В жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", як до уповноваженої особи за договором про спільну діяльність від 28.07.2008 року № 35/21-СД, про зобов'язання останнього укласти договір поставки природного газу протягом 2013 року у редакції, поданій позивачем листом № 6-4503/1.5-13 від 02.09.2013 року для підписання, зміст якого викладений у позовній заяві.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2014 року (судді: Паламар П.І., Літвінова М.Є., Сташків Р.Б.) позов задоволено частково, а саме, укладено між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Навтогаз України" та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" договір поставки природного газу, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року (судді: Гончаров С.А., Скрипка І.М., Самсін Р.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 609 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

В касаційних скаргах прокурор та ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного господарського суду у даній справі, а рішення першої інстанції залишити в силі.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 28.01.2008 року між ПАТ "Укрнафта" (відповідачем) та СП ТОВ "Каштан Петролеум Лтд" (третьою особою 1) укладено договір про спільну діяльність № 35/21-СД, згідно якого в межах здійснення діяльності за цим договором з Леляківського родовища видобуваються вуглеводні, а власником спеціального дозволу на користування надрами Леляківського родовища є СП ТОВ "Каштан Петролеум Лтд" (ліцензія № 518 від 08.05.1996 р.).

Управляючим за цим договором є ПАТ "Укрнафта" в особі його структурного (відокремленого) підрозділу Нафтогазовидобувного управління (НГВУ) "Чернігівнафтогаз" (пп. 5.1., 12.1. договору).

Обсяги природного газу, який є предметом спірного договору поставки природного газу, видобуті при здійсненні спільної діяльності за цим договором.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27 грудня 2001 року "Про забезпечення споживачів природним газом" (1729-2001-п) позивач визначений уповноваженим суб'єктом з формування ресурсу природного газу для населення та споживачів України і зобов'язаний забезпечити гарантованих постачальників ресурсом природного газу в необхідному йому обсязі.

Позивач зазначив, що відповідно до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) відповідач, який видобуває природний газ на території України, у т.ч. за договором про спільну діяльність № 35/21-СД від 28 січня 2008 р., зобов'язаний весь обсяг видобутого природного газу, за винятком обсягів газу, що використовується видобувним підприємством відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу газу по Україні, продавати суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на умовах і в порядку встановлених ст.ст. 10, 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

02.09.2013 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією (лист № 6-4503/1.5-13) укласти договір поставки природного газу, згідно якого передбачено продаж відповідачем, як оператором за договором про спільну діяльність № 35/21-СД від 28.01.2008 року, позивачу у власність протягом 2013 року 7 580 000 м. куб. природного газу власного видобутку для потреб населення за ціною 1 263,24 грн./1000 куб.м. газу. При цьому, передбачено можливість коригування об'ємів продажу газу в залежності від обсягів видобутку.

Звертаючись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", як до уповноваженої особи за договором про спільну діяльність від 28.07.2008 року № 35/21-СД, про зобов'язання останнього укласти договір поставки природного газу протягом 2013 року у редакції, поданій позивачем для підписання, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" вказало на безпідставну відмову відповідача від укладання цього договору, що є порушенням приписів ч. 1 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти вимог позивача з тих підстав, що, визначений предметом спірного договору поставки, газ не підлягає продажу позивачу в порядку ч. 1 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", вказав, що у договорі про спільну виробничу (інвестиційну) діяльність № 35/21-СД від 21.08.2008 року відсутній учасник, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) якого перебуває у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава та одночасно є власником спеціального дозволу на користування надрами в межах Леляківського родовища, де здійснюється спільна діяльність.

Також відповідач зазначив, що затверджена постановою № 997 від 18 липня 2013 р. (v0997862-13) Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики, ціна на товарний природний газ власного видобутку є економічно необґрунтованою та збитковою для нього.

Крім того, відповідач послався на рішення господарського суду Чернігівської області від 18.02.2014 р. у справі № 927/1575/13, що набрало законної сили, яким зобов"язано останнього продавати обсяг видобутого ним за період з 2008-2013 роки при здійсненні спільної діяльності за договором № 35/21-СД від 28.01.2008 року обсяг природного газу - 2 3 511,659 тис. куб. м. за ринковою ціною, яка діятиме на території України на момент здійснення такого продажу, але буде вищою за собівартість видобутого газу, тобто, перевищує ціну, запропоновану позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що укладення запропонованого позивачем договору поставки природного газу є обов'язковим, оскільки ПАТ "Укрнафта" відповідає критеріям газовидобувного підприємства, визначеним статтею 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

При цьому, господарський суд також послався на те, що договір поставки природного газу містить всі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів сторін та інших осіб і відповідає типовому договору на купівлю-продаж природного газу, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 849 від 05.07.2012 (z1250-12) року.

