009 р., підписаними посадовими особами Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровськгаз" та Дочірньої компанії "Укргазвидобування в особі Газопромислового управління "Шибелинкагазвидобування", позивач підтвердив наявність заборгованості саме за векселями № 65305686514313, №65305686514314, № 65305686514315, № 65305686514316.

Зазначене цілком узгоджується і з вимогами "Положення (стандарту бухгалтерського обліку 2 "Баланс"", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87 (z0391-99) (чинного на час видачі векселів та проведення позивачем процедури списання), відповідно до п. 52 якого у статті "Векселі видані" розділу IV пасиву балансу показується сума заборгованості, на яку підприємство видало векселі на забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядчиків та інших кредиторів. Водночас, згідно з п. 53 Положення (стандарту), у статті "Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги" показується сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями).

Крім того колегія суддів бере до уваги і те, що, як встановив апеляційний суд, а ні в акті прийому-передачі векселів, ані в тексті переданих векселів не міститься посилань на посвідчення ними зобов'язання за договором № 1 від 06.12.1996 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 894 від 08.08.2011 р. (894-2011-п) затверджено "Порядок списання заборгованості за природний газ та електричну енергію".

Цей Порядок визначає механізм списання заборгованості (у тому числі реструктуризованої) за природний газ та електричну енергію, зокрема із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, що нараховані на заборгованість за природний газ, а також за кам'яне і буре вугілля, газ нафтопереробки, нафтопродукти і природний газ підприємств, що виробляють електричну енергію, перед Держрезервом, яку реструктуризовано відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, відповідно до Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) .

Згідно з п. 4 Порядку обсяг заборгованості (у тому числі реструктуризованої) за природний газ визначається з урахуванням вимог законодавства з питань інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів та розрахунків і списується:

учасниками процедури списання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом або виробляють, транспортують і постачають теплову енергію, перед дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - компанія "Газ України") - у сумах, що обліковуються в бухгалтерському обліку таких учасників;

компанією "Газ України" - у сумах, що обліковуються в її бухгалтерському обліку, включаючи заборгованість ліквідованих підприємств, що виробляють, транспортують і постачають теплову енергію.

Відповідно до п. 5 Порядку учасники процедури списання, крім тих, що зазначені у пункті 4 цього Порядку, списують заборгованість за природний газ в узгоджених сумах, що обліковуються в їх бухгалтерському обліку та підтверджуються актом звіряння заборгованості, який включає загальний обсяг заборгованості та обсяг заборгованості, яку передбачається списати. При цьому списання заборгованості учасниками процедури списання, яким належить 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, здійснюється за погодженням з органами, уповноваженими управляти такими учасниками.

З протоколу № 25 від 05.10.2011 р. вбачається, що Відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровськгаз" вирішено списати заборгованість за спожитий природний газ, яка обліковувалася в бухгалтерському обліку станом на 04.10.2011 р. за договором з Газопромисловим управління "Шебелинкагазвидобування" Дочірньої компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 06.12.1996 р. № 1 в сумі 18.645.222,73 грн.

Апеляційним судом встановлено, що в порушення приписів п. 5 Порядку списання заборгованості проведено без звірки розрахунків між учасниками цієї процедури, тобто між позивачем та відповідачем.

Акта звіряння розрахунків між сторонами, складеного у відповідності до п. 5 Порядку, сторонами не надано, в матеріалах справи він відсутній.

Таким чином, позивачем не дотримана процедура списання заборгованості за спожитий газ, яка встановлена Порядком списання заборгованості за спожитий газ та електричну енергію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 р. № 894 (894-2011-п) .

До того ж, заборгованість за неоплаченими векселями не була предметом регулювання Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію" (894-2011-п) з приводу можливості її списання в рамках чинної на той час процедури.

Колегія суддів також відзначає, що за своєю економічною і правовою суттю, як вже зазначалося, вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Отже, будь-які додаткові умови щодо особливого порядку погашення заборгованості за векселем повинні бути чітко унормовані спеціальним додатковим законодавством з урахуванням специфіки конкретних правовідносин.

Враховуючи те, що у позивача перед відповідачем існували зобов'язання з платежу за векселями № 65305686514313, № 65305686514314, № 65305686514315, № 65305686514316, і те, що була порушена процедура списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, яка була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 р. № 894 (894-2011-п) , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 6 Прикінцевих перехідних положень ЦК України (435-15) правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оспорювані позивачем виконавчі написи вчинені приватним нотаріусом Балаклійського районного нотаріального округу Харківської області Іноземцевою Р.М. 06.03.2003 р., тобто строк позовної давності щодо вимог про визнання вказаних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, сплив 07.03.2006 р.

У відзиві на позовну заяву від 19.03.2014 р. № 2-2842 відповідач заявив про сплив позовної давності.

Твердження позивача, що строк позовної давності слід обраховувати з дати списання заборгованості, тобто з 05.10.2010 р., є помилковими, оскільки чинне законодавство не пов'язує відновлення строку позовної давності у зв'язку з прийняттям нового законодавства (в даному випадку Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) та Постанови Кабінету Міністрів України № 894 від 08.08.2011 р. (894-2011-п) , які, до того ж, не врегульовують питань нотаріальних дій, їх оскарження чи питань вексельного обігу) крім випадків, коли це прямо встановлено законом.

Згідно з п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у справі, зробленої до ухвалення ним рішення.

Водночас колегія суддів відзначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Така позиція висловлена і в п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) .

Підстав, які зумовлювали б зупинення чи переривання перебігу позовної давності, позивач не навів.

Отже, з урахуванням всіх наведених обставин, в задоволенні позову слід відмовити з підстав його необґрунтованості.

Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на те, що ухвалою апеляційного суду було безпідставно поновлено відповідачу строки на апеляційне оскарження рішення місцевого суду, як на необґрунтоване. Як вбачається з вказаної ухвали, заявнику було поновлено пропущений строк з поважної підстави, а саме: через пропуск строку з огляду повернення апеляційної скарги без розгляду для усунення недоліків (п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України). Відповідно ж до ч. 4 ст. 97 ГПК України після усунення обставин, зазначених у п. 3 ч. 1 цієї статті, апеляційна скарга може бути подана повторно.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів, в т.ч. акта приймання-передачі від 30.03.2001 р., та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 р. у справі № 904/1378/14 - без змін.