Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивача Клешня О.В. дов. від 11.06.2014 відповідача Сенів В.В. - директор розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "ВінеСА" на постанову від 13.11.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 904/5068/14 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР-ХІМАГРО" до Фермерського господарства "ВінеСА" про стягнення 506218,56 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР-ХІМАГРО" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фермерського господарства "ВінеСА" про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 454695,00 грн та 51523,56 грн пені.

Заявою від 19.08.2014 позивач зменшив розмір позовних вимог і просив стягнути 324495,00 грн, в зв'язку з оплатою 130200,00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2014 (суддя Новікова Р.Г.) позовні вимоги задоволені частково.

З Фермерського господарства "ВінеСА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР-ХІМАГРО" стягнуто 324495,00 грн суми попередньої оплати, 39298,17 грн пені та 7275,86 грн судового збору.

У задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 12225,39 грн відмовлено.

За апеляційною скаргою Фермерського господарства "ВінеСА" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 (головуючий суддя Виноградник О.М., судді Джихур О.В., Лисенко О.М.) змінено.

З Фермерського господарства "ВінеСА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР-ХІМАГРО" стягнуто 324495,00 грн суми попередньої оплати, 39622,04 грн пені, 7282,34 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення пені відмовлено.

Фермерське господарство "ВінеСА" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.11.2014, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статті 6, 83, 104 Господарського процесуального кодексу України, статті 536, 551, 625, 627 Цивільного кодексу України (435-15) .

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 04.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАРТНЕР-ХІМАГРО" (покупець, позивач) та Фермерським господарством "ВінеСА" (продавець, постачальник, відповідач) був укладений договір поставки сільськогосподарської продукції № 17, відповідно до предмету якого відповідач зобов'язався продати та передати у власність позивача у строки, передбачені цим договором, сільськогосподарську продукцію - соняшник на загальну суму 574000,00 грн в кількості 143,5 тони, а позивач зобов'язався прийняти зазначений товар і оплатити його вартість згідно порядку, встановленого договором.

Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний продати та передавати у власність покупця весь відповідний товар, вказаний в цьому договорі (п.1.1) та додатках до нього в строк не пізніше, ніж до 15.10.2013.

Згідно пункту 4.1 договору оплата здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати у розмірі 100% від загальної вартості товару вказаній у пункті 3.1 до 30.06.2013.

Відповідальність за прострочення строків поставки, визначених пунктом 2.1.1, передбачена пунктом 7.2 договору, згідно з яким постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від вартості простроченого товару за кожен день прострочки до повного виконання своїх зобов'язань.

Пунктом 7.8 договору сторони визначили, що строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов'язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, в залежності від того, яка обставина настане раніше. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України. Кредитор за зобов'язанням, що порушене, може звернутись до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України.

Строк дії договору сторони узгодили з моменту підписання та до 31.12.2013 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору 11.06.2013 позивачем було здійснено передплату за соняшник на загальну суму 574000,00 грн платіжними дорученнями № 346 на суму 145000,00 грн, № 345 на суму 150000,00 грн, № 344 на суму 139000,00 грн, № 343 на суму 140000,00 грн, що підтверджується випискою з рахунку від 11.06.2013 (а.с.13-15), копіями платіжних доручень (а.с.109 на звороті, 111, 112, 113), актом звірки станом на 21.01.2014 (а.с.25-26) та не спростовується жодною стороною.

Відповідач свої договірні зобов'язання по поставці соняшника не виконав, а тому 10.12.2013 платіжним дорученням № 1389 повернув позивачу частину коштів у сумі 119305,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку (а.с.16-18), платіжним дорученням (а.с.110, на звороті), актом звірки між сторонами станом на 21.01.2014 (а.с.25-26).

