головуючого судді Гончарука П.А., судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін від відповідача Гуменної Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" на рішення та постанову Господарського суду Львівської області від 04.08.2014 року Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 року у справі № 914/1659/14 Господарського суду Львівської області за позовом Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" до Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління Служби безпеки України у Львівській області про заборону вчинення перешкод у користуванні власністю (майном)

У травні 2014 року Спільне українсько-польське підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Україна" (надалі - ТОВ "Гермес-Україна", позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" (надалі - ДП "Львівський державний завод "ЛОРТА", відповідач), у якому посилаючись на створення йому перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження майном - промислового корпусу № 2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Патона, 1, загальною площею 2 728, 5 кв.м, що належить позивачу на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.04.1998 року, що полягає у не наданні пропуску на територію ДП "Львівський державний завод "ЛОРТА", просило суд на підставі ст. 386 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ) заборонити ДП "Львівський державний завод "ЛОРТА" та його представникам вчиняти перешкоди ТОВ "Гермес-Україна" та його представникам у користуванні приміщенням промислового корпусу № 2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Патона, 1, загальною площею 2 728, 5 кв.м.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що він не є правонаступником Головного заводу "ЛОРТА", яке відчужило спірне майно, а також те, що він проводить діяльність, пов'язану з державною таємницею, і тому доступ громадян, осіб без громадянства та іноземців на територію підприємства обмежений.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.08.2014 року у справі № 914/1659/14 (суддя Манюк П.Т.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 року (судді: Новосад Д.Ф. (головуючий), Михалюк О.В., Орищин Г.В.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм ст.ст. 28, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) та ст. 244 ЦК України, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В доповненнях до касаційної скарги відповідач посилається також на те, що позивач неправильно обрав спосіб захисту майнового права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 111-5, ч. 1 ст. 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про заборону чинити перешкоди у користуванні власністю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що права позивача підлягають захисту на підставі ст.ст. 386, 391 ЦК України, оскільки позивач є власником нерухомого майна - частини промислового корпусу за адресою: м. Львів, вул. Патона, 1, загальною площею 2728, 5 кв.м, однак, позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися ним через недопуск його представників на територію ДП "Львівський державний завод "ЛОРТА", незважаючи на те, що між позивачем та Львівським державним концерном ЛОРТА укладено договір № 01.05-98 від 18.05.1998 року щодо знаходження позивача на території, належній на сьогодні відповідач.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, та підставами їх виникнення, а також правовими нормами, що їх регулюють.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (превентивний спосіб захисту).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень повноважень власника щодо користування та розпоряджання своїм майном.

Спосіб захисту права власності, закріплений у ст. 386 ЦК України, є протилежним до негаторного позову, спрямований на попередження можливому порушенню, якого на момент подання позову немає, але при цьому у власника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призведуть до порушень його права. Отже, відмінності між негаторними та превентивними позовами полягають у тому, що перший подається в разі перешкоджання здійсненню права користування та розпоряджання своїм майном, а другий - при реальній загрозі порушення цього права у майбутньому.

Ухвалюючи рішення у справі про заборону вчиняти перешкоди у користуванні приміщенням, суди застосували одночасно норми ст.ст. 386, 391 ЦК України, не врахувавши того, що вказані норми містять взаємовиключні правові підстави звернення з позовом, і відповідно, мають різні предмети доказування.

Крім того, суди не надали належної правової оцінки договору № 01.05-98 від 18.05.1998 року, який був укладений позивачем з Львівським держаним концерном Лорта, не з'ясували чи є відповідач правонаступником цього концерну, а відповідно, чи породжує цей договір права та обов'язки для відповідача у справі. Вияснення цих обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки наявність зобов'язальних правовідносин між сторонами виключає можливість застосування способів захисту прав у речово-правових відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 401, ч. 1 ст. 403, ч. 1 ст. 404 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Суди не з'ясували чи є у позивача право проїзду на транспортному засобі (проходу) через земельну ділянку відповідача.

З огляду на наведене, судові рішення, які ухвалені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з порушення норм процесуального законодавства, зокрема, ст. 43 ГПК України, підлягають скасуванню, а справа - передачі до місцевого господарського суду на новий розгляд, під час якого суду слід врахувати наведені в даній постанові вказівки, встановити всі необхідні обставини справи та з'ясувати дійсну правову природу відносин, які виникли між сторонами з приводу користування спірним приміщенням, їх законодавчого та договірного врегулювання.

Керуючись ст. ст. 49, 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 року у справі № 914/1659/14 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.