головуючого Полянського А.Г. суддів Кравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 у справі № 920/1073/14 Господарського суду Сумської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" про стягнення суми, за участю

- позивача: Івахненко І.В. (довіреність від 19.02.2014 р.) - відповідача: Сіденко Л.В. (довіреність від 30.12.2014 р.),

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" (далі - позивач) просило стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (далі - відповідач) 163 838,70 грн., з яких 82 813,84 грн. - сума інфляційних втрат, 80 924,86 грн. - три відсотки річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконує своїх зобов'язань щодо оплати отриманих послуг з транспортування природного газу, які підтверджені судовими рішеннями, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача нараховані на суму заборгованості інфляційні втрати за період з 01.10.2013 по 30.04.2014 та три відсотки річних за період з 01.12.2011 по 20.05.2014.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.08.2014 (суддя Миропольський С.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Потапенко В.І., Пушай В.І.), позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач вказані судові рішення просить скасувати в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 10 054,81 грн. і трьох відсотків річних в розмірі 370,96 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у стягненні вказаних сум, посилаючись на порушення господарським судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Господарського суду Сумської області від 08.09.2011 у іншій справі № 5021/1596/2011 було задоволено позов НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" в частині стягнення заборгованості за послуги з транспортування природного газу та стягнуто з ПАТ "Сумигаз" 1 091 963,15 грн. основного боргу, 47 775,64 грн. інфляційних втрат, 22 150,81 грн. - 3% річних, 82 030,31 грн. - пені, 12 039,20 витрат по сплаті державного мита та 228,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане рішення залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2011.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.02.2012 вказані постанову та рішення в частині позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та розподілу судових витрат скасовано та в цій частині справу передано на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.03.2012 у справі № 5021/1596/2011 позов НГВУ "Охтирканафтогаз" в частині стягнення заборгованості за послуги з транспортування природного газу було задоволено частково та стягнуто з ПАТ "Сумигаз", 47 775,64 грн. інфляційних втрат, 82 030,31 грн. пені, 12 439,20 грн. державного мита та 228,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

19.09.2011 на виконання рішення Господарського суду Сумської області від 08.09.2011 у справі № 5021/1596/2011 було видано відповідний наказ та пред'явлено його до державної виконавчої служби.

Протягом лютого-червня 2014 року відповідачем на рахунок позивача перераховано грошові кошти на загальну суму 130 842,70 грн. із призначенням платежу - "погашення заборгованості згідно з рішенням Господарського суду Сумської області у справі № 5021/1596/2011, договір від 21.09.2009р. № 30/1047/305-Р", що підтверджується платіжними дорученнями: № 16482 від 25.02.2014, № 18040 від 30.04.2014, № 18433 від 20.05.2014, № 19030 від 17.06.2014.

Приймаючи рішення суди виходили з того, що позивачем вказані суми зараховувались на погашення судових витрат, та штрафних санкцій, стягнутих зазначеним рішенням Господарського суду Сумської області від 19.03.2012 у справі № 5021/1596/2011, у зв'язку з чим не враховувались як суми направлені на погашення основної заборгованості за рішенням Господарського суду Сумської області від 08.09.2011 у справі № 5021/1596/2011.

Посилаючись на те, що стягнута рішенням Господарського суду Сумської області від 08.09.2011 у справі № 5021/1596/2011 основна заборгованість в сумі 1 091 963,15 грн. відповідачем не сплачувалась, позивач просив суд стягнути з відповідача нараховані на вказану заборгованість 82 813,84 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 01.10.2013 по 30.04.2014 та 3% річних в сумі 80 924,86 грн. за період прострочення з 01.12.2011 по 20.05.2014.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову у повному обсязі мотивував тим, що сплачені суми відповідачем у лютому-червні 2014 року правомірно відповідно до положень статті 534 Цивільного кодексу України позивачем не зараховувались в погашення суми основної заборгованості, оскільки спрямовувались на погашення судових витрат, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, тому сума вказаної заборгованості не змінилась і з неї було розраховано нові суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних за новий період, а доводи відповідача про неправильність нарахування інфляційних втрат суди відкинули, оскільки при перевірці розрахунку помилок не знайшли.

Між тим судові рішення прийнято при неповному з'ясуванні усіх обставин справи виходячи з наступного.

У касаційній скарзі особа, що її подала, як на підставу для скасування судових рішень посилається на те, що суди не врахували, що у наданому позивачем розрахунку ним розраховано інфляційні втрати на інфляційні втрати, та задовольнили позов у сумі, визначеній у такому розрахунку.

Відповідно до положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р (v2-97700-97) ; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга". (п.3.2 вказаної постанови пленуму).

А в п.3.3. постанови пленуму зазначено, що на суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти.

Таким чином сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті "Урядовий кур'єр".

Разом з тим, із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач здійснив свій розрахунок до позову про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних з порушенням приписів статті 625 Цивільного кодексу України не за весь за період існування заборгованості, оскільки згідно цієї норми вказані втрати розраховуються за весь час прострочення. При цьому наведена норма не надає позивачу права вибору періоду в межах якого може бути здійснено нарахування інфляційних втрат, а визначає його конкретно - за весь час прострочення, на що суди попередніх інстанцій уваги не звернули.

Таким чином вимоги позивача в цій частині не ґрунтуються на приписах вказаної норми.

За вказаних обставин суди обох інстанцій незаконно відхили твердження відповідача про неправильність розрахунку інфляційних втрат.

Разом з тим, з розрахунку інфляційних втрат, здійснених позивачем, що доданий до позову, вбачається, що позивач, застосовуючи кожен місяць прострочки множив індекс інфляції не на основну суму боргу, а на суму боргу, збільшену у зв'язку з інфляцією в попередньому місяці. Отже, відбулось фактичне нарахування інфляційних втрат не лише на суму заборгованості, а і на інфляційні втрати, що також суперечить наведеним положенням статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, судами встановлено, що відповідач на виконання рішень суддів у справі Господарського суду Сумської області № 5021/1596/2011, якими з відповідача на користь позивача було стягнуто 1 091 963,15 грн. основного боргу, 22 150,81 грн. - 3% річних, 82 030,31 грн. пені, 47 775,64 грн. інфляційних втрат, 12 439,20 грн. державного мита та 228,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплатив 130 842,70 грн., які позивачем, як зазначено судом апеляційної інстанції, були зараховані на погашення судових витрат та штрафних санкцій.

Разом з тим, суди у своїх рішеннях не навели у якому саме розмірі ці суми були розподілені при зарахуванні в рахунок погашення певного стягнення, а саме не навели розміри зарахування у рахунок погашення судових витрат та штрафних санкцій, не дослідили такі розміри на відповідність їх визначеним у попередніх судових рішеннях розмірам та законність визначеної позивачем черговості зарахування вказаної вище суми в погашення певних нарахувань з урахуванням того, що за приписами статті 534 Цивільного кодексу України погашення вимог кредитора здійснюється у вказаній у цій нормі черговості, якщо інше не встановлено договором. Договірні відносини у цій частині судами не досліджені.

Вказане вище має практичне значення для визначення того, чи залишилась основна сума заборгованості, з якої розраховуються три відсотки річних, такою, як була визначена судовими рішеннями у справі № 5021/1596/2011, чи зменшилась у зв'язку з частковою оплатою боргу.

Згідно приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним.

Оскільки суди обох інстанцій припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а з'ясування цих обставин справи пов'язане із дослідженням та оцінкою доказів, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.3, 111-10 ч.1, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 та рішення Господарського суду Сумської області від 18.08.2014 у справі № 920/1073/14 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.