розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) Військового прокурора Західного регіону України, 2) Міністерства оборони України та Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у справі Господарського суду № 3/374-26/433 Львівської області за позовом Військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1) Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, 2) Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області 1) Приватне підприємство "Паритет КС", 2) Військовий радгосп "Львівський", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 10,1771 га від 07.07.2006

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Шешкеєва В.С., посв. № 015375 від 26.02.2013; позивачів: пр. Субботін О.М., дов. № 220/62/д від 14.01.2015; відповідача-1: не з'явились; відповідача-2: не з'явились; третьої особи-1: не з'явились; третьої особи-2: не з'явились; третьої особи-3: не з'явились;

У листопаді 2006 року військовий прокурор Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України (далі - Міноборони) та Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - Академія) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою, у якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 07.07.2006 р. земельної ділянки площею 10,1771 га в с. Скнилів по вул. Чорновола, 2.

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Конституції України (254к/96-ВР) , Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ), Закону України "Про власність" (697-12) , Закону України "Про Збройні Сили України" (1934-12) , Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) , Закону України "Про використання земель оборони" (1345-15) , Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (1457-15) та Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) обґрунтовував тим, що спірний договір між приватним підприємством "Паритет КС" (далі - Підприємство) та Пустомитівською районною державною адміністрацією Львівської області (далі - Адміністрація) було укладено з перевищенням повноважень останньої, оскільки Адміністрація фактично розпорядилася землями оборони, право постійного користування якими, на підставі Державного акту на право користування від 1989 № 040210 року має правонаступник Львівського вищого військово-політичного училища - Академія.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 (суддя Козак І.Б.) в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 (колегія суддів: Желік М.Б., Костів Т.С., Мирутенко О.Л.) рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 залишено без змін.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено у відповідності до чинного законодавства, оскільки відчужена земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а не до земель оборони. Окрім того, за результатами нового розгляду справи господарськими судами було встановлено, що Львівське вище військово-політичне училище ліквідовано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 490 "Про реформу системи військової освіти" (490-92-п) і Академія не є його правонаступником, у тому числі щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Прокурор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 і рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Викладені у касаційній скарзі вимоги прокурор обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення ст. ст. 77, 141, 149 ЗК України, ст. 70 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ (далі - ЗК Української РСР), ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), ст. ст. 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", ст. ст. 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" та п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 490 "Про реформу системи військової освіти" (490-92-п) .

Міноборони та Академія звернулись до Вищого господарського суду України зі спільною касаційною скаргою та додатковими поясненнями до неї, у якій просять скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 і рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 та прийняти нове рішення про задоволення позову. Викладені у касаційній скарзі вимоги Міноборони та Академія обґрунтовують посиланням на обставини справи, приписи ст. ст. 6, 58, 75 Конституції України, ст. 20 ЗК України, ст. 34 ГПК України, ст. 37 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 (в редакції 1993 року), ст. ст. 19, 31 ЗК Української РСР, ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" та п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 490 "Про реформу системи військової освіти" (490-92-п) .

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-роздрібна компанія "Євротек" (далі - Товариство) скористалось правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Міноборони та Академії, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 та рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 - без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та постанова прийняті при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до законодавства України.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзиви на подані касаційні скарги до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а спільна касаційна скарга Міноборони та Академії частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- Львівському вищому військово-політичному училищу для ведення підсобного господарства було надано в безстрокове і безоплатне користування 9,5 гектарів землі на території радгоспу "Львівський" Пустомитівського району Львівської області Української Радянської Соціалістичної республіки, що підтверджується державним актом на право користування землею від 1989 року № 040210;

- 07.07.2006 між Адміністрацією (продавець) та Підприємством (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого продавець на підставі розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації від 17.05.2006 № 316 продає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує вартість земельної ділянки, що розташована на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області загальною площею 10,1771 га, кадастровий № 4623686200:03:000:0102 (далі - Договір). Договір посвідчено приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Соколюк Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 688;

- висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24.12.2012 № 8001/8002 встановлено, що межі земельної ділянки Львівського вищого військово-політичного училища, наданої в користування на підставі державного акту на право користування землею від 1989 року № 040210, частково входять в межі земельної ділянки наданої Підприємству.