Також місцевим судом спростовано доводи відповідача щодо неузгодженої ціни продажу природного газу на тій підставі, що запропонована позивачем ціна відповідає вимогам постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики "Про встановлення ціни на товарний природний газ власного видобутку, видобутий відповідно до договору Спільної діяльності від 28.01.2008 р. № 35/21-СД" № 997 від 18 липня 2013 р., яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Переглядаючи спір, апеляційна інстанція обгрунтовано вказала на помилковість висновків місцевого господарського суду про обов'язок відповідача укласти запропонований позивачем договір на підставі ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", без враховування обставин здійснення відповідачем та третьою особою 1 спільної діяльності за договором № 35/21-СД від 21.08.2008 року.

Даних висновків апеляційний господарський суд дійшов, виходячи з наступного.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" потреби населення у природному газі задовольняються з ресурсів природного газу, видобутого газодобувними підприємствами, що зазначені у частині першій статті 10 цього Закону, а в разі їх недостатності - з інших ресурсів газу суб'єкта, уповноваженого на формування ресурсу природного газу для населення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В пункті 4 статті 1 цього ж Закону міститься поняття газодобувного підприємства, яким є суб'єкт господарювання, що, відповідно до спеціального дозволу на користування надрами, видобуває природний газ на території України і в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

Також Законом України "Про нафту і газ" (2665-14) передбачено, що видобування нафти та газу є способом користування нафтогазоносними надрами, а користувач нафтогазоносними надрами - це юридична або фізична особа, що має спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами з метою пошуку та розвідки родовищ нафти і газу, видобутку нафти і газу або їх зберігання, повернення (захоронення) супутніх і стічних вод, інших відходів, що видобуваються в процесі розвідки і розробки родовищ нафти і газу. Спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами - документ, що засвідчує право юридичної чи фізичної особи, якій цей документ виданий, на користування нафтогазоносними надрами протягом часу, в межах ділянки надр, на умовах, передбачених у цьому документі (ст. 1 Закону).

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" передбачено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб'єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб'єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Проте, як зазначено апеляційною інстанцією, наведеною нормою закріплено продаж газу, видобутого вказаними у ній суб'єктами, на підставі спеціальних дозволів на користування надрами, зокрема, такий продаж мають здійснювати господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, які одночасно є власниками спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами; є учасником договору про спільну діяльність та одночасно власниками спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, ПАТ "Укрнафта" є господарським товариством, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава.

При цьому, власником спеціального дозволу на користування надрами Леляківського родовища - ліцензії № 518 від 08.05.1996 р. є СП ТОВ "Каштан Петролеум Лтд".

Водночас, ПАТ "Укрнафта", як учасник договору про спільну діяльність № 35/21-СД від 21.08.2008 року, лише забезпечує інвестиційну складову здійснення такої діяльності, а газодобувним підприємством, що здійснює видобуток природного газу при здійсненні спільної діяльності за цим договором, є СП "Каштан Петролеум Лтд".

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на наведені обставини, що призвело до помилкових висновків про наявність саме у відповідача обов'язку на укладення спірного договору та порушення, у зв'язку з його не укладенням, прав позивача.

Щодо правильного встановлення Київським апеляційним господарським судом обставин, які мають значення для справи, відповідності висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи та правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на наступні обставини.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.02.2014 року у справі № 927/1575/13 за позовом СП ТОВ "Каштан Петролеум Лтд" до ПАТ "Укрнафта" в особі НГВУ "Чернігівнафтогаз" зобов'язано останнє здійснити продаж товарного природного газу в загальному обсязі 23 511,659 тис. куб. м, видобутого за період 2008 - 2013 рр. при здійсненні спільної діяльності за договором № 35/21-СД від 28.01.2008 р. простого товариства про спільну виробничу (інвестиційну) діяльність (без створення юридичної особи), за ринковою ціною такого газу, яка діятиме на момент здійснення такого продажу на території України, але буде вищою за собівартість такого газу, зокрема:

- газу, видобутого у 2008 році, в обсязі 588,531 тис. куб. м - за ринковою ціною такого газу, яка діятиме на момент здійснення такого продажу, але буде вищою 2491,22 грн. за 1000 куб. м;

- газу, видобутого у 2009 році, в обсязі 876,620 тис. куб. м - за ринковою ціною такого газу, яка діятиме на момент здійснення такого продажу, але буде вищою 3372,19 гри. за 1000 куб. м;

- газу, видобутого у 2010 році, в обсязі 1 164,151 тис. куб. м - за ринковою ціною такого газу, яка діятиме на момент здійснення такого продажу, але буде вищою 2362,43 грн. за 1000 куб.м;

- газу, видобутого у 2011 році, в обсязі 2 669,715 тис. куб. м - за ринковою ціною такого газу, яка діятиме на момент здійснення такого продажу, але буде вищою 1079,55 грн. за 1000 куб.м;

- газу, видобутого у 2012 році, в обсязі 11 106,623 тис. куб. м - за ринковою ціною такого газу, яка діятиме на момент здійснення такого продажу, але буде вищою 1375,81 гри. за 1000 куб. м;

- газу, видобутого у 2013 році, в обсязі 7 106,019 тис. куб. м. - за ринковою ціною такого газу, яка діятиме на момент здійснення такого продажу, але буде вищою 1734,75 грн. за 1000 куб.м.

