розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року за скаргою дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у справі № 5023/3622/11 за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, про стягнення заборгованості,

У липні 2014 року стягувач звернувся до господарського суду Харківської області зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень ДВС України та просив визнати неправомірними дії вказаного Відділу ДВС України, які полягають у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 13.06.2014 року з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 30.06.2011 року у справі № 5023/3622/11, визнати незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження від 13.06.2014 року та зобов'язати Відділ примусового виконання рішень ДВС України відновити виконавче провадження та вжити всі заходи для фактичного повного виконання рішення суду.

Зазначену скаргу стягувач обгрунтовує тим, що Відділом примусового виконання рішень ДВС України порушено вимоги чинного законодавства при винесенні постанову про закінчення виконавчого провадження від 13.06.2014 року, оскільки п. 14 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі якого винесено зазначену постанову, втратив чинність після 30.06.2012 року, та відсутністю підстав для списання заборгованості з боржника.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.11.2014 року (суддя Шарко Л.В.) в задоволенні скарги відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року (судді Істоміна О.А., Барбашова С.В., Горбачова Л.П.) зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі стягувач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та скаргу на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу боржник вважає, що судові рішення є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від відділу ДВС до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням господарського суду Харківської області від 16.06.2011 року по справі № 5023/3622/11, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2011 року задоволено позов ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та стягнуто з КП теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 8 377 896,84 грн. основного боргу, 644 180,84 грн. пені, 1 051 926,26 грн. індексу інфляції, 380 973,28 грн. 3% річних, 3 162,36 грн. боргу за виконання робіт з примусового припинення газопостачання, 25 500 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

30.06.2011 року на примусове виконання рішення господарським судом Харківської області видано відповідний наказ.

03.08.2011 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень ДВС України відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу.

На підставі Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) боржником на засіданні комісії з питань списання заборгованості прийнято рішення про списання заборгованості в сумі 2 077 080,38 грн. перед стягувачем, що відображено у Протоколі від 23.09.2011 року № 1.

На момент списання боржником грошових коштів суми пені, та фінансових санкцій, сума заборгованості була визначена в судовому рішенні у справі № 5023/3622/11.

Рекомендованим листом від 23.09.2011 року № 1258/11 боржник повідомив ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про суму списаної заборгованості.

Рекомендованим листом від 15.05.2012 року № 654/17 інформація про суму списаної заборгованості була відправлена боржником до Відділу ДВС та отримана останнім 21.05.2012 року.

Крім того, основний борг та судові витрати було сплачено боржником у 2012 році.

13.06.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 30.06.2011 року у справі № 5023/3622/11 на підставі п. 14 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Предметом даного судового розгляду є вимоги стягувача про визнання неправомірними дій Відділу ДВС, які полягають у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, визнання незаконною постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання Відділу ДВС відновити виконавче провадження та вжити всі заходи для фактичного повного виконання рішення суду.

Висновок судів обох інстанцій про відмову в задоволенні скарги мотивовано відсутністю підстав для визнання дій Відділу ДВС неправомірними, оскільки рішення господарського суду в даній справі фактично виконане, а тому виконавче провадження підлягає обов'язковому закінченню, не зважаючи на неправильне зазначення підстави закінчення цього виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до цього Закону і не допускати в своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" визначено строк дії зазначеного закону до 30.06.2012 року.

При цьому з 30.06.2012 року втратив чинність і п. 14 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Водночас, згідно з п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час списання боржником сум заборгованості та надіслання стягувачу і державному виконавцю повідомлення про здійснення такого списання, був чинним п. 14 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", за яким виконавче провадження підлягає закінченню у разі списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Разом з тим, судами вірно встановлено, що заборгованість, яка підлягає списанню відповідно до зазначеного Закону, списана боржником правильно, а стягнуті за рішенням суду кошти, які не підлягали списанню, сплачені ним у повному обсязі.

Таким чином, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про те, що судове рішення, на виконання якого було видано наказ, фактично виконане в повному обсязі, що є підставою для закінчення виконавчого провадження згідно з п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", а неправильне посилання на п. 14 ч. 1 ст. 49 цього Закону у постанові про закінчення виконавчого провадження не може бути підставою для визнання дій державного виконавця неправомірними у випадку прийняття правильного по суті рішення.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року - без змін.