розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства фірми "Базальт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 року у справі № 910/2219/14 господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства фірми "Базальт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Плюс" про стягнення суми,

за участю представників:

Позивача: Матвєєва С.П. дов. № 145/1 від 28.11.2014 року

Відповідача:Соколовський С.В. директор, ріш. заг. зборів від 11.09.2012 року, Соколовська Т.С. дов. б/н від 03.03.2015 року

Приватне підприємство фірма "Базальт" (далі - ППФ "Базальт", Позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Плюс" (далі - ТОВ "Селена Плюс", Відповідач) про стягнення 34285,72 грн. основного боргу по орендній платі за період з 30.09.2012 року по 08.02.2013 року і 3428,57 грн. штрафу за договором оренди № 30/09-2012 від 30.09.2012 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2014 року позов ППФ "Базальт" задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 року рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2014 року змінено, а його резолютивну частину викладено у новій редакції про задоволення позовних вимог частково та стягнення з ТОВ "Селена Плюс" на користь ППФ "Базальт" 8000,00 грн. заборгованості по орендній платі і 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог, відмовлено.

У поданій касаційній скарзі, ППФ "Базальт", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і, зокрема ст.ст. 782, 784 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст.ст. 188, 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.09.2012 року між ППФ "Базальт" (Орендодавець) і ТОВ "Селена Плюс" (Орендар) було укладено договір оренди № 30/09-2012 (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого (п.п. 1.1., 1.1.1., 2.1.), Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування ящики для розчину 4 одиниці, 5 столів, 10 підставок для кладки цегли (об'єкт оренди) та комплектуючі частини до 5 столів, специфікація додається. Об'єкт оренди передається в оренду для використання в комерційній діяльності.

Згідно п.п. 3.1.-3.4. Договору оренди, термін оренди складає шість місяців з моменту прийняття об'єкта, що орендується. Термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін. Після закінчення строку Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі, сторона в 10-ти денний термін до закінчення даного договору письмово повідомляє про намір його продовжити на той же термін. Орендар має право відмовитися від даного договору, попередивши Орендодавця в термін за 1 місяць до розірвання договору.

Крім того, пунктами 4.1.-5.3. Договору оренди передбачалось, що розмір орендної плати за об'єкт, що орендується складає 1600 грн. з ПДВ за місяць. Розмір орендної плати за всі об'єкти, що орендуються складає 8000,00 грн. за місяць. Орендна плата сплачується Орендарем щомісячно не пізніше 10-го числа кожного місяця. Орендар зобов'язаний протягом одного дня з моменту прийняття об'єкту, що орендується, сплатити орендну плату за поточний місяць. Об'єкт оренди повинен бути переданий Орендодавцем та прийнятий орендарем протягом одного дня з моменту укладення даного Договору. Протягом цього терміну Орендодавець зобов'язаний підготувати об'єкт оренди для передачі Орендареві. Передача об'єкту оренди в оренду оформляється актом прийому - передачі. Об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акту прийому-передачі.

Відповідно до п. 6.1.2. Договору оренди Орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати орендні платежі.

У випадку прострочення по сплаті орендних платежів, згідно п. 9.1.2. Договору оренди, Орендар несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 10% від суми боргу за кожен день прострочення.

Також, умовами Договору оренди передбачався порядок повернення об'єкта оренди Орендодавцю, зокрема, згідно п.п. 8.1., 8.3. вказаного договору, після закінчення терміну оренди Орендар зобов'язаний передати Орендодавцю об'єкт оренди, що орендується, протягом одного дня з моменту закінчення терміну оренди за актом передачі. Об'єкт оренди вважається фактично переданим Орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання.

Вимогами ППФ "Базальт" у даній справі є стягнення з ТОВ "Селена Плюс" 34285,72 грн. основного боргу по орендній платі за період з 30.09.2012 року по 08.02.2013 року і 3428,57 грн. штрафу за договором оренди № 30/09-2012 від 30.09.2012 року, з посиланням на положення ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 598, 599, 610, 611, 624, 625, 626, 629, 759, 762 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 202, 203, 216, 218, 222, 286 ГК України, умови вказаного договору та на неналежне виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань.

Суд першої інстанції, з посиланням на положення ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 610- 612, 626- 629, 759, 762, 763, 765 ЦК України, ст. 193 ГК України, та умови Договору оренди, встановивши при цьому наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем по орендній платі за період з 30.09.2012 року по 08.02.2013 року, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення сум основного боргу і штрафу у визначених Позивачем розмірах, і їх задоволення.

