головуючого Алєєвої І.В., суддів: Акулової Н.В., Татькова В.І. (доповідача), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 р. та на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 р. у справі № 910/19069/14 господарського суду міста Києва за позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ "Т.М.М.") до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (надалі - ТОВ "Ласка Лізинг"); 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" (надалі - ТОВ "Мега Торг ЛТД") про визнання договору уступки прав вимоги недійсним за участю представників: від позивача- Полєжаєва К.О., дов. від 10.01.2014 р. від відповідача-1- не з'явилися від відповідача-2- не з'явилися

У вересні 2014 року ТОВ "Т.М.М." звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Ласка Лізинг" та ТОВ "Мега Торг ЛТД" та просило суд визнати недійсним договір уступки прав вимоги № 215-11/2013 від 05.12.2013 р., укладений між останніми.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2014 р. (суддя Чебикіна С.О.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 р. (головуючий суддя Новікова М.М., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ТОВ "Т.М.М." звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.12.2013 р. між ТОВ "Ласка Лізинг" (кредитор) та ТОВ "Мега Торг ЛТД" (набувач) укладено договір уступки прав вимоги № 215-11/2013 (надалі - Договір), за умовами якого кредитор передав, а набувач набув право вимоги виконання зобов'язання, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 1502/7/2008 від 17.07.2008 р., який було укладено між ТОВ "Ласка Лізинг" та ТОВ "Т.М.М." (боржник).

Відповідно до п. 1.2. Договору ТОВ "Мега Торг ЛТД" отримало всі права та обов'язки, які належать ТОВ "Ласка Лізинг", а саме право вимагати від ТОВ "Т.М.М." належного виконання зобов'язань по договору лізингу, у тому числі: оплата лізингових платежів, пені, штрафу, викупної вартості, інших платежів, які підлягають сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу № 1502/07/2008 від 17.07.2008 р. та законодавства України.

Судами було встановлено, що повідомленням про уступку прав вимоги (вх. № 010-03669 від 14.01.2014 р.) ТОВ "Ласка Лізинг" повідомило ТОВ "Т.М.М." про перехід до нового кредитора - ТОВ "Мега Торг ЛТД", права вимоги за договором фінансового лізингу № 1502/7/2008 від 17.07.2013 р.

ТОВ "Т.М.М.", звертаючись із позовом у даній справі посилалося на те, що договір № 215-11/2013 від 05.12.2013 укладений сторонами з порушенням норм чинного законодавства.

Так, частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності з положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що ТОВ "Т.М.М." не доведено правомірність та обґрунтованість саме тих обставин, наявність яких може бути підставою для визнання правочину недійсним.

З урахуванням викладеного, господарський суд міста Києва та Київський апеляційний господарський суд підставно відмовили в задоволенні заявлених ТОВ "Т.М.М." позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.