головуючого Губенко Н.М. суддів Барицької Т.Л. Гольцової Л.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на постанову від Одеського апеляційного господарського суду 11.11.2014 у справі Господарського суду № 915/784/14 Миколаївської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання правочину дійсним та зобов'язання вчинити дії у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Фігель С.І.; - відповідача Ханович К.В.; Шпак Т.Г.;

04.06.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання дійсним правочину з зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого заявою № 216 від 09.04.2014 ТОВ "Амальгама Люкс"; зобов'язання ПАТ "Брокбізнесбанк" провести зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлених заявою № 216 від 09.04.2014 в сумі 221 328, 09 грн., яка наявна на відкритому розрахунковому рахунку № 26007059153001 в рахунок погашення заборгованості частини щомісячного платежу за квітень 2014 року за кредитним договором № 04-10/Ю від 30.07.2010.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2014 у справі № 915/784/14 (суддя Гриньова-Новицька Т.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 (колегія суддів у складі: Журавльов О.О. - головуючий суддя, судді Савицький Я.Ф., Ярош А.І.), визнано дійсним правочин з зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлений заявою № 216 від 09.04.2014 ТОВ "Амальгама Люкс"; зобов'язано ПАТ "Брокбізнесбанк" провести зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлених заявою № 216 від 09.04.2014, в сумі 221 328, 09 грн., яка наявна на відкритому розрахунковому рахунку № 26007059153001 в рахунок погашення заборгованості частини щомісячного платежу за квітень 2014 року за кредитним договором № 04-10/Ю від 30.07.2010.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 у справі № 915/784/14, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 у справі № 915/784/14 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.07.2010 між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ТОВ "Амальгама Люкс" було укладено кредитний договір № 04-10/Ю.

Між позивачем та відповідачем існують правовідносини за договором про відкриття та обслуговування банківських рахунків № 1711 від 09.03.2006 з додатками, відповідно до якого відповідачем було відкрито позивачу особовий розрахунковий рахунок № 26009321000236 в національній валюті, який у подальшому змінено на розрахунковий рахунок № 26007059153001.

У березні 2014 позивач, згідно із договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування, надав відповідачу до виконання платіжне доручення № 4378 від 25.03.2014 про сплату нарахованих відсотків в сумі 37 006, 20 грн. та платіжне доручення № 4379 від 25.03.2014 про сплату частини щомісячного платежу за кредитним договором в сумі 150 595, 86 грн.

25.03.2014 відповідач повернув платіжні доручення № 4378 та № 4379 від 25.03.2014 без виконання у зв'язку із введенням в банку тимчасової адміністрації та віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних відповідно до постанови правління НБУ № 107 від 28.02.2014.

09.04.2014 позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: - відповідно до договору про відкриття та обслуговування банківських рахунків № 1711 від 09.03.2006 ТОВ "Амальгама Люкс" є кредитором ПАТ "Брокбізнесбанк" в сумі 211 328, 09 грн., яка наявна на відкритому розрахунковому рахунку № 26007059153001; - відповідно до кредитного договору № 04-10/Ю від 30.07.2010 ПАТ "Брокбізнесбанк" є кредитором ТОВ "Амальгама Люкс" на загальну суму 1 785 254, 31 грн., з яких строк сплати грошових коштів в сумі 283 300, 00 грн. встановлений з 01.04.2014 до 30.04.2014.

05.05.2014 позивач звернувся до відповідача з листом № 256 від 05.05.2014 про надання інформації про заборгованість позивача за кредитним договором.

06.05.2014 відповідач надав довідку № 463/051-02 від 06.05.2014, в якій зазначив, що поточна заборгованість за кредитом складає 1 700 200, 00 грн.; прострочена заборгованість за кредитом - 212 231, 78 грн., поточна заборгованість за відсотками - 33 892, 97 грн., тобто заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідач не визнав, відповідних зарахувань не провів.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позов виходили з того, що обмеження виплат банком, під час провадження тимчасової адміністрації, не поширюється на виконання банком зобов'язань за договором банківського рахунку; позивач є клієнтом банку, а не його кредитором, тому обмеження виплат під час провадження тимчасової адміністрації не поширюється на виконання банком зобов'язань за договором банківського рахунку; сторонами не надано жодних прямих доказів на підтвердження того, що зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою позивача № 216 від 09.04.2014 призведе до порушення порядку погашення вимог кредиторів відповідача.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Недопустимість зарахування зустрічних вимог передбачено ст. 602 Цивільного кодексу України, зокрема у п. 5 ч. 1 зазначеної статті закріплено, що не допускається зарахування зустрічних вимог в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, постановою Національного банку України № 107 від 28.02.2014 віднесено Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних.

Згідно із частиною 2 статті 76 Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

10.06.2014 Національним банком України прийнято постанову № 339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"".

Відповідно до частин 5, 6 статті 77 Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Статтею 1 Закону Україну "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Частинами 1, 5 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Частиною 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" закріплено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 статті 36 статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Частиною 2 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статі 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; складає реєстр вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно - правовими актами Фонду.

Частиною 6 вказаної статті уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів передбачено ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема ч. 1 передбачено, що кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону; вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; вимоги за субординованим боргом.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. ст. 601, 602 Цивільного кодексу України, повинно здійснюватись із врахуванням норм спеціального Закону, а саме Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про те, що відповідно до пункту 1 частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження виплат банком під час провадження тимчасової адміністрації не поширюється на виконання зобов'язань банком за договором банківського рахунку укладеного з юридичною особою не врахували, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників, при цьому відповідно до пункту 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що сторонами не доведено порушення черги кредиторів у зв'язку із зарахуванням спірних однорідних вимог, оскільки зазначаючи про недоведеність порушення черги кредиторів суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що задоволення вимог кредиторів здійснюється у порядку, строки та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) ; при цьому, судами не було з'ясовано чи було затверджено реєстр вимог кредиторів, та відповідно не надано йому оцінки; в свою чергу, рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом (п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) ).

З огляду на наведене, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.