Разом з тим, змінюючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про стягнення на користь Позивача 8000,00 грн. заборгованості по орендній платі та про відмову в решті позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після укладення договору оренди № 30/09-2012 від 30.09.2012 року Відповідач відмовився від цієї угоди, про що повідомив Позивача своїм листом № 8 від 29.10.2012 року, тоді як надані останнім акти здачі-приймання робіт за послуги оренди обладнання до уваги не приймаються, оскільки такі було підписано в односторонньому порядку самим Позивачем.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, судові рішення попередніх інстанцій у повній мірі вказаним вимогам не відповідають, у зв'язку з наступним.

Згідно ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст.ст. 188, 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Також, відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, що згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Так, ст. 611 ЦК України передбачає настання в разі порушення зобов'язання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

При чому, частиною 1 ст. 230 ГК України також передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В даному випадку, як зазначалося вище, умовами укладеного 30.09.2012 року між сторонами договору оренди № 30/09-2012 передбачалось надання Позивачем в строкове платне користування Відповідача наступних об'єктів оренди: ящики для розчину 4 одиниці, 5 столів, 10 підставок для кладки цегли та комплектуючі частини до 5 столів, згідно доданої до договору специфікації, які повинні були передаватись Позивачем та прийняті Відповідачем протягом одного дня з моменту укладення даного Договору, що підтверджується підписами сторін у відповідному акті прийому-передачі (п.п. 1.1, 1.1.1., 5.1.-5.3. Договору оренди).

Об'єкти оренди за вказаною угодою були передані Відповідачу згідно акту прийому-передачі 30.09.2012 року.

Умовами Договору оренди передбачався термін його дії - з моменту підписання сторонами і до 01.04.2013 року (п. 10.1.).

При цьому, умовами Договору оренди також передбачалось (п.п. 3.1.-3.4.), що термін оренди складає шість місяців з моменту прийняття об'єкта, що орендується. Термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін. Після закінчення строку Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі, сторона в 10-ти денний термін до закінчення даного договору письмово повідомляє про намір його продовжити на той же термін. Орендар має право відмовитися від даного договору, попередивши Орендодавця в термін за 1 місяць до розірвання договору.

З огляду на таке, суд першої інстанції, визнавши обґрунтованими вимоги Позивача та задовольняючи такі у повному обсязі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не надав належної правової оцінки усім обставинам справи і, зокрема щодо нарахованої Позивачем суми заборгованості за період саме з 30.09.2012 року по 08.02.2013 року, і відповідної суми штрафу, та як нарахування до стягнення таких сум узгоджується з положеннями ст. 651 ЦК України, вказаними умовами Договору оренди і доводами Відповідача про звернення до Позивача з листом-попередженням за № 8 від 29.10.2012 року про розірвання зазначеної угоди.

У зв'язку з цим, на думку колегії суддів, судом першої інстанції не було надано у повній мірі і належної правової оцінки дотриманню сторонами умов Договору оренди в частині порядку передачі об'єктів в оренду та їх повернення орендодавцю.

Водночас, суд апеляційної інстанції, який відповідно до положень ст.ст. 99, 101 ГПК України під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, всупереч ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи, також не приділив у повній мірі уваги вищезазначеним обставинам справи, вимогам норм матеріального права та усім умовам Договору оренди, пославшись тільки на те, що Відповідач у згаданому листі відмовився від Договору оренди, а надані Позивачем акти здачі-приймання робіт за послуги оренди обладнання не можуть прийматись до уваги судом, оскільки такі було підписано в односторонньому порядку тільки самим Позивачем.

При цьому, змінюючи рішення суду першої інстанції та стягуючи орендну плату тільки за один жовтень 2012 року, суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, не надавши належну правову оцінку усім обставинам справи, з урахуванням положень ст. 651 ЦК України та умов укладеного між сторонами Договору оренди, для правильного вирішення даного спору, обмежився тільки доводами однієї сторони, у зв'язку з чим, дійшов невірних та передчасних висновків про стягнення орендної плати тільки за один місяць у розмірі 8000,00 грн.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати підстави, предмет виникнення спору та дійсні права і обов'язки сторін у даній справі, встановити належність чи відсутність підстав для стягнення вірно розрахованої суми заборгованості, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення в цій частині.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства фірми "Базальт" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2014 року у справі № 910/2219/14 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.