В задоволенні позову в частині позовних вимог СП ТОВ "Каштан Петролеум Лтд" про заборону ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" здійснювати продаж газу, видобутого за період 2008 - 2013 рр. при здійсненні спільної діяльності за договором № 35/21-СД від 28.01.2008 р. простого товариства про спільну виробничу (інвестиційну) діяльність (без створення юридичної особи), за ціною, що є нижчою чи дорівнює собівартості такого газу, відмовлено.

У вищезазначеному рішенні господарського суду Чернігівської області встановлено, що природний газ, видобутий СП "Каштан Петролеум Лтд", як газодобувним підприємством на підставі спеціального дозволу (ліцензії) № 518 від 08.05.1996 року, і власником якого є дане підприємство, не є природним газом, за рахунок якого в імперативному порядку повинні задовольнятись потреби населення у спосіб, визначений ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу". Газ, видобутий при здійсненні спільної діяльності за договором № 35/21, не підлягає продажу в імперативному порядку для формування ресурсу природного газу для забезпечення потреб населення, як це передбачено статтею 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", продаж такого газу може здійснюватись за договірними цінами, які формуються на ринку природного газу, з дотриманням вимог чинного в Україні законодавства (абз. 7 стор. 8 та абз. 1 стор. 9).

Вказане рішення господарського суду Чернігівської області від 18.02.2014 року у справі № 927/1575/13 набрало законної сила та є чинним.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, та, дійшовши висновків про відсутність підстав для покладення на відповідача обов"язку укладання запропонованого позивачем спірного договору, врахував обставини, встановленні у рішенні господарського суду Чернігівської області від 18.02.2014 року у справі № 927/1575/13, в якому зазначено про те, що визначений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в якості предмета спірного договору природний газ не підлягає обов"язковому продажу відповідно до ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

При цьому, даним рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.02.2014 року у справі № 927/1575/13 встановлено обов"язок ПАТ "Укрнафта" здійснити продаж товарного природного газу, видобутого за період 2008 - 2013 рр. при здійсненні спільної діяльності за договором № 35/21-СД від 28.01.2008 р. простого товариства про спільну виробничу (інвестиційну) діяльність (без створення юридичної особи), за ринковою ціною такого газу, яка визначена у цьому ж рішенні.

Статтею 627 ЦК України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Такі ж положення щодо свободи договорів закріплені і в статті 67 ГК України.

Згідно частини 8 статті 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 179 ГК України Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відтак, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд підставно погодився з доводами ПАТ "Укрнафта" про відсутність його обов'язку на укладання з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" запропонованого останнім договору поставки природного газу на визначених в ньому умовах та правомірно врахував, при цьому, положення ст. ст. 6, 627 ЦК України.

В силу ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Вказаною нормою встановлено право сторін щодо застосування до договору відносин між ними, які виникли до його укладення.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази наявності правовідносин між сторонами аналогічного характеру.

Водночас, слід зазначити про те, що позов про зобов"язання відповідача укласти договір поставки природного газу протягом 2013 року подано до суду 15.10.2013 року. Крім того, у запропонованій позивачем редакції договору, зокрема, п. 10.1., вказано: "Договір вважається укладеним з дати його підписання та скріплення печатками сторін і розповсюджує свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.01.2013 року та діє в частині поставки газу з 01.01.2013 року до 31.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного завершення покупцем".

Разом з тим, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України", вказав у мотивувальній частині рішення (абз. 6 стор. 4), що умови п. 10.1. договору про дату укладення не можуть бути прийняті, оскільки відмінні від дня набрання чинності рішенням суду, проте в резолютивній частині цього ж рішення безпідставно зазначено про розповсюдження строку дії договору, запропонованого позивачем на відносини, що склались між сторонами з 01.01.2013 року, та встановив дію договору в частині поставки газу з 01.01.2013 року до 31.12.2013 року.

Таким чином, дане рішення місцевого господарського суду не відповідає вимогам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23 березня 2012 року "Про судове рішення" (v0006600-12) , згідно якого пп. 1, 2, 4, 9, 9.9. передбачено:

"Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду. При цьому господарські суди повинні зазначати у рішенні про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині. Якщо ж умови (пункти) поданого позивачем проекту договору судом прийнято лише в певній частині, то решта умов (пунктів), до яких вносяться зміни порівняно з проектом, викладається в резолютивній частині судового рішення".

Всупереч вищевказаному, в резолютивній частині вказано не про зобов"язання відповідача укласти запропонований позивачем договір або вважати укладеним, а зазначено: "укласти договір", що не відповідає вимогам даної постанови Пленуму ВГСУ.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та, відповідно, скасування рішення місцевого господарського суду.

Доводи, наведені у касаційних скаргах, зводяться до намагань скаржників надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

В зв"язку з викладеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг не спростовують висновків Київського апеляційного господарського суду, в зв'язку з чим підстав для скасування постанови не вбачається.