розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 року

у справі № 910/15319/14 господарського суду міста Києва

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до комунального підприємства "Промінь в Святошинському районі міста Києва"

про стягнення 40 894,32 грн.

У липні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства "Промінь в Святошинському районі міста Києва", просив (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.08.2014 року) (т. 1, а.с. 82-83) 35 200,00 грн. основного боргу, 1 588,32 грн. пені, 359,55 грн. 3% річних, 3 746,45 грн. інфляційних втрат (т. 1, а.с. 5-12).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 13 від 13.01.2014 року щодо оплати наданих послуг.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року (суддя Ломака В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 року (головуючий Пономаренко Є.Ю., судді Дідиченко М.А., Руденко М.А.) (т. 2, а.с. 169-177) позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Промінь в Святошинському районі міста Києва" 5 450,00 грн. основного боргу, 1 131,28 грн. пені, 221,22 грн. 3% річних, 1 161,39 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 2, а.с. 101-108).

Оскаржені судові акти мотивовано частковою доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив оскаржені судові акти скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі (т. 2, а.с. 184-192).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.02.2015 року касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.02.2015 року (т. 2, а.с. 182-183).

У судове засідання 26.02.2015 року представник відповідача - комунального підприємства "Промінь в Святошинському районі міста Києва" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - комунального підприємства "Промінь в Святошинському районі міста Києва".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.01.2014 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та комунальним підприємством "Промінь в Святошинському районі міста Києва" було укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 13, відповідно до умов якого перевізник за заявками замовника надає транспортні послуги з перевезення вантажів, а замовник здійснює оплату наданих автотранспортних послуг відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 3.5 договору замовник зобов'язався оформляти належним чином і в термін шляхові і товарно-транспортні документи.

Згідно п. 4.1 договору ціна за надані автотранспортні послуги з 13.01.2014 року встановлюється у розмірі 850,00 грн. за 1 робочий день перевезення.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що розрахунки за перевезення вантажів проводяться замовником протягом 3 банківських днів з моменту здійснення перевезень та виставлення рахунку-фактури, на підставі розцінок, зазначених у п. 4.1 даного договору.

Відповідно до п. 5.3 договору у випадку прострочення оплати за надані автотранспортні послуги замовник зобов'язаний сплатити перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до моменту повного розрахунку.

Судами попередніх інстанцій встановлено надання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 автотранспортних послуг з перевезення вантажу за вказаним договором на загальну суму 65 540,00 грн., що підтверджується оформленими належним чином актами приймання-здачі виконаних робіт: № 03-2014 від 31.01.2014 року на суму 7 650,00 грн., № 04-2014 від 31.01.2014 року на суму 7 650,00 грн., № 07-2014 від 27.02.2014 року на суму 11 050,00 грн., № 08-2014 від 27.02.2014 року на суму 10 200,00 грн., № 11-2014 від 31.03.2014 року на суму 8 500,00 грн., № 13-2014 від 29.04.2014 року на суму 10 200,00 грн., № 14-2014 від 29.04.2014 року на суму 10 200,00 грн.

Комунальним підприємством "Промінь в Святошинському районі міста Києва" зобов'язання з оплати послуг з перевезення вантажів за договором № 13 від 13.01.2014 року виконано частково на загальну суму 60 000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку.

Судами також встановлено, що позивачем на адресу комунального підприємства "Промінь в Святошинському районі міста Києва" надсилались акти приймання-здачі виконаних робіт № 12-2014 від 31.03.2014 року на суму 8 500,00 грн., № 15-2014 від 30.05.2014 року на суму 8 500,00 грн., № 16-2014 від 30.05.2014 року на суму 8 500,00 грн. та № 17-2014 від 23.06.2014 року на суму 4 250,00 грн., від підписання яких відповідач відмовився, у зв'язку з неотриманням за такими актами послуг.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 ст. 929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Враховуючи наявність заборгованості комунального підприємства "Промінь в Святошинському районі міста Києва" перед позивачем за договором про надання транспортно-експедиторських послуг № 13 від 13.01.2014 року у розмірі 5 450,00 грн., суди попередніх інстанцій задовольнити позов у вказаній частині.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про часткове задоволення вимог в частині стягнення 1 131,28 грн. пені, 221,22 грн. 3% річних, 1 161,39 грн. інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, відмовив в іншій частині позовних вимог з огляду на недоведеність фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 надання відповідачу послуг за вищезгаданим договором.

Частиною 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Щодо доводів заявника касаційної скарги про необгрунтоване відхилення судами попередніх інстанцій актів приймання-здачі виконаних робіт № 12-2014 від 31.03.2014 року на суму 8 500,00 грн., № 15-2014 від 30.05.2014 року на суму 8 500,00 грн., № 16-2014 від 30.05.2014 року на суму 8 500,00 грн., № 17-2014 від 23.06.2014 року на суму 4 250,00 грн. як належних доказів надання відповідачу відповідних послуг слід зазначити наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що вищеперелічені акти не підписані комунальним підприємством "Промінь в Святошинському районі міста Києва", оскільки, як вважає відповідач, послуги за вказаними актами позивачем не надавались, а тому факт надання таких послуг є спірним.

Як зазначалось вище, п. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пп. 25, 26 п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (z0128-98) (з змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства інфраструктури України від 05.12.2013 року № 983 (z2197-13) ) товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.1, 11.4 вказаних Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Згідно п. 11.5, 11.6 зазначених Правил після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Пунктом 11.8 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (z0128-98) (з змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства інфраструктури України від 05.122013 року № 983 (z2197-13) ) передбачено, що час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил, згідно яких час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Як встановлено судами, обов'язок відповідача як замовника відповідних послуг, у разі їх надання, з оформлення товарно-транспортних накладних передбачено як вищезазначеними Правилами, так і п. 3.5 договору № 13 від 13.01.2014 року.

Отже, у разі надання спірних послуг за договором № 13 від 13.01.2014 року відповідач повинен був оформити товарно-транспортні накладні та передати їх перевізнику, позивачу.

З огляду на вищенаведене є обгрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутність товарно-транспортних накладних унеможливлює встановлення факту надання позивачем комунальному підприємству "Промінь в Святошинському районі міста Києва" послуг за спірними актами.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення судами ст. ст. 192, 193 Цивільного процесуального кодексу України є неспроможними, оскільки судочинство у господарських судах здійснюється на підставі Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.