головуючого Демидової А.М., суддів: Козир Т.П., Татькова В.І. (доповідача), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Електрон" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 р. та на рішення господарського суду Львівської області від 22.07.2014 р. у справі № 914/1149/14 господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Закарпатської філії (надалі - Позивач) до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Електрон" (надалі - Відповідач-1); 2) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (надалі - Відповідач-2) про стягнення 26 439,65 грн. за участю представників: від позивача - не з'явилися від відповідача-1 - не з'явилися від відповідача-2 - Дайнека О.В., дов. № 26-2015 від 22.12.2014 р.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.07.2014 р. (суддя Іванчук С.В.) позов задоволено повністю, стягнуто на користь позивача 21 932,64 грн. страхового відшкодування з відповідача-1 та 4 507,01 грн. страхового відшкодування з відповідача-2.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 р. (головуючий суддя Якімець Г.Г., судді: Бойко С.М., Кордюк Г.Т.) рішення господарського суду Львівської області від 22.07.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми страхового відшкодування з відповідача-1 та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-2, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.02.2013 р. між позивачем (страховик) та ТОВ "Інтерфрахт" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 08-00/5050, відповідно до п. 17 якого предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованими транспортними засобами, зазначеними в додатку № 1 до договору.

Серед застрахованих транспортних засобів згідно з переліком (додаток № 1 до вказаного договору) є вантажний автомобіль марки "Volvo FM/FH-4X2T", державний номерний знак AO8057AT, номер кузова YV2ASWOA78B526268, 2008 року випуску.

Розмір зобов'язань страховика визначено у додатку № 2 до договору № 08-00/5050. Зокрема, страхова сума щодо вказаного транспортного засобу становить 275 000 грн.

Судами було з'ясовано, що 14.04.2013 р. на 127 кілометрі автодороги Київ-Чоп сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля марки "Renault Premium" (державний номерний знак BC3815AP) з напівпричепом SCHWARZMUELLER (державний номерний знак ВС6441ХХ) та застрахованого у позивача автомобіля марки "Volvo" (державний номерний знак АО8057АТ), з напівпричепом марки "Шмідт" (державний номерний знак ALL597HP). В результаті ДТП застрахованому автомобілю марки "Volvo" (д.н.з. АО8057АТ) спричинено технічні пошкодження.

17 квітня 2013 року ТОВ "Інтерфрахт" звернулося до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

23 липня 2013 року страховиком, відповідно до умов договору № 08-00/5050, виходячи з ринкової вартості та вартості відновлюваного ремонту застрахованого транспортного засобу, що становить 61 415,39 грн. без ПДВ, встановлених звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу № 13050701 від 07.05.2013 р., враховуючи дані ремонтної калькуляції № 9278 від 26.04.2013 р. на суму 57 266,34 грн. складено страховий акт № 000009278 (0), згідно з яким сума страхового відшкодування становить 48 722,20 грн., при цьому, при визначенні суми страхового відшкодування не враховувався коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу, що відповідає умов Договору.

На підставі вищевказаних документів, позивач здійснив страхувальнику - ТОВ "Інтерфрахт" виплату страхового відшкодування в розмірі 48 722,20 грн., що підтверджено відповідним платіжним дорученням.

Судами також було встановлено, що під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 14.04.2013 р., автомобілем марки "Renault Premium" (д.н.з. BC3815AP) з напівпричепом SCHWARZMUELLER (д.н.з. ВС6441ХХ), що належить відповідачу-1, керував водій товариства - громадянин Мигаль Володимир Степанович.

Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 16.05.2013 р. у справі № 460/1768/13-п встановлено, що 14.04.2013 р. біля 21 год. 25 хв. на 127 кілометрі автодороги Київ-Чоп громадянин Мигаль Володимир Степанович, керуючи автомобілем марки "Renault Premium" (д.н.з BC3815AP) з напівпричепом SCHWARZMUELLER (д.н.з ВС6441ХХ), порушуючи п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху України, виїжджаючи з місця стоянки, не переконався, чи це буде безпечно і не створить перешкод чи небезпеку іншим учасникам руху, не надав перевагу автомобілю марки "Volvo" (д.н.з. АО8057АТ) під керуванням водія Супчук М.М., з напівпричепом марки "Шмідт" (д.н.з ALL597HP), який рухався по дорозі, в результаті чого відбулося зіткнення та автомобіль зазнав технічних пошкоджень. Громадянина Мигаля В.С. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 400 грн.

Як вбачається з постанови районного суду та протоколу про адміністративне правопорушення № 618040 від 14.04.2013 р., громадянин Мигаль Володимир Степанович на момент ДТП працював водієм відповідача-1, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача-2, що підтверджується відповідними страховими полісами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

З матеріалів справи вбачається, що 10.09.2013 р. позивач направив на адресу відповідача-2 заяву за вих. № 14-2/2813, в якій просив сплатити в порядку регресу компенсацію в рахунок виплаченого страхового відшкодування в сумі 48 722,20 грн.

У свою чергу, відповідач-2 повідомив позивача, що ним прийнято рішення про виплату страхового відшкодування лише в сумі 22 282,55 грн., яка була перерахована позивачу 16.10.2013 р., обґрунтовуючи часткову виплати тим, що у відповідності до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та полісів № АВ/6419538 і № АВ/6419553 від 18.04.2012 р., виконуючи взяті на себе зобов'язання, відповідач-2 провів розрахунок страхового відшкодування із врахуванням зносу, відповідно до якого до сплати підлягає саме сума у розмірі 22 282,55 грн., а отже, ним виконано зобов'язання в повному обсязі відповідно до вимог зазначеного Закону.

З огляду на наведене, позивач звернувся до суду з відповідним позовом до відповідача-1, працівником якого на момент вчинення ДТП був громадянин Мигаль В.С., визнаний винним у вчиненні даного адміністративного правопорушення, про стягнення в порядку регресу решти 26 439,65 грн. страхового відшкодування.

Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності зі ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до п.п. 2.4, 8.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 р. (z1074-03) (у редакції наказу від 24.07.2009 р. № 1335/5/1159 (z0724-09) ) вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ (С врз) та величини ВТВ за формулою: У = Ср + См + Сс * (1 - Ез) + ВТВ, де Ср - вартість відновлювально-ремонтних робіт, См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, Сс - вартість складових (деталей, вузлів і агрегатів), що підлягають заміні під час ремонту, Ез - коефіцієнт фізичного зносу складових ТЗ та ВТВ - втрата товарної вартості.

Беручи до уваги вищевикладене, суди попередніх інстанцій, на підставі формули, вказаної у Методиці, враховуючи звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу № 13050701 від 07.05.2013 р., калькуляцію № 9278 від 26.04.2013 р. та страховий акт № 000009278 від 23.07.2013 р., вірно визначили фактичну вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу, що становить 26 789,56 грн., з урахуванням того, що у п. 5 Полісів № АВ/6419538 та № АВ/6419553 від 18.04.2012 р. визначено нульовий розмір франшизи, а ліміт страхової відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілої особи по кожному полісі становить 50 000 грн.

Оскільки, страховиком відповідача-1 перераховано позивачу страхове відшкодування не в повному обсязі, а тільки 22 282,55 грн. суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача-2 на користь позивача 4 507,01 грн.

Водночас, відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В силу положень ст. ст. 1187, 1188 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

З огляду на норми ст. 1172 ЦК України, відповідно до якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, судами підставно постановлено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, що підлягає до сплати відповідачем-2, яка відповідно становить 21 932,64 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.