розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення та постанову господарського суду Волинської області від 15 липня 2014 року Рівненського апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2014 року у справі № 903/476/14 господарського суду Волинської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 36 198 грн. 26 коп. за участю представника: від позивача: ОСОБА_6

ФОП ОСОБА_5 звернувся до господарського суду із позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 25900 грн. боргу по орендній платі, 339,69 грн. 3% річних, 2643,54 грн. інфляційних втрат та 7315,03 грн. боргу по оплаті електроенергії.

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.07.2014 (суддя Гарбар І.О), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.10.2014 (судді: Василишин А.Р. - головуючий, Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.), позов задоволено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями ФОП ОСОБА_4 звернулася із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судами матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю, визнати недійсним договір оренди.

Зокрема, скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд у постанові помилково вказав, що відповідач у апеляційній скарзі просила задовольнити позов повністю, хоча вона насправді просила відмовити в позові повністю, та що відповідачем оскаржується рішення суду Хмельницької області, тоді як насправді оскаржувалося рішення суду Волинської області.

Крім того, скаржник стверджує, що апеляційним судом було розглянуто справу без належного повідомлення відповідача, чим позбавлено сторону права на інформацію та на безпосередню участь у судовому засіданні, позбавлено відповідача можливості реалізувати своє право на відвід складу колегії суддів та інші права, передбачені ГПК України (1798-12) .

Крім того, судами було вирішено стягнути з відповідача заборгованість за неукладеним договором, оскільки відповідач не підписувала вказаний договір оренди.

Судом не було визнано належним доказом на підтвердження неможливості укладення договору оренди довідку КЗ "Луцький клінічний пологовий будинок", яка була видана відповідачу як безробітній особі, у зв'язку із її тимчасовою непрацездатністю внаслідок перебування на стаціонарному лікуванні в період з 23.08.2013 по 11.09.2013.

Крім цього, апеляційний господарський суд не взяв до уваги те, що в додатку № 1 до договору відсутня дата його складання.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.01.2015 відмовлено ФОП ОСОБА_4 у прийняті касаційної скарги в частині вимог про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 10/1 від 01.09.2013 та прийнято до провадження касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 на рішення господарського суду Волинської області від 15.07.2014 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.10.2014 у справі № 903/476/14 в частині вимог про стягнення 36198,26 грн. боргу по орендній платі.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_5 просить залишити її без задоволення як безпідставну, а законні і обґрунтовані рішення - без змін.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.09.2013 між ФОП ОСОБА_5 як орендодавцем та ФОП ОСОБА_4 як орендарем укладено договір оренди нежитлового приміщення № 10/1. На підставі п.2.1 договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 40 кв. м та прилеглу територію, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.09.2013.

Відповідно до пункту 14 договору оренди додатки до цього договору є його невід'ємною і складовою частиною.

Також встановлено, що між сторонами укладено додаток № 1 до договору оренди № 10/1 від 01.09.2013, згідно якого сторони погодили, що орендна плата за приміщення становить 3700 грн. на день розрахунку по курсу НБУ за місяць. Орендна плата сплачується відповідачем позивачу у грошовій формі готівкою щомісячно до 10 числа поточного місяця за майбутній шляхом передачі 100% місячного розміру орендної плати позивачу.

У зв'язку із невиконанням умов договору по сплаті орендної плати та комунальних платежів, позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості по орендній платі за період з 11.10.2013 по 10.05.2014 та по комунальним платежам.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що додаток № 1, який був укладений між позивачем та відповідачем, є невід'ємною і складовою частиною договору та набирає чинності з 01.09.2013. Зокрема, судами враховано пояснення сторін, що відповідачем здійснювалась оплата за вересень.

Судами встановлено наявність заборгованості за договором оренди.

За ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на встановлені обставини та зазначені вище норми права, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення боргу з сплати орендних платежів, 3 % річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, судами правильно стягнуто з відповідача борг по оплаті комунальних платежів.

Згідно пунктів 3.1, 3.2, 3.3 договору оренди за користування приміщенням на умовах договору відповідач щомісячно сплачує позивачу плату; плата за комунальні послуги (водо-, електро-, газопостачання, водо виділення, утримання будинку та прибудинкової території) витрати за користування телефоном та охорону приміщення тощо в орендну плату не входять, а сплачуються відповідачем самостійно; плата за комунальні послуги та інші послуги здійснюються відповідачем самостійно.

Як встановлено судами, 15.11.2013 на адресу позивача надійшла претензія від ПАТ "Волиньобленерго", в якій зазначено, що станом на 15.11.2013 у позивача існує заборгованість в сумі 3700,38 грн. та пеня в сумі 5,38 грн.

29.11.2013 на адресу позивача надійшло попередження від ПАТ "Волиньобленерго" щодо існування у позивача заборгованості, та зазначено, що будуть змушені припинити постачання електроенергії на належні позивачу електроустановки 04.12.2013.

Судами встановлено, що позивач був змушений оплатити виставлені ПАТ "Волиньобленерго" рахунки, що підтверджується квитанціями наявними в матеріалах справи.

Проте, за договором оренди вказану оплату повинен був здійснювати відповідач. Позов у цій частині повністю визнається відповідачем.

З огляду на викладене вище, позов правомірно задоволено господарськими судами.

Щодо доводів скаржника про те, що вона не підписувала вказаний договір оренди, касаційна інстанція зазначає.

В господарському суді першої інстанції відповідач не заперечувала з приводу підписання вказаного договору. Договір скріплено печаткою відповідача. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які засвідчують факт звернення відповідача до правоохоронних органів із заявою про крадіжку чи незаконне використання іншими особами печатки відповідача, так як саме відповідач несе особисту відповідальність за збереження та використання її печатки як фізичної особи-підприємця.

Крім того, не приймаються доводи скаржника щодо неналежного повідомлення її про дату і час слухання справи в апеляційній інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 01.08.2014 та від 10.09.2014 про призначення та відкладення розгляду справи були направлені на адресу відповідача. При цьому, ухвалу суду від 10.09.2014 було повернуто за закінченням терміну зберігання з адреси АДРЕСА_1. Саме таку адресу зазначає скаржник як правильну у касаційній скарзі.

Помилкове зазначення апеляційним господарським судом у постанові назви суду та вимог скаржника не вплинуло на суть та правомірність оскарженої постанови.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог та залишення рішення місцевого господарського суду в силі.

За ч.2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Зважаючи на наведене, оскільки доводи скаржника щодо порушення та неправильного застосування наведених у скарзі норм права господарським судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження, постанова апеляційної інстанції залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.10.2014 у справі № 903/476/14 залишити без змін.