08.05.2014 листом № 112 позивач надіслав відповідачу претензію з вимогою про розірвання договору № 17 від 04.06.2013 та повернення 454695,00 грн суми передплати, а також 36864,20 грн пені за прострочення виконання зобов'язань за договором (а.с.27-29), яку отримано відповідачем 17.05.2014, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.32). Відповіді на зазначену претензію скаржник не надав, вимоги не задовольнив, в зв'язку з чим позивач звернувся із позовом про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 454695,00 грн та 51523,56 грн пені в судовому порядку.

Також судами встановлено, що 14.08.2014, після порушення провадження у справі, відповідачем були повернуті позивачу 130200,00 грн платіжним дорученням № 80 (а.с.114), що підтверджується також випискою з банківського рахунку (а.с.97) і стало підставою для звернення позивача із заявою від 19.08.2014 до суду про зменшення позовних вимог відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, яку було прийнято до розгляду (а.с.93-95). При цьому позивач в заяві наполягав на стягненні з відповідача 324495,00 грн суми передоплати та 51523,56 грн пені.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 324495,00 грн місцевий господарський суд виходив із доведеності матеріалами справи факту невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по повній та своєчасній поставці передбаченої договором продукції, неповернення в обумовлені строки суми попередньої оплати за спірним договором. В частині відмови в позові про стягнення пені у розмірі 12225,39 грн суд дійшов висновку про безпідставність нарахуванням позивачем пені після фактичної відмови від прийняття виконання зобов'язання в натурі за договором.

Апеляційний господарський суд, змінюючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 324495,00 грн та 39622,04 пені виходив із наступного.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з частинами 1, 3 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Статтею 615 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або в повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Суд апеляційної інстанції зазначив про обґрунтованість висновків місцевого суду, а також про часткове задоволення позову, проте розрахунок пені, зроблений господарським судом, апеляційний господарський суд визнав помилковим та перерахував розмір пені виходячи із розрахунку: з 16.10.2013 по 09.12.2013 (55 днів) = 574000,00 грн. х 6,5% х 2:100:365х55 днів = 11244,10 грн; з 10.12.2013 по 15.04.2014 (127 днів) = 454000,00 грн х 6,5%х2:100:365х127 днів = 20567,16 грн; з 15.04.2014 по 17.05.2014 (33 дні) = 454000,00 грн х 9,5%х2:100:365 х 33 дні = 7810,78 грн, всього пені 39622,04 грн.

Посилання скаржника на існування додаткової угоди (а.с.132), якою був узгоджений новий графік повернення суми попередньої оплати апеляційний суд визнав такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки матеріалами справи не підтверджене погодження позивача на такі умови або підписання будь-яких інших угод між сторонами, крім договору № 17 від 04.06.2013, у пункті 10.2 якого сторони передбачили, що будь-які доповнення або зміни до цього договору є чинними, якщо вони укладені письмово і підписані повноважними представниками сторін.

Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочин між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі.

Натомість, частиною 3 статті 207 Цивільного кодексу України чітко регламентовано, що використання при вчинені правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Ні договором № 17 від 04.06.2013, ні законом, ні будь-якими іншими нормативними актами, обов`язковими для обох сторін, не передбачено право сторін - юридичних осіб - укладати договори та додатки до них із застосуванням електронних підписів сторін, без письмової згоди сторін та зразків відповідних аналогів підписів.

Отже, враховуючи вищевикладені вимоги закону та матеріали справи, апеляційний суд обґрунтовано спростував доводи скаржника, що сторонами за договором № 17 було погоджено інший графік погашення заборгованості відповідача перед позивачем, який виник внаслідок передоплати та не поставки товару за договором № 17.

Щодо клопотання скаржника про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню (статті 83, 99 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів апеляційного суду зазначила, що враховуючи тривалість невиконання обов'язку відповідача, ступінь невиконання, відсутність доказів в розумінні статей 32, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження об'єктивних та поважних причин невиконання, не пов'язаних з волевиявленням відповідача, таке клопотання не підлягає задоволенню, а пеня підлягає стягненню в обсягах та на підставі наведеного розрахунку.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.