У березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілла" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" про визнання недійсним договору факторингу шляхом купівлі права вимоги від 29.11.2011 в частині передачі ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" права вимоги за договором № 11/к про надання овердрафту від 05.03.2009.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.06.2014 (суддя Кітаєва С.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 (колегія суддів у складі: суддя Давид Л.Л. - головуючий, судді Кордюк Г.Т., Юрченко Я.О.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 23.06.2014, постанову апеляційного суду від 17.11.2014 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 203, 215, 517, 638 ЦК України, ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 05.03.2009 ВАТ "Кредобанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк", та ТОВ "Ілла" (позичальник) укладено договір № 11/К про надання овердрафту, згідно з умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику овердрафт, тобто надати у його власність грошові кошти у національній валюті для оплати наданих ним розрахункових документів в разі недостатності коштів на його поточному рахунку в межах встановленого максимального ліміту заборгованості в розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов'язувався повернути його і сплатити проценти та комісії за користування ним;

- відповідно до п. 11.1 договір набуває чинності з дня підписання його обома сторонами та діє до повного виконання своїх зобов'язань;

- 29.11.2011 ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (новий кредитор) уклали договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, за умовами якого банк передав новому кредитору, а новий кредитор прийняв права вимоги за кредитними договорами та за усіма забезпеченнями відповідно до забезпечувальних документів, вказаних у додатку № 1 до договору факторингу;

- п. 1.1. договору факторингу визначено, що "права вимоги" - це повний обсяг прав грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами та повний обсяг прав вимоги до сторін забезпечення за забезпечувальними документами, строк виконання за якими настав на дату відступлення прав вимоги за цим договором, а також ті, які виникнуть у майбутньому, зокрема право на основну суму кредиту, на проценти, нараховані на неї, на комісії та будь-які штрафні санкції (за наявності), що підлягають сплаті у відповідності до умов кредитних договорів. Під "портфелем заборгованості" розуміється сукупність невиконаних (несплачених) позичальниками грошових зобов'язань перед банком, нарахованих відповідно до умов кредитних договорів і ще не сплачених на день підписання цього договору, зокрема пов'язаних із сумою основного боргу по кредиту, процентами, комісіями, штрафними санкціями тощо;

- згідно з п. 3.2. договору факторингу сторони зобов'язалися підписати на дату надходження ціни відступлення на рахунок банку акт прийому-передачі портфеля заборгованостей, згідно з додатком № 2 до договору. Даний акт є фактичним підтвердженням переходу права вимоги за портфелем заборгованості відповідно до умов договору. Договір набуває чинності з моменту підписання цього акта;

- 13.12.2011 ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" здійснило оплату ціни купівлі за викуп портфеля заборгованості на основі договору факторингу шляхом продажу заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням № 4;

- 14.12.2011 ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" склали та підписали акт прийому-передачі портфеля заборгованостей;

- відповідно до вимог п. 8.1 договору факторингу ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" з моменту передачі йому прав вимоги стає кредитором у зобов'язаннях позичальників за кредитними договорами та сторін забезпечення за забезпечувальними документами, і одержує право замість банку вимагати від позичальників належного виконання ними зобов'язань за такими кредитними договорами та від сторін забезпечення виконання ними зобов'язань за забезпечувальними документами. Починаючи з дати надходження ціни відступлення новий кредитор має права на всі суми, належні до сплати позичальниками та сторонами забезпечення на виконання відступлених прав вимоги.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" не набуло статусу фінансової установи, не внесено до Державного реєстру фінансових установ, а відтак не має права надавати послуги з факторингу. Крім того, позивач також вказував на те, що сторонами не дотримані вимоги ст. 514 ЦК України, згідно з якою до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. На думку позивача, з вказаного договору факторингу, витягу та акта передачі не вбачається, в якому обсязі до ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" перейшли права ПАТ "Кредобанк" щодо ТОВ "Ілла".

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадку додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до умов оспорюваного договору клієнтом у даному випадку є ПАТ "Кредобанк", а фактором ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції".

При цьому, суди правомірно не взяли до уваги твердження позивача щодо відсутності у ТОВ "Фінансової компанії "Приватні інвестиції" дозвільних документів на здійснення факторингових операцій, оскільки вони спростовуються наявними матеріалами справи.

Так, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг вважається фінансовою послугою.

Частиною 3 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.

Згідно із п. 5 ст. 5 вказаного закону, фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України (435-15) та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з нею ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Як встановлено господарськими судами, відповідно до наявного в матеріалах справи Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи № 13102614 виданого 12.05.2011 Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" набуло статусу фінансової установи, та згідно з додатком до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, який є невід'ємною частиною зазначеного Свідоцтва, має право здійснювати, без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства, наступні види фінансових послуг: 1) факторинг; 2) надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; 3) фінансовий лізинг; 4) надання поручительств; 5) надання гарантій; 6) надання позик; 7) залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.

Відповідно до вимог ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою стороною внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Так, господарськими судами встановлено, що ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" перерахувало ПАТ "Кредобанк" ціну відступлення в повному обсязі та порядку визначеному п. 4.1 договору факторингу від 29.11.2011 на суму 292 214 748,74 грн.

Згідно з додатком № 1 до вказаного договору факторингу визначено перелік кредитних договорів, права вимоги за якими передаються.

Отже, договором факторингу від 29.11.2011 відповідно до вимог ст. 514 ЦК України визначено, що новому кредитору передаються усі права вимоги до позичальників та сторін забезпечення за забезпечувальними документами, в тому числі й ті, які можуть виникнути у майбутньому, зокрема, право на основну суму кредиту, на проценти, нараховані на неї, на комісії та будь-які штрафні санкції (за наявності), що підлягають сплаті у відповідності до умов кредитного договору.

Враховуючи викладене та з огляду на зміст заявлених позивачем позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору факторингу від 29.11.2011 недійсним в частині передачі ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" права вимоги за договором № 11/к про надання овердрафту від 05.03.2009.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що вимога, яка передана є недійсною з огляду на те, що в ході дослідчої перевірки та під час слідства (порушено кримінальне провадження № 12013210010001061) встановлено, що в грудні 2009 року відбулось втручання в операційну систему "Клієнт-банк" ТФ ВАТ "Кредобанк" шляхом використання ключів доступу належних ТОВ "Ілла" (м. Тернопіль, вул. Гайова, 54 (фактична адреса), вул. Руська, 20/32 (юридична адреса) і дане втручання відбулось з-поза меж м. Тернополя, тобто не за місцезнаходженням ТОВ "Ілла", було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції і правомірно не взято до уваги з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України передбачено, що вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні події та ким вони вчинені.

Нормами ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

Отже, враховуючи наведені норми процесуального законодавства, посилання позивача на матеріали дослідчої перевірки у кримінальній справі не є належним доказом недійсності грошової вимоги. Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не подано доказів про те, що ним оспорювалась дійсність кредитного договору, у зв'язку з чим немає підстав стверджувати про недійсність грошових вимог за цим договором.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, Вищий господарський суд України вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, а згідно ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Вищий господарський суд України вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами, на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.