головуючого судді Гончарука П.А., судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивача Іванова П.О., від відповідача Тарасенко В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року у справі № 922/1805/14 Господарського суду Харківської області за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" про стягнення 30837,82 грн

У травні 2014 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - ТОВ "Котельні лікарняного комплексу", позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (надалі - ТОВ "Котельні лікарняного комплексу", відповідач) про стягнення 23412,18 грн 3% річних та 7425,64 грн інфляційних втрат, нарахованих на встановлену в рішенні Господарського суду Харківської області у справі № 5023/929/12 від 03.05.2012 року, суму заборгованості в розмірі 6995003,53 грн за період прострочення з 14.11.2012 року до дати повного виконання рішення суду.

Відповідач позов проти позову заперечував, посилаючись на відсутність підстав для стягнення з нього інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на встановлену в судовому рішенні суму боргу, за період, коли судом була надана відстрочка виконання рішення.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.09.2014 року у справі № 922/1805/14 (суддя Шарко Л.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року (судді: Шепітько І.І (головуючий), Ільїн О.В., Черленяк М.І.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм ст.ст. 598, 599, 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК) України, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 5023/929/12 від 03.05.2012 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2012 року, було стягнуто з відповідача на користь позивача 6995003,53 грн, з яких: 6564371,22 грн - борг, 53993,27 грн - пеня, 168206,70 грн - інфляційні, 208432,34 грн - 3 % річних, з відстрочкою виконання строком на 6 місяців, починаючи з 13.05.2012 року.

Суди дійшли висновку, що перебіг шестимісячного строку починається з дня набрання рішенням законної сили, тобто з 19.06.2012 року, і закінчився 19.12.2012 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області 11.12.2012 року було відстрочено виконання рішення суду з 17.12.2012 року строком на три місяці, тобто до 17.03.2013 року.

Суди встановили, що відповідач рішення суду виконав повністю, що підтверджується платіжними дорученнями № 7 від 20.12.2012 року на суму 6564371,22 грн, № 494 від 21.02.2013 року на суму 168206,70 грн, № 492 від 21.02.2013 року на суму 53993,27 грн, № 493 від 21.02.2013 року на суму 208432,34 грн.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач рішення суду у справі № 5023/929/12 виконав в межах строку відстрочки виконання цього рішення, наданої судом.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна з таких підстав.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарському суду при прийнятті рішення надано право відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому, згідно із ч. 1 ст. 121 цього Кодексу суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, підставою для відстрочки виконання рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень.

За загальним правилом відсутність вини особи у порушенні зобов'язанні може бути підставою для звільнення цієї особи від відповідальності ст. 611 ЦК України.

Разом з тим, у ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Отже, ця норма встановлює для грошового зобов'язання виключення із загального правила.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку про те, що спеціальні правові наслідки прострочення грошового зобов'язання у вигляді сплати суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми настають, навіть у випадку неможливості виконання боржником грошового зобов'язання, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи те, що при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд не змінює (припиняє) договірні правовідносини сторін щодо строків виконання зобов'язання, і відстрочка стосується лише зміни строків примусового виконання рішення, що визначені у Законі України "Про виконавче провадження" (606-14) , Вищий господарський суд України вважає, що наявність відстрочки виконання рішення не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання у строки, визначені у договорі, та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки під час відстрочки інфляційні процеси тривають, і грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним.

Висновок судів про те, що інфляційні втрати та три проценти річних, що нараховані на встановлену в судовому рішенні суму боргу, не нараховуються за період невиконання судового рішення, якщо судом надавалась відстрочка виконання рішення, суперечить нормам ст. 625 ЦК України, що встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, тому постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і вони підлягають скасуванню.

Зважаючи на те, що суди не перевіряли правильність обчислення позивачем розрахунку позовних вимог, і взагалі не досліджували питання можливості нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних не лише на суму основного боргу за договором в розмірі 6564371,22 грн, а також на пеню, інфляційні та 3 % річних, що були присуджені до стягнення рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 5023/929/12 від 03.05.2012 року, а згідно з ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, Вищий господарський суд України дійшов висновку про скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.