розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2014 року у справі № 908/3104/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" про стягнення суми, -

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" про стягнення 164984,08 грн. пені, 18148,95 грн. інфляційних і 35615,43 грн. річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2239-ТЕ-13 від 18 грудня 2012 року в частині розрахунків.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 9 вересня 2014 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 30000 грн. пені, 35615 грн. річних, 18148,95 грн. інфляційних, 4374,97 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2014 року рішення місцевого суду в частині відмови в стягненні пені в розмірі 134984,08 грн. скасовано і позов в цій частині задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 134984,08 грн. та 2699,68 грн. судового збору. В іншій частині судове рішення у справі залишено без змін. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1349,90 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 18 грудня 2012 року сторонами справи укладено договір № 13/2239-ТЕ-13 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язався поставити відповідачу імпортований природний газ, виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а відповідач, в свою чергу, зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

На виконання умов договору позивач поставив протягом січня-грудня 2013 року, а відповідач - прийняв природний газ на загальну суму 8092137,71 грн., що підтверджуються відповідними актами приймання-передачі.

За умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В порушення п. 6.1 договору, розрахунки за поставлений природний газ проведені відповідачем неналежним чином, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів, нарахувавши до стягнення з відповідача 35615,43 грн. 3 % річних, 18148,95 грн. інфляційних втрат, а також пеню в сумі 164984,08 грн. за період з 14 лютого 2013 року по 21 березня 2013 року.

Розглядаючи заявлені вимоги по суті, господарський суд першої інстанції, керуючись нормами ст.ст. 526, 530, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України, здійснивши перевірку правильності відповідних розрахунків позивача, задовольнив його вимоги щодо стягнення річних та інфляційних в повному обсязі.

Разом з тим, посилаючись на положення ст.ст. 230, 231, п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального Кодексу України, суд зменшив розмір пені, нарахований позивачем, до 30000 грн., оскільки останній не надав суду належних доказів того, що порушення відповідачем строків розрахунків за поставлений газ призвело до виникнення у позивача збитків в сумі заявленої до стягнення пені, тоді як відповідач надав ряд довідок, що свідчать про скрутний фінансовий стан його підприємства, наявність значної дебіторської заборгованості, тощо. При цьому, суд послався на специфіку виробництва теплової енергії, відсутність можливості відключати боржників, зокрема, населення, від теплопостачання та стягнення з них штрафних санкцій, непомірно великий розмір штрафних санкцій порівняно з наслідками порушення господарського зобов'язання, а також на те, що відповідачем, хоч і з запізненням, але погашено заборгованість в повному обсязі.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції рішення місцевого суду в частині відмови в стягненні пені в розмірі 134984,08 грн. скасував, задовольнивши позов в цій частині, стягнувши з відповідача на користь позивача 134984,08 грн. пені та, залишивши в решті оскаржуване судове рішення у справі без змін.

При цьому, апеляційний суд виходив з того, що господарський суд, зменшуючи розмір штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення, повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо, тоді як матеріали справи не містять належних доказів, наданих відповідачем, які б спростовували позовні вимоги або звільняли останнього від цивільної відповідальності, не наведено й винятковості обставин, які б надавали відповідачу право на зменшення розміру штрафу.

Крім того, судом зазначено, що Господарський кодекс України (436-15) у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України). Таким чином, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин, а тому, виходячи з аналізу чинного законодавства, його норми надають чітке роз'яснення щодо підстав застосування звільнення від відповідальності за зобов'язанням або зменшення його розміру і окремо вказують на неприпустимість застосування такої підстави як відсутність коштів та тяжкий фінансовий стан.

Висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені в повному обсязі є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо порушення та неправильного застосування апеляційним судом норм п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні положень вказаних норм, а тому, не можуть братися судом касаційної інстанції до уваги та бути підставою для скасування або зміни постановленого у справі оскаржуваного судового рішення.

З огляду на викладене, постанову апеляційної інстанції у справі слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2014 року у справі № 908/3104/14 - без змін.