головуючого: суддів: Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Жукової Л.В. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення та постанову господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 у справі № 904/6721/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення 8360,00 грн. за участю представників сторін:

від позивача: Багрова Є.О. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення 8360,00 грн. заборгованості за договором № К3Н0000047 про інкасацію коштів від 01.07.2013.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2014, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 у справі № 904/6721/14 позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" інкасовані кошти - 8 360,00 грн. та судовий збір - 1 827,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.02.2015 касаційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.02.2015.

В судовому засіданні 18.02.2015 від представника ПАТ КБ "Приватбанк" надійшло клопотання про зупинення касаційного провадження до розгляду господарським судом Дніпропетровської області заяви ПАТ КБ "Приватбанк" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2014, залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 у справі № 904/6721/14.

Колегія суддів, порадившись, дійшла висновку про відмову в задоволенні заявленого представником ПАТ КБ "Приватбанк" клопотання та розгляду касаційної скарги по суті.

Беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.2013 р. між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" як банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" як клієнтом укладено договір № К3Н0000047 про інкасацію коштів, відповідно до умов якого, банк власними силами і засобами здійснює інкасацію коштів клієнта, проводить прийом коштів, виконує їх перерахування та зараховує з урахуванням умов, визначених п.5.4 цього договору, на поточний рахунок клієнта до 11:00 наступного операційного дня після проведення інкасації, а у разі підключення клієнта до послуги online - інкасація (зарахування коштів на розрахунковий рахунок клієнта через 10 хвилин після фактичної передачі касиром сумки інкасатору, яка містить торгівельну виручку в день проведення інкасації).

Згідно з п.2.1 Договору Відповідач зобов'язується здійснювати збір, перевезення і доставку коштів до банку в інкасаторських сумках (мішках). Інкасація коштів банком проводиться шляхом збору сумок з готівкою інкасаторами безпосередньо на підприємствах або через об'єднані каси клієнтів за затвердженим графіком та за адресою, що наведена у додатку 1.

Так, на виконання умов договору, відповідачем 19.06.2014 р. була здійснена інкасація грошових коштів в сумі 8360,00 грн. на магазині "ПроСтор" № 1006, який знаходиться за адресою: м. Луганськ, квартал Мирний, 2в, що підтверджується копією супровідної відомості № 18379 до сумки з готівковою виручкою, на якій стоїть підпис інкасатора та відтиск штампу відповідача.

Відповідач зобов'язання передбачені укладеним між сторонами договором в частині зарахування інкасованих грошових коштів на рахунок позивача не виконав, у зв'язку з чим 17.07.2014 останній направив відповідачу вимогу № 292 про виконання зобов'язання щодо зарахування в триденний строк з моменту отримання вимоги на поточний рахунок позивача інкасованих коштів у розмірі 8360,00 грн., але мотивованої відповіді від відповідача не отримав.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем належним чином не виконані покладені укладеним між сторонами договором зобов'язання щодо зарахування отриманих грошових коштів на рахунок замовника-позивача, а також враховуючи, що договором передбачена матеріальна відповідальність відповідача за цілісність цінностей, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правомірними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, під час розгляду справи, судами встановлено, що 19.06.2014 р. о 18.40 год. на автомобіль, який слідував за маршрутом інкасації, був здійснений збройний напад у складі 3-х невідомих осіб. Під загрозою застосування зброї невідомі заволоділи автомобілем, в якому знаходились сейф-пакети з виручкою клієнтів, в тому числі коштами позивача. Дана подія зареєстрована в Артемівському РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області ЕРДР 12014130020002062 від 20.06.2014 р.

Враховуючи зазначені обставини, відповідач вказує на відсутність своєї вини, а отже і на відсутність підстав для покладення на нього відповідальності щодо відшкодування цих коштів.

Пунктом 2 розділу 1 Інструкції з організації інкасації грошових коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, визначено, що відповідальність за схоронність довірених банківською установою та її клієнтами валютних цінностей і коштів, що перевозять та інкасуються підрозділом інкасації коштів та перевезення валютних цінностей згідно з укладеним договором і законодавством несе банківська установа, якій належить цей підрозділ.

Вказаний пункт Інструкції також кореспондується з п. 6.1. договору № К3Н0000047 від 01.07.2013.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що у разі втрати інкасатором сумки з коштами, а також прийому дефектної сумки, у якій виявляється недостача, банк несе матеріальну відповідальність перед клієнтом згідно із законодавством України у розмірі, зазначеному в копії супровідної відомості, що залишається в здавача готівки, але не вище фактичного розміру втрати цінностей.

Враховуючи наведені положення законодавства, а також умови укладеного між сторонами договору, колегія суддів вважає обґрунтованим та правомірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що саме банк несе матеріальну відповідальність перед клієнтом за грошові кошти у розмірі, зазначеному у копії супровідної відомості № 18379.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про помилковість висновків місцевого господарського суду та застосування до даних правовідносин ст. 1212 ЦК України, оскільки в даному випадку за своєю правовою природою спірні кошти є саме збитками позивача.

Також, колегія суддів зазначає, що поданий скаржником Сертифікат № 2306 Торгово-промислової палати України датовано 29.12.2014, тобто після прийняття рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, а отже не може бути прийнятий до уваги, зважаючи на обмеженість процесуальних дій суду касаційної інстанції.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2014, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2014 у справі № 904/6721/14 залишити без змін.