Як вже частково зазначалось вище, позові вимоги прокурора обґрунтовано тим, що спірний договір було укладено з перевищенням повноважень Адміністрації, оскільки вона фактично розпорядилася землею оборони, право постійного користування якою, на підставі державного акту на право користування від 1989 року № 040210 має Академія як правонаступник Львівського вищого військово-політичного училища.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог військового прокурора місцевий та апеляційний господарські суди виходили, зокрема, з того, що спірний Договір не порушує прав Академії, оскільки за результатами нового розгляду справи господарськими судами було встановлено, що Львівське вище військово-політичне училище було ліквідовано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 490 "Про реформу системи військової освіти" (490-92-п) і Академія не є його правонаступником, у тому числі щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР (в редакції, що діяла на момент прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року № 490 (490-92-п) ) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Аналогічна норма щодо припинення права користування земельною ділянкою передбачена пунктом "в" статті 141 ЗК України, згідно з якою підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Враховуючи встановлення судами попередніх інстанцій факту ліквідації Львівського вищого військово-політичного училища та припинення, у зв'язку із цим, права постійного користування спірною земельною ділянкою, посвідченого державним актом на право користування землею від 1989 року № 040210, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із правовою позицією судів попередніх інстанцій щодо відсутності у Академії будь-яких прав на спірну земельну ділянку, а відтак, і порушення його прав через укладення спірного Договору.

Однак, як вбачається із позовної заяви, прокурор у даній справі звернувся із позовом в інтересах держави в особі двох позивачів - Міноборони та Академії, кожен з яких в силу положень ч. 2 ст. 29 ГПК України набув статусу позивача у справі Разом з тим, оскаржуваних судових рішень та матеріалів справи вбачається, що вказані обставини як при порушенні провадження у даній справі, так і під час її розгляду судами попередніх інстанцій було залишено поза увагою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог військового прокурора місцевий та апеляційний господарські суди із посиланням на положення ст. ст. 4, 49, 50 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 та ст.ст. 18- 20 ЗК України виходили з того, що як на момент видачі державного акта на право користування землею від 1989 року № 040210, так і на момент укладення спірного Договору, відчужена земельна ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення, а не земель оборони і зміна її цільового призначення могла відбутись виключно за рішенням відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вказані висновки місцевого та апеляційного господарських судів передчасними і такими, що не відповідають в повній мірі обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Скасовуючи прийняті у справі судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові від 25.05.2014 наголошувала на тому, що для правильного вирішення спору у даній справі господарським судам попередніх інстанцій необхідно було достовірно встановити правовий режим переданої за спірним Договором земельної ділянки та, в залежності від встановленого, перевірити наявність або відсутність повноважень у Адміністрації щодо розпорядження нею.

Як вірно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій, на момент видачі державного акту на право користування землею від 1989 року № 040210 діяв Земельний кодекс Української РСР (2874а-07) від 08.07.1970 (з наступними змінами і доповненнями) яким не було передбачено такої категорії земель за цільовим призначенням як землі оборони.

Вперше вказана категорія земель була введена ЗК Української РСР (2874а-07) . Відповідно до ч. 1 ст. 70 цього кодексу землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил і внутрішніх військ.

У зв'язку із набранням чинності ЗК Української РСР (2874а-07) та введенням в дію такої нової категорії земель за цільовим призначенням як землі оборони, було змінено правовий режим земельних ділянок, наданих для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил і внутрішніх військ.

Однак при прийняті оскаржуваних судових рішень господарськими судами попередніх інстанцій не було враховано того, що на момент набуття чинності Земельним кодексом Української РСР (2874а-07) , спірна земельна ділянка на законних підставах використовувалась діючим військово-навчальним закладом - Львівським вищим військово-політичним училищем.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій про те, що для зміни цільового призначення спірної земельної ділянки на землі оборони було необхідне відповідне рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, оскільки в даному випадку мало місце встановлення нової за цільовим призначенням категорії землі на підставі закону.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень господарські суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, правовий режим переданої за спірним Договором земельної ділянки належним чином не дослідили, у зв'язку із чим дійшли до передчасних висновків щодо відмови в позові.

Згідно з ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (розділом XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" ГПК України (1798-12) ) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, повторно допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 